четвер, 19 вересня 2019 р.

Шауляй, Каунас, Тракай, Вільнюс

"Очень здорово, что вы едете в Литву, литовцы прогрессировали еще при "совке". Когда я жила в Латвии, мы ездили в Клайпеду за харчами, и уже тогда у них были супермаркеты. А еще ранее, в 1978 году, мы с родителями  на машине ездили в Тракай, Вильнюс, были потрясены наличием автобана. Безусловно, вы получите удовольствие."- писала мені моя родичка.Я чомусь очікувала не благодать цивілізації і прогрес, а вологий ліс, озера з качками, хутори, тварин на пасовищах, чарующу квітучу природу. Це був травень - чекала високі трави. Чим ми глибше просовувалися від Клайпеди у центр країни, тим більше було суму и якоїсь печалі. З права і з ліва все було засіяно рапсом та іншими енергетичними монокультурами. Таке було враження, що Литва чомусь була вимушена от так, за безцінок, продати свою територію. Ні я не можу сказати, що був розпач, чи розчарування, не було того задоволення яке бажалося.  І було почуття, що з кожним кілометром я повертаюсь у совок.Але ж у нас був план, що ми хочемо побачити, і ми об'їзджали заплановані точки на мапі. Перша зупинка була на горі Хрестів біля містечка Шауляй. Я віру в ту версію, що гора виникла у 1831 році після продавлення царською владою селянських повстань. Багато людей загинули в ту пору. Рідним не давали дозвіл на прояву свого трауру, тому 12 кілометрів від міста вони почали виставляти хрести і мовчки ходити до тих хрестів. Цей пагорб швидко став містом паломництва. За Радянських часів хрести багато разів зносили, тому що хрести це завжди релігійний символ. 
Ви ж знаєте, релігія було опіумом для народу. Я не віруюча людина і мало досі читала про цей пагорб, але ж думки які нахлинули в ту годину визвали в мене багато емоцій і спогадів про тих хто пішов з мого життя останні 30 років.
Є там хрести з усіх країн світу
Маленькі і великі
Тематичні
 
сімейні
і забуті
але ж найбільше вразили і визвали сльози не тільки в мене, а і в мого чоловіка хрести з українською стрічкою чи українсько-литовськими стрічками
 
Їх було якось більше в одній купі, дуже свіжі, як рани...
Біля пагорба побудували цивільну автопарковку, яка коштує усього 90 центів, мабуть на цілий день. На цій парковці була припаркована наша автівка і ще штуки три, а також десь з 7-8 автобусів. Усі інші туристи не знайшли 90 центів і припаркувалися вздовж дороги - сотні автівок. Черга в туалет теж нервувала німецькою мовою (!) про те, що за туалет треба платити. Німкені прямо зубожіли позбувшись 50 центів у чистому лиовському туалеті з білосніжним папером.Сам Шаулай хоча і є четвертим за величиною містом Литви, але ж виглядає як тихенька законсервована провінція, відбудована після війни пів століття тому.
 
Наступною зупинкою був Каунас. І готель був новісіньким, і центр виновленим та помитим дощем, але ж якось пусто, самотньо. Кажуть Прибалтику після входу в ЕС покинула третя частина населення. Мені сподобалось, що в кожному супермаркеті можливо в автоматі здати тару, помити руки, витерти їх чистим паперовим полотенцем. Сучасно якось і турбота про довкілля помітна. Прогулявшись в день по центру, зайшли в готель, зібрали свої пластикові пляшки і алюмінієві банки з пива та пепсі, зайшли в супермаркет, взяли знову пляшку води і дві банки пива і здобули великий облом на касі. Це була неділя, з 15:00 годин продаж алкогольних напоїв заборонена! Ми себе дійсно почували у той момент не туристами з заходу, чи сучасними турботу-вальниками про навколишнє середовище, а тими хто пляшки збирає тримтячими руками на один ковток алкоголю. Але ж згадуємо все з посмішкою.От декілька фото з Каунаса. Старовинний центр.


У народі кажуть: наш Ватикан.


По дорозі до Вільнюса був стоп у Тракаї. До автопарковки підбіг дідусь, запитав чи ми не хочемо припаркуватися на його території, в нього дешевше, то ми і припаркувалися у такого от приватного підприємця. Спитав звідки ми, кажу що з Німеччини, то він раптово перейшов на російську мову, вона для нього була єдиною іноземною яку він знав. "Приходите потом в соседский ресторан, там вкусные кибанай" - так і зробили. Кібанай - це пиріжки з різноманітними начинками. Місцева кухня, але ж не литовська, а ще з тих часів як на території Тракая жили турецько-татарські племена.

