Вірус корона

Чи варто щось писати про корону? Про вірус який так неочікувано та безповернено змінює наше життя? Ми свідки великих подій, позитивних і негативних, тож мабудь і є сенс зафіксували все що бачимо зараз і як усе переживаємо.
Майже вже чотири неділі тому на роботі ввели особливій стан. Позаклеювали автомати з водою, у столовці напочатку ввели зміни, оставили тількі по 2 стільця біля одного столу, де при нормальному становищі сідів весь відділ, поставили таблички дотримуватись 1,5м відстані. Через неділю відмінили теплі обіди, залишились тільки салати у пластикових закритих коробках та теплі бутерброди. Ніякого самообслуговування. Виробництво також розділили на зміни, зробили меж змінами велику паузу в годину. Ніхто вже не передавав робочі місця. Посилили гігієну. Треба було дезінфікаційною рідиною протерати мишки, столи, клавіатурі, геть станки і машини. Пів нашого відділу відправили у homeoffice. Почалась епоха планьорок і meetings по скайпу. 
Мені вже заборонялось прямувати у цех, щоб роздивитись нові деталі. Їх виносили у подвірря заводу, клали на асфальт і відходили на 5 метрів. А потім підходила я і роздивлялась все що хотіла оцінити. А іноді надсилали тільки фото. Я у цей час ще їздила на роботу у майже пустих автобусах і поїздах.

Піша частина дороги на роботу теж наводила депрессію плакатами і пустими вулицями.

Діти вже не ходили до садочків і шкіл. Білети на проїзд у міському транспорті не можливо було купити: хто мав проїздний, той і підтримував фінансово роботу міського транспорту. Підійти до шофера ближче чим за 2м не дозволялось, передні двері залишались зачиненими та перекресленими стрічкою.

За неділю у нас звільнили одну коллегу. Вона працювала у нашій команді вже 2 роки, дуже приємна дівчинка, але ж не мала контракту від нашої фірма, тільки через посередника. Звільнені люди йдуть тихо, з камнем на душі, та комком у горловині. Нашу співробітницю ми не змогли геть обійняти. Але ж  кожний робітник підняв бокал перед монітором, подякував за хорошу роботу і побажав їй лучших часів: може ще повернешься в наступному році. А шеф розповів як було тяжко знайти гарний букет квітів у квітні місяці 2020 року, тому що всі магазини флористів вже були зачинені. Після неділі праці вдома, я знову війшла на роботу, але ж вже не їздила поїздом, тому що повідміняли майже всі поїзди. Пустий вокзал у пікову годину.

Чоловік відвозив мене кожного ранку, ввечері поверталась приміською електричкою. Неділя перед Великоднем була короткою, в п'ятницю вже святки, у вівторок брала відгул. В останній день перед святами об'явили, що фірма повністю зачиняється на 2 неділі.
А потім через ці 2 неділі в мене повинна була починатись відпустка. Ми мріяли у цьому році відвідати Канаду: Торонто, Оттава, Квебек Сити, Монтреаль, Калгарі, Кенморе, Венькувер...Чи здійсниться колись? Чи вже ніколи? Сьогодні туроператор вже повернув заначку.
Поки що пройшло півтори неділі після Великодня. Кожний день ходили по лісу, кілометрів з 6-8, жахалися від людей, вони від нас. Багато солнця, весняні квіти, пташки співають як скаженні, але ж бачили і природні рани, які залишив останній смерч.

 

Занадто посилилось спілкування з допомогою скайпу. Хто десь загубився у житті, всі знайшлись у ці дні.
Заросла волоссям, перукарні ж закриті. Бути в ізоляціі для мене є не таким страшним становищем, як безсилля і незмога привести свою голову в порядок. Сльозно просила чоловіка мене підстригти. Він дуже боявся критики після стрижки, каже "аж руки тремтіли". Результат не паганий, як для майстра-початківця, дивіться. Це фото навіяло на мене ще більше негативу - цей сивий волос, миттю пролетівше життя.
Ще до початку короновірусної заварушки, може за день-два мій син з подружкою полетіли у Таіланд. Гадали що вирвалися. Не мали відчуття глобальності проблеми. Він висилав світлини гарної риби з Ко Самуї, фоткав бунгалов де розмістилися, бассейн, джунглі. А потім було повідомленні з мінистерства: люди, ноги в руки і додому! Дві доби у різних аеропортах Азії. Швейцарія вже не приймала німців, вказівки перевели на Берлін. Яке це було щастя коли вони знову були у Німеччині! А не обняти, не приторкнутися, дістанція, карантин. Машину прийшлось забирати в Швейцарії.
На сьогодняшній день у нашому місті 513 хворих на корона вірус, 6 людей померли. На нашій фірмі 10 хворих, 7 робітників вже перехворіли. З понеділка скрізь вводять маски. Була сьогодня в місті, повідкривали деякі магазини. Заходити до приміщення можна по 2 персони, черги людей вздовж вулиці на відстані 1,5-2 метри один от одного. Дефіцит гуми, щоб шити маски.
Що усім побажати? - Будьмо оптімістами. В Німеччині вже почати тести на прививку.

