🇭🇷 Залишки візантійського замку. Remains of a Byzantine castrum.

🇭🇷 Національний парк Бріуні.Руіни базиліки Св.Марії. National Park Briju...

🇭🇷 Турбази і пляжи на північ від Пореча. Strände und Touristenunterkünfte n...

🇭🇷 Ровінь. Хорватія. Відгуки старих часів. Rovinj. Croatia. Reviews from th...

Майские видео 2021 года - Вторая половина

Позже, во второй половине мая, мы побывали в самой западной части Боденского озёра. Вот три видео о наших походах и вкусняшах:

Дальнейшие видео снимались в Баварии, в Швангау, возле замков баварских королей:

В конце месяца мы посетили родителей в Тюрингии:

Конец мая закончился вакцинацией

 

Будь со мной!

Майские видео 2021 года - Первая половина

В мае я повествовала о поделках:

О сезонной еде:

О погоде:

Об условиях жизни в нашем городе:

Про природу:

О балконной жизни:

  

а так же о первых простых походах в горы:

Канал получил название " Будь со мной!" Рада каждому, кто остаётся со мной, вновь возвращается, оставляет своё мнение, потому что платформа, на которой я выставляю мои видео пачками отписывает подписчиков, даже тех, кто действительно со мной, кто смотрит, поддерживает со мной связь и комментирует.

Що не так у датському королівстві?

Чи то Гамлет, чи Ляшко, хтось з них вже ставив це запитання. То що ж не так? - були ми там у Данії на наприкінці літа та на початку вересня цього року, як то мовлять - з перевіркою. Три неділі, своїм ходом, с півдня вздовж усього західного узбережжя, на самій північній крапці країни де зливаються Північне море з Балтійським, потім зигзагом по центру, через мости, через місто Оденсее де народився Ганс Христіан Андерсен, вздовж західної Балтики, один день у Копенгагені, а потім у Гедсер, який ми вже бачили багато років тому.

Першим враженням був пляж на острові Rømø - 700 м у ширину і кілометри в довжину. Вітер і кисень. Туди їхати по новенькій прямісінький дорозі було одне задоволення. Справа і зліва солені луги, які кожний день заливаються морською водою. Вівці, корови, кози. 

 

Таке було враження що геть медузи посміхалися.

День пізніше ми знову поїхали на цей острів на прогулянку. Я знайшла один пагорб, стала зверху і зупинила дихання. Потім кажу до чоловіка українською: "Дивись, скрізь цвіте верес до горизонту. Запам'ятай в який час ми біли у цій чудовій країні. Місяць звався вересень." Він мені не повірив, перевіряв дома у google перекладачі. От така у нас мова - романтична.

 

Наступним островом був Mandø. Нас відвезли туди на тракторбусах.

 

Перед від'їздом я десь хвилин з 15 спостерігала як інвалідам допомагать прийняти участь у нормальному активному житті. Були дуже тяжкі люди, без найменшої можливості рухатися. Їхня менеджерка стояла с телефоном та дистанційним управленням і грузила людей на ці тракторбуси. Все робилося автоматично, дуже швидко, з допомогою спеціальних пристроїв та приладів, бездоганно організовано. А коли ми приїхали на острів я почала помічати, що дефібрилятори є в цій країні скрізь, на кожній будці, в супермаркетах, просто на рогах домівок. І ніякі вандали їх не ламають чи крадуть.

 

От так виглядає сам острів Мандьо.

 

На півдні ми були у самому старовинному місті Данії - місто Ribe.

Що там не так? - собак возять у візочках. Діти ходять пішки.

 

У відомому соборі є дитячий куточок. Мені так паралельно згадалося як у нашій Ладижинській церкві московського патріархата місцевий піп сварив мене, вже дорослу, що руки схрестила за спиною в час служби. Ой жеж гріх! У нас тоді, як мама померла, це була єдина православна церква в місті. А замість дитячого куточка була "стойка смірно" для всіх, старих і малих, кілька годин, та продаж церковних не потреб.