 
 




  
  Вільнюс був на початку повним негативом. Діряві дороги і величезні бугори на в'їздах до кругового руху. Зареєструвалися в готелі, вийшли до автівки за чемоданами - побачили штрафний папірець на лобовому склі. Три нещасні паркові ніші не належали готелю, були муніципальними, за них треба було на початку заплатити, а потім заходити в (möchte gern) "інтернаціональний" готель. Вся інформація на стовпчиках литовською. На реєстрації при вході всім все по барабану - повний совок. На сніданок були не погані страви, але ж ніхто не прибирав на столах, чим пізніше люди приходили поснідати, тим менше в них було шансу знайти чистий стіл. Але ми не збиралися жити в тому готелі вічно. Приємно було, що коли включили телевізор зразу все було українською мовою, а наступна програма німецькою. Чоловік сказав: нас чекали. ;-) .Центр підняв настрій, блукали два дні поки не починали боліти ноги, пробували етнічну їжу, а в останній день в грузинському ресторані пили вино з рогу до смачнющих шашликів і хачапурі. Я ніде в світі на бачила стільки різноманітних храмів від різних конвенцій як у Вільнюсі.





У Литви є майбутнє. Є і світлі дні, може ми їх застанемо коли прилетимо наступного разу. 

пʼятниця, 6 вересня 2019 р.

Паланга, Клайпеда і Куршівська коса

Нам Латвія запам'яталася чудовим настроєм, свіжим повітрям, блакитними морем і небом, тому повернувшись додому ми вирішили в наступну відпустку, це вже весною 2019 року, знову полетіти у Прибалтику. У листопаді 2018-го шеф наказав повносити в табличку дати вільних днів. Майже одночасно з підписом цієї відпускної таблички були у інтернеті заброньовані квітки на травень в Литву. Ми знову летіли через Ригу, а потім на пропелерному літаку ще кілька хвилин до курортного литовського містечка Паланга. Яким позитивним був цей короткий переліт - не передати, ми летіли низько, а під нами нескінченні ліси, справа синя вода з сріблом хвиль, внизу хутори, озера, будинки, автівки на рівненькій дорозі.
Ще в Німеччині, коли ми шукали ночівлю на перші 5 діб, то натрапили на одну нову чи відремонтовану віллу жовтого кольору, з блакитним (чи сірим) першим поверхом. Я кажу: правильний дім, як для мене! Там і зупинилися.
Коли з гумором розказали власникам чому ми саме в них вирішили ночувати, то вони розсміялися, тому що ми перші години розмовляли англійською і прилетіли з Німеччини. Не очікували від нас такого зв’язку рішень, мого походження і фарб. Але ж у цій розмові  була і інформація про те, що в Паланзі є ресторан з українською кухнею. Пройшовшись по берегу моря, ми вишли у центр містечка і гадали що о 17-ій годині будемо в тому ресторані перші і на одинці - де там! - прийшлось ще з півгодини чекати поки звільняться міста. Я покуштувала грибну юшку «від куми», закусила дерунами начиненими сиром, випила дві склянки компоту, мій чоловік борщ запивав горілкою з перцем, смакував вареники з вишнями і сметаною, коштував львівське пиво. Ледве встали з-за столу. Чоловік зробив висновок, що все гаразд, будемо сюди приходити кожний день. Чуєш, чоловіче, може ми не в ту країну прилетіли?

Литва дійсно всім своїм проявом підтримує всі події які сталися в Україні останні роки, ми це спостерігали на протязі всього часу не раз. От так почалася наша подорож по Литві. План був побути 5 днів у Паланзі, зробити денну вилазку у Клайпеду, і день у Свентой, потім взяти на прокат машину і відправились на Куршівську косу.
Палага дуже чисте приємне містечко з новісінькою інфраструктурою, з гарним парком. З новим 600 м довгим містком над морем, а перед містком лавочки.
 

 

 


Гості міста сидять на лавочках, вдихають повітря і дивляться на прибій як у телевізор. Центральну вулицю ми назвали Баламан, це балаган як на Майорці з різноманітною музикою, солодощами, розвагами і сувенірами. Від рибі, морозива, кави, кукурудзи до бурштину - все можна купити тільки треба мати бажання.
 
 
Клайпеда була холодною, вітряною. Мені чоловік весь час розповідав моменти з історії наче він жив у ту епоху, як місто колись звали Мемель, як мешканці міста з радістю зустрічали Гітлера, як після війни німецьке населення вимушено було стати біженцями
 
Але ж зараз не виникло в мене такого враження, що мешканцям Литви хотілося би бути часткою Німеччини - незалежність свою вони цінують. Там багато артефактів, суміш архітектурних стилів, порт, коротко кажучи - не курорт.
В Клайпеді ми їли в ресторані "Пасаж Фредерика" (Friedricho pasažas), тяжка, на пів німецька кухня: цепеліни, великі голубці, морс... У назві почувалося німецьке коріння.
Свентой був пустим, за радянських часів все узбережжя було утикане будиночками на 6-7 квадратних метрів, турбази заводів і фабрик. Зараз це покинуті території у моря. Одна центральна вуличка з столовками. Вразила велика церква, здоровецька, новенька, простора!
На Куршівскій косі ми пробули чотири дні і три ночі. Багато ходили пішки. Ночували у місті Ніда. Наїлися судака.
 
 
 
Долина тиші.
 
 
Після Куршінівської коси повернулися у Клайпеду в продовжили подорож по материковій Литві.