 

"Сидіть вдома, трумайтесь всі разом! Мийте руки, заспівайте рази з 2 Happy bithday! Ніяких цьомок та обийм, але ж частіще посміхайтесь один до одного! Ніякої паніки, не запасайтесь їжою, допомагайте один одному!"

🇦🇹 Вайзенсеє. Weißensee.

Рік майже закінчився. Пройшов останній робочий день. Відсвяткувались всі корпоративні вечірки. Нарешті можна виспатися зранку і згадати ті моменти року, які не попали за недостачею часу у блог. Остання перерва перед різдвяними днями в роботі була на жовтневі свята. Ми давно мріяли побувати у Австрії на одному озері з назвою Вайзенсеє (Weißensee), але ж завжди була якась проблема знайти ночівлю: всі можливості були завжди заброньовані. Що ж це за таке туристичне місце, що туди не попасти? Вже дорога навіювала на філософськи думки.

Ранок зустрічав нас туманами, які висіли білою ватою над водою, але ж вже через годину-другу все розвиднювалось і починався сонячний день.

 

Перша прогулянка вздовж озера визвала багато емоцій побутового характеру. Кожний будинок облаштован для гостей. Три населені пункти знаходяться на пагорбі, всі мають вигляд на воду. І у кожного є свій приватний пляж і пристанок. У маленькому човневому гаражі дві байдарки, весла, лежаки. Все що треба. Це нічого, що ми приїхали у жовтні, нам вручили ключи і будь-ласка, люди, продовжуйте літо якщо маєте на це настрій. Я бачу у світі багато довіри, а там вона була нескінчаєма.

Згадався мені і трьох колісний безкоштовний електро велосипед біля супермаркету. Купив продукти, загрузив у кошик поперед велика, довіз до апартаменту - відвези і постав велосипед знову при вході у супермаркет. Ходили ми по вулицях і дивувались дрібницям.

А потім вечір таємничо спустив тінь на узбережжя і настала ніч.

Наступні два дні ми мандрували пішки і на човні. Дороги були небезпечні.

І вода була внизу метрів з 400, і під ноги треба було дивитися.

Люди там не тільки живуть туристичним життям, вони ще не забули своє коріння: рибальство та сільсько-господарські вміння.

Ми були у цьому місці майже у останні дні сезону. Зачинялися до зими всі ресторани, бутики,  маленький супермаркет і єдина пекарня, про яку є приємна згадка. В усіх трьох селах був так званий пекарській сервіс. У кожній хаті, готелі, апартаменті стояла поличка на якій були розташовані кошики з списком булочок. Замовляючи випічку на сніданок, гості ставили гачок і кількість. З 6 годин ранку пекар заїжджав в усі домівки і клав у кошик замовлення прикривши кухонним рушником з льону. Розплачувались на прикінці відпочинку у хазяїв в яких ночували. Ми ще кожний день купляли у того пекаря собі шматок тортика, усолоджуючи наше життя. Від австрійської кондитерської продукції не можливо відмовитись.

Гуляючи по альпійських просторах бачили диких тварин і розворочені бджолині дикі вулики. Пофарбовані осінніми кольорами дерева, зачинені на зиму дерев‘яні хліва.

Ми кілька разів піднімалися на гору навпроти, тому що підйомник був для нас безкоштовним. Зачаровував вид озера і з іншого боку, кололо у серці коли бачили вироблені дерева майже до словенського кордону. Геть веселка не могла позитивно сприяти похмуристі цього видовища.