 

Місто Eisjerg також входило в план нашої подорожі

 

І вже коли ми через 4 дні залишили першу зупинку, то десь на півдороги до Fjerittslev заїхали у відомий в країні музей Hjerl Hede. Я бачила у своєму житті вже чимало музеїв під відкритим небом. Чимало музейних експонатів ще можна знайти на горищі у моїх свекрів. Але ж цей музей дійсно вразив. Планували провести там дві години, затримались на чотири. Експозиції бувають дуже продумані, історично досліджені, але ж щоб з душею, з смаком - це рідко.

Я думала весь час, от сиділи люди у шевця в гостях, співали під гармошку, пили горілку, грали в карти і вийшли на хвилинку довжиною в віка.

 

 

Мій чоловік у дитинстві був на канікулах у родича коваля. Ковальське діло припало йому до серця, він зробив чимало фото у кузні.

 

І комірник теж залишив нас обох емоційно зворушеними.

 

Ну що там ще не так? За парковку ніде не платили. Податок на додатну вартість в них аж 25%, на все, і на продукти харчування також, але ж чомусь їжа обійшлася нам там дешевше чим вдома. В ресторанах за 3 неділі харчувались тільки 4 рази. Люди дуже ввічливі. Англійською розмовляють всі, не тільки молодь, а й літні люди. Дуже багато безкоштовних музеїв. Нечисленні бункери від першої і другої Світових воїн і вздовж Балтійського узбережжя бункери з часів холодної війни, тоб-то наш час. Ніде немає базарів, але коли їдишь по країні, то майже біля кожного двору стоїть на полчці товар і металева каса. Біля кожного товару датський прапорець. Продавців не видно і вони не з‘являються коли хочешь щось купити: бачиш гарні яблука, кинь гроші в кассу і бери товар. Ніхто не додумається і касу підхопити. Продають картоплю, моркву, інші овочі, яблука, мед, джем з шипшини, плетені підхватки на кастрюлі, кошикі і стільці, а найбільше мені сподобалось коли читала Loppemarket, це щось схоже на гаражні американські розпродажі чи на блошиний базар.

От і відео знайшлось про цей регіон. Подивіться кого цікавить.

Кулдіга - містечко рай

Це новий допис про те, що не дописалось на при кінці літа. Але ж спогади гріють душу і хочеться щось залишити у пам'яті.
Один день нашої латиської відпустки 2018 року ми присвятили маленькому містечку Кулдіга у області Курземе, десь 50 км на схід від моря. Я стала писати у тексті рік, тому що мій чоловік хоче туди їхати знову вже в наступному році. Живе у цьому чарівному місті на площі 13 квадратних кілометрів всього 13 тисяч жителів. Для когось 13 це не щасливе число, а для жителів міста Гольдинген, так звали його німецькою, саме від слова гольд (Gold - золото), воно є раєм на землі. А може тільки для туристів рай, тому що населення зменшується і інші джерела пишуть про 11,5 тисяч населення в наш час. Так як ми приїхали з сторони Балтійського моря, то попали на Лієпайську вулицю, яка водночас є променадом. Нас зустріли дерев'яні будівлі, зачинені ресторани і кафе. Шматочок Франції, а може Скандинавії?

 

Мальовничий центр з інформаційним офісом, ратушею, піцерією, з змішаними стилями і старовинними автівками.

 

Місто було у 1940 році окуповано Радянською Росією і тільки в наслідок розпаду СРСР з 1991 року почало своє відновлення.

Тому і побічні вулиці виглядають як втомлені літні люди. Сірими, ще не відновленими, але живими, з віконцем і гардинами. Ми йшли цією вулицею до лютеранської церкви святої Катерини, сподівалися побачити добірку старовинних біблій, про яку мій чоловік встиг десь прочитати по дорозі, а знайшли на багато більше.

