середа, 22 серпня 2018 р.

Да Нанг, Хуе, Хой Ан, Меконг Дельта і Сайгон

Літо вже на готові попрощатися, життя не проходить, а пролітає. Не встигла голову в гору підняти за роботою, схопитися - вже нова відпустка, яка весною була названа "осінньою". Купалася я перший раз у цьому році тільки в серпні, хоча весь час стояла спека.
Куди відправимося на слідуючу неділю - напишу пізніше. А зараз гості в домі, приїхали свекри і скоренько на Боденське озеро. А я залишилася на хозяйстві. (То є час трошки пописати).
Не хотіла вже подальше розповідати про В'этнам, тому что за літо декілька разів приходилось повторюватись, показувати фотки, витягувати з пам'яті деталі. Алеж таке почуття, що якщо один  етап залишився не завершеним, то не можливо приступитися до наступного. "В житті все треба доводити до кінця!" - казав мій вчитель музики, коли я після двох років навчання у музичній школі загубила до неї інтерес. Я всеж протянула ту музикалку, як лямку, до кінцевої перемоги, не стала відомою виконавицею, композитором чи музиканткою, алеж сформувалися деякі риси характеру, які мені не на заваді, та і знання з музичної літературі в житті не помішали.
Так от напишу ще про азіатську мандрівку, те що залишилось досі не написанним. Після архального Ханою і Халонг Бухти ми мандрували автобусом про північній частині країни, ще з день, дивилися життя в провінції, а потім за планом сіли у літак і переїхали у середину країни в місто Да Нанг. Воно було повністью зруйновано в часи американо-в'єтнамськой війни і відбудовано останні 30-40 років. Це вже широкі вулиці, охайні бардюри, квіти на клумбах, модерні будівлі, ну і червоні прапори, арки з серпом і молотом...Да Нанг є портовим містом і з XVII віку був пристанищем багатьох китайських і японських торговців. Основною памяткою Да Нангу є китайська вулиця майстрів. Починається вона от таким символичним човном.
 
Колись всім цім людям у вірії історії прийшлось знову сісти у човни і зберігати все що нажили поза кордонами  сьогодняшнього В'єтнаму. Десятки тисяч їх загинули в водах, хтось доїхав до Гонконга чи Тайваню, алеж вони залишили нащадкам пям'ятки культури, релігійні пагоди, звичаї і трошки гордості за причастність до всієї цієї краси.
 
От ці спіральні свічки, підвішані на стелі, повільно тліють і розповсюджують дуже приємний запах, присвячені живим чи померлим, кому саме - написано на карточці.
 
Весільна пара в традіційному одязі
 
Возили нас на шовкове виробництво, розповідали про кокони, фарбування, методи ткатцтва. Вразили картини, як фото, вишиті тонкими шовковими нитками. До виробництва цих робіт заручають людей с обмеженними можливостями.
 
 
Да Нанг ще звуть містом лампіонів, тканин, портних. Самий дешевий одяг в світі можна заказати саме там, за 4 години можуть пошити чоловічий костюм, відіслати у любу країну світу.
Поход по місту закінчився на базарі, захотілося водички, перекусити фруктами, яких там величезна кількість. Мангустани, питахая, ананаси, драконове око...
 
Ну і дари океану
 
Люди продають що можуть не тількі на базарах, традиціне коромисло можна побачити повсюди. От ця жіночка не тільки продала нам за пару центів штук з 20 бананів, вона ще позбирала наші кульки і пластікові пляшки, коли ми розхоплено шукали мусорку - "я викину де треба".
 
А потім була подорож до Хуе - до паласту кайзера, у заборонене місто. Всі заборонені міста про які ви чули з Китаю є і в інших крайнах Азіі. По дорозі бачили от такі жовтуваті гори, фоткати з автобусу було не дуже зручно. Ні, це не пісок, це рис сушать між двома полосками пильної дороги, по цьому рису іноді топчуться бики чи корови - все гаразд, його колись гарно упакують і будуть продавати в супермаркеті. В'єтнам є великим експортером рису.
 
Дінастійні урни
 
Червоною і золотою фарбами дозволено було користуватися тільки кайзеру
 
Показували нам і гробниці, розповідали про життя конкубін, про останнього бездітного кайзера з поетичною душею, про його наслідка, який не захотів володіти країною разом з комунистами, покинув жінку і відправився в Францію де я помер.
 
 
Переїджали ми через гірський пассаж Део Хой Ан, чули про політику американців про спалену Землю, дивилися на архетектуру - все не охватити, запам'ятати, записати. Потім знову аеропорт, літак...
Південь крайни зустрів нас чудовими пляжами, висотними хотелями, які ми проїхали у бистрому темпі. Деякі люди з нашої групи залишилися пізніше ще на недільку, щоб полежали на пісочку, похлюпатись у хвилях, поніжитись під руками масажерки. В'єтнамцям не подобається коли кажуть Südchinesische Meer (Південно-китайське море) - "це море не китайське, це для всіх". І взагалі в кожному реченні є якась стримана неприязнь до "великого брата", яких на протязі всієї історії існування азіатських держав хотів мати над маленьким В'єтнамом свій контроль. В'єтнам на карті, особливо для людей які виросли у совку, це тільки тоненька смуга на узберіжжі, а в дійсності це міста-мільйонники. Сайгон, так частіше всього зараз знову почали називати Хо Джи Мин Штадт, - це 8-9 мильонів людей. Модерне пульсующе місто. Гарне вночі, в барвистості вогнів, працююче в день. Вид з нашого готелю зранку.
 
Перед тим як пірнути в місто, ми відправились у Меконг Дельту. Я покажу тільки картинки. Це терріторія де у війну було найбільше партизан, де велика Америка одержала поразку, де люди не міняють свій спосіб життя віками.
 
Плавучі ринки
 

Виробництво солодощів з кокосовоі стружки і цукру
 
Домашня аптека
 
в трущобах нас возили на човнах от такі тендітні дівчата

на обід їли Seefood з рибним соусом


В Сайгоні ми пропустили вечірню програму і зустрілися з в'єтнамцями з якими навчалися в універі у Києві. Це був наш емоційний хай лайт. Вони показували нам нічний Сайгон з словами "Це наш Хрещатик". Дав Бог, вони всі не бідні люди. Я б їх назвала космополітами, є бізнес за кордоном, діти навчаються в Англіі і Австраліі. "Та той Мельбурн як Бровари, приватні будинки, автобус раз в півгодини" :-). Чудовий був вечір. Чудова країна. Чудові люди. Чи доведеться там побувати ще колись? Життя таке коротке, а світ такий великий.