29 вересня 2017, з добрим прибутком закінчився сезон, а потім 10 хвилинний вітер повалив ліс. За ці 10 хвилин кожний двір загубив приблизно 30 тисяч євро.

Це ще один куточок світу де приємно знаходитись і хочеться повернутись знову і знову.

🇩🇰 Що не так у датському королівстві?

Чи то Гамлет, чи Ляшко, хтось з них вже ставив це запитання. То що ж не так? - були ми там у Данії на наприкінці літа та на початку вересня цього року, як то мовлять - з перевіркою. Три неділі, своїм ходом, с півдня вздовж усього західного узбережжя, на самій північній крапці країни де зливаються Північне море з Балтійським, потім зигзагом по центру, через мости, через місто Оденсее де народився Ганс Христіан Андерсен, вздовж західної Балтики, один день у Копенгагені, а потім у Гедсер, який ми вже бачили багато років тому.

Першим враженням був пляж на острові Rømø - 700 м у ширину і кілометри в довжину. Вітер і кисень. Туди їхати по новенькій прямісінький дорозі було одне задоволення. Справа і зліва солені луги, які кожний день заливаються морською водою. Вівці, корови, кози. 

 

Таке було враження що геть медузи посміхалися.

День пізніше ми знову поїхали на цей острів на прогулянку. Я знайшла один пагорб, стала зверху і зупинила дихання. Потім кажу до чоловіка українською: "Дивись, скрізь цвіте верес до горизонту. Запам'ятай в який час ми біли у цій чудовій країні. Місяць звався вересень." Він мені не повірив, перевіряв дома у google перекладачі. От така у нас мова - романтична.

 

Наступним островом був Mandø. Нас відвезли туди на тракторбусах.

 

Перед від'їздом я десь хвилин з 15 спостерігала як інвалідам допомагать прийняти участь у нормальному активному житті. Були дуже тяжкі люди, без найменшої можливості рухатися. Їхня менеджерка стояла с телефоном та дистанційним управленням і грузила людей на ці тракторбуси. Все робилося автоматично, дуже швидко, з допомогою спеціальних пристроїв та приладів, бездоганно організовано. А коли ми приїхали на острів я почала помічати, що дефібрилятори є в цій країні скрізь, на кожній будці, в супермаркетах, просто на рогах домівок. І ніякі вандали їх не ламають чи крадуть.

 

От так виглядає сам острів Мандьо.

 

На півдні ми були у самому старовинному місті Данії - місто Ribe.

Що там не так? - собак возять у візочках. Діти ходять пішки.

 

У відомому соборі є дитячий куточок. Мені так паралельно згадалося як у нашій Ладижинській церкві московського патріархата місцевий піп сварив мене, вже дорослу, що руки схрестила за спиною в час служби. Ой жеж гріх! У нас тоді, як мама померла, це була єдина православна церква в місті. А замість дитячого куточка була "стойка смірно" для всіх, старих і малих, кілька годин, та продаж церковних не потреб.

 

Місто Eisjerg також входило в план нашої подорожі

 

І вже коли ми через 4 дні залишили першу зупинку, то десь на півдороги до Fjerittslev заїхали у відомий в країні музей Hjerl Hede. Я бачила у своєму житті вже чимало музеїв під відкритим небом. Чимало музейних експонатів ще можна знайти на горищі у моїх свекрів. Але ж цей музей дійсно вразив. Планували провести там дві години, затримались на чотири. Експозиції бувають дуже продумані, історично досліджені, але ж щоб з душею, з смаком - це рідко.

Я думала весь час, от сиділи люди у шевця в гостях, співали під гармошку, пили горілку, грали в карти і вийшли на хвилинку довжиною в віка. 

 

Мій чоловік у дитинстві був на канікулах у родича коваля. Ковальське діло припало йому до серця, він зробив чимало фото у кузні.

 

І комірник теж залишив нас обох емоційно зворушеними.