 

 

 

"Отче наш" українською і німецькою (без фото)...

 

Приємного дідуся, який хотім нам розповісти все що знає водночас усіма мовами які зміг згадати, після того як ми з ним поспілкувалися і поклали євро в скриньку, відкрив нам двері на горище до дзвонів, вилитих у Ризі в сьомому віці.

Така там відкривалась панорама над крихітним раєм.

 

Визначними пам'ятниками міста є не церкви і не будівлі, а природа. Вона підкорила під себе все що створила людина. Через Кулдігу протікає річка Вента, на якій знаходиться самий може і не високий, але ж широкий  натуральний, 249 м, водоспад Європи - Вента Румба.

 

 

На березі якого, по вказівниках як у Німеччині, ми знайшли самий малесенький пляж Європи, з рятівним кругом, пісочком - все чинно.

На Венті куди не укинь зір - скрізь картини олією на полотнах.

Оцей новісінькій місток був побудований у 1893 році німецькими інженерами Стаппрани і Блументаль за царськими стандартами дорожнього руху, щоб могли роз'їхатись два візка. Один з найдовших містків з цегляними склепіннями у Європі.

Біля цього начеб-то затишного колишнього млина впадає у Венту річка Алекшупіте.

 

Є у Кулдізі і міський романтичний парк. Видно що там були вкладені європейські гроші. Стояла і уявляла яким був цей парк за радянських часів, чи існував? Так, існував на місті ливонського ордена.

 

В мене був вибір що вам показати, чи гарні клумби, скульптури і фонтани, чи громадський безкоштовний туалет цього парку. Всі зручності для літніх людей, для мам з немовлятами, для інвалідів на візках достатньо міста щоб розвернулися, прилади щоб триматись, туалетний парір, на стіні ще якісь гігієнічні речі, чисто, приємно, пахло вітром і зеленим яблуком.

Як з туалету перейти до їжі я не знаю, може треба було б все описувати в іншому порядку, але ж саме в Кулдізі я покуштувала  простої, як у нас у Німеччині кажуть urige - древньої, національної кухні з чудовим пивом з міста Вентспілс. Це була ситна перлова каша з кубиками картоплі, шкварками, запечена кров'янка та салатик з капусти і моркви з соняшниковим насінням. Щось було в цьому всьому рідне.

Латвія Лієпая

Домовлялись що поділимо відпустку, злітаємо подивимось якусь далеку країну, а потім другу половинку проведемо у нас на Північному морі. В'єтнам був у травні, а потім сіли над картою наприкінці літа, стали роздивлятись і прийшли до висновку, що усе узбережжя північної Німеччини ми вже знаємо. Але ж поруч з Північним морем є Балтійське і воно не закінчується в Німеччині.
Я не хотіла перетворювати мій блог у пости мандрівок, алеж чомусь час буває тільки між двома відпустками і писати бажано тільки позитивні речі, а весь негатив не помічати. Хоча, дав Бог, не так вже багато в мене у житті негативів.
Машиною - два дні туди, два назад - 4 дні на дорогу - ні! Категорично - НІ!!! Тисячу кілометрів до Ростока, а потім на поромі у Клайпеду - 1600 євриків, не дешево і все рівно цілий день і ніч в дорозі. 271 Євро, 2 години льоту - це варіант! Viva AirBaltic! Стоїш потім посеред Ризького аеропорту, кліпаєш очима, робиш потуги щось згадати ("я ж була тут у 1985 році") і не можеш згадати аж нічого.
Інтернет не обдурив, як все описано, так все і здійснюється за планом, скепсис моментом відпадає.  З аеропорту відвозять тебе на зупинку автобуса на таксі за півтора євро, місця у автобусі заброньовані, платиш щось там 10-11 евро і автобус везе тебе 300 км до Лієпаї. Через дивовижні лісі, узбіччя повне стиглих яблук, луги з птахами, зелень, люди продають  лисички.
А там куди їдеш - море, і перший день нічого іншого не треба.

