Не забувай в думках ні на хвилину,
Що там, де в очі дивиться війна,
Де смерть лоскоче пазурами спину
і лізе чужоземна сарана...
Стоїть чийсь син... стоїть чиясь дитина...
Чиясь частинка серця і душі...
Чиясь така безмежна половина
І цілий всесвіт в кожному вірші...
Не забувай... Коли лягаєш спати,
Коли зима постукає в вікно,
Коли кругом загорне сніг лапатий
Всю землю у біленьке полотно.
Не забувай... Молися... Тихо дякуй...
Бо там під снігом у далекім бліндажі
Тримають спокій молоді солдати
Своїм життям... щоразу на межі...
Не забувай...
Як хочеться кричати, коли нестача світла,
Чи тепла...
Що десь в куточку плаче чиясь мати
Й чиясь загорьована вдова...
Не забувай в думках ні на хвилину...
Чого вартує там тепер зима...
І яку бачать навкруги вони картину...
Геть не таку, як в тебе із вікна...
Аліна Войтенко.






Пишут «правду» про нашу войну…
Мы бы с мамой москвичкам поверили,
Если б не был мой брат в плену!
Не заполнили "гости" с Кавказа…
Если б «братья» смоленские, русские!
Не стреляли в детей Донбасса!
Я бы спорить ни с кем не стала,
Если б чистое было небо,
Если б утром старуха-мама
Не рыдала над коркой хлеба!
Чебоксары, Саратов, Бийск
Знают «правду» про нашу войну!
Знают «правду» со слов убийц,
Что ворвались в мою страну…
Тетяна Малахова (Горловка)