 

Ну що там ще не так? За парковку ніде не платили. Податок на додатну вартість в них аж 25%, на все, і на продукти харчування також, але ж чомусь їжа обійшлася нам там дешевше, чим вдома. В ресторанах за 3 тижні харчувались тільки 4 рази. Люди дуже ввічливі. Англійською розмовляють всі, не тільки молодь, а й літні люди. Дуже багато безкоштовних музеїв. Нечисленні бункери від першої і другої Світових воїн і вздовж Балтійського узбережжя бункери з часів холодної війни, тоб-то наш час. Ніде немає базарів, але коли їдишь по країні, то майже біля кожного двору стоїть на полчці товар і металева каса. Біля кожного товару датський прапорець. Продавців не видно і вони не з‘являються коли хочешь щось купити: бачиш гарні яблука, кинь гроші в кассу і бери товар. Ніхто не додумається і касу підхопити. Продають картоплю, моркву, інші овочі, яблука, мед, джем з шипшини, плетені підхватки на кастрюлі, кошикі і стільці, а найбільше мені сподобалось коли читала Loppemarket, це щось схоже на гаражні американські розпродажі чи на блошиний базар.

От і відео знайшлось про цей регіон. Подивіться кого цікавить.

Утілізаційне рукоділля. Проект кошик.

Мене чомусь зовсім не приваблює зробити своїми руками якусь річ з нових матеріалів, все нове можна купити. Навіщо витрачати час? Хай з нового роблять професіонали, вони цьому вчилися. Може такий висновок має коріння у моєму дитинстві. Коли я вчилася плести, вишивати, шити мені нової вовни і нових тканин спочатку не довіряли, «перешивай щось беушне», «вчись», «розпусти от той светр якщо хочеш довгий шарф», «хочеш навчитися в’язати носки - он там лежать маленькі клубочки». З гумором згадую яскраво червоний светр с трьома коричневими смужками на рукавах, тому що Adidas почав блимати на екранах телебачення і круто було мати одяг с трьома смужками - все вив’язувалось самостійно, геть адідасівські смуги. Знав би про це в той час Адольф Дасслер, потрапила б за сьогоднішніми законами за грати. Я носила той светр з задоволенням коли восени нас посилали від школи у колгосп збирати кукурудзу, соняшники, огірки, помідори чи цукрові буряки. (Згадується з посмішкою).
Десь на YouTube натрапила я нещодавно на проект „Basket“. Там той „basket“ робився з нової вовни, але ж виглядав як з старої. Мені дуже сподобалась ця ідея зібрати всі залишки вовни, все що колись розпускалися і починалося, скрутити в товстенький меланж і пустити на вив’язування гачком такого собі кошика для різноманітних речей. Скільки вільного місця з’явилося у шафі! Гачок був товщиною 10 мм. Кольори без логіки, що знайшлося.

На початку я обв’язала одну петлю 8 раз нормальними стовпчиками. Потім кожну петлю пров’язала двома, стало 16 петель, наступне коло один стовпчик пов'язувався одним стовпчиком, наступний двома, тобто третій ряд це 24 петлі, четвертий ряд 32, п’ятий це 40 петель і в тій же прогресії до 80 петель на коло. Практично я робила  не коло, а восьмикутник.

 

Подальше без добавок плела циліндр та на якомусь рівні зробила повітряні петлі для ручок.

 

В цей кошик можна зібрати різне барахло. Зараз я скрутила пледи, вклала їх у цій кошик та поставила біля дивана - незабаром настане зима. Чи всі дитячі іграшки теж можуть знайти порядок у одному місті.

 

Другий кошик придумався з білого трикотажу. Мене і тут супроводжують смішні згадки з дитинства, коли ми всі старі речі збирали у мішок, а батько відносив той мішок до гаража, щоб мити автівку. Час від часу він діставав з мішка бюстгальтер і питав нас: як цим виробом мити лобове скло?

Так от, я відрізала від двох чоловічих попраних, але ж вже стареньких майок бретельки, та може ще з 5-7 сантиметрів нижче під мишками. Чоловічі майки не мають збоку швів, тому розрізати їх можна по кругу як спіраль. Потім стрічку треба потягнути трошки і ново зроблена бавовняна пряжа готова і чимось згадує махрову структуру. Принцип плетення той самий, крючком 3 мм я зробила десь 6-8 петельок, першу і останню пров’язала в 4 петлі, всі інші одна в одну. Зробилося не коло, а овал. Потім розширювала кількість петельок тільки на кінцівках.

 

 

 

Як вам результат? Я маю багато мила, тому що купляю його майже скрізь, у всіх країнах. Але ж колекцій не роблю, воно переводиться, чи йде комусь на маленький презент з Прибалтики, Португалії чи Греції. От туди я склала зараз мило і поставила на полку, як ароматизатор кімнати. Золота стрічка була колись на коробці від шоколадних цукерок.