 

Південний мол

 

 

Чому саме ми двинули у Лієпаю?

За радянських часів там жила одна моя родичка. Чоловік був в неї воєнний і вони прожили 5 років у цьому місті. Я була в неї в гостях, можу згадати чим накривався стіл, які пеклись торти, Балтійське море, дитсадочок в якому вона працювала, смачну молочку і як я купила 20 консервів кальмарів - тоді були часи дефіцитів, і тарабанила їх у Київ. Сини цієї родички теж стали воєнними і захищають зараз Україну.

А зараз воєнне містечко Лієпаї - це частка недобитого совка посеред якого стоїть музей окупації поруч з російською православною церквою.

Ось вам і експонати, воєн торг, символіка:

 

 

Але ж воєнною Кароста (частина міста) стала ще за часів царя на початку 20 століття, тому самі кріпкі будівлі - це ще царські споруди з червоної цегли: манеж, капличка, будинки офіцерів, казарми, водонапірна башта.

 

Люди живуть в Корості дуже скромно, це єдине місце де мій чоловік захотів ватрушку, зжував її як у студентські часи на зупинці. І в ресторан не потягнуло - не видно було там ресторанів. Згадав молодість. Мимо нас пройшлись якісь беззубі тридцятирічні алкоголіки матюкаючись російською. Ми розмовляли німецькою, то вони стали враз ввічливими і почали вклонятися. Чомусь було гірко, смішно і прикро водночас.

Дійшли, хоч і повільно, до Корости європейські гроші, потроху проходить реновація п'ятиповерхівок. Дешева там зовнішність вулиць і сердита. Однокімнатну квартиру можна купити вже за 4,5 тисяч євро, з ремонтом за 7.

На жаль в той день лив дощ як з відра. Церква була пуста. В ній все заборонено, тому і не цікаво. Заходиш у собор, щось очікуєш - виходиш пустим на душі.

 

А все навколишнє середовище - це музей під відкритим небом. Море і час пере жмакали в руїни всі оборонні споруди. Вони тяжким камінням, як відхожа у минуле спадщина, лежать на узбережжі кі-ло-мет-ра-ми....Кароста, руїни, канал, знову руїни...

 

 

 

Тільки пам'ять, тихо як вогник, за містом згадує смерть, жорстокість і людяность. "Той, хто врятує одне життя, врятує весь світ." Весь монумент загиблим євреям, латишам, людям інших націй не зняти на фото, на нього треба дивитися з повітря, з неба...

А так я шукала там нову Латвію, трохи скандинавську, трохи модерну. Шукала і знаходила.

Велика кількість древніх дерев'яних домівок відреставрована і впевнено стоїть поруч з скляними стінами будівель нашої епохи.

 

 Біліє Лієпайський університет. Вивчаться там діти і випурхнуть з своєї країни у світ як цей метелик. Населення Латвії складає зараз тільки 1,9 мільйони людей. Країну покинуло вже багато молоді. Але ж вони всі колись повернуться, я в цьому впевнена.

 

Майже всі церкви, а там велика кількість концесій, були на реставрації, ми геть фото не робили. Всі вулиці перекопані, старе заміняється на нове.

 

 Великий концертний зал під назвою "Dzintars" (Бурштин) зображує архітектуру сьогодення.

 

Мені б хотілось за життя ще не раз побувати в цьому місті.  Там є щось просте і життєво важливе.

Гуляючи по місту ми натрапили на базарчик серед багатоповерхівок, де люди продавали свій сир, хліб, ковбасу, мед. Винесли провітрити кроликів, козенят і курчат. Якісь місцеві творчі колективи співали російських, українських, білоруських і латиських пісень. Було душевно і чудово, мене пробивало на сльози.

 

 

 

 Petertirgus (Базар) у центрі.

 

Майбутнього тобі Латвія, майбутнього тобі Лієпая.