понеділок, 12 листопада 2018 р.

Кулдіга - містечко рай

Це новий допис про те, що не дописалось на при кінці літа. Але ж спогади гріють душу і хочеться щось залишити у пам'яті.
Один день нашої латиської відпустки 2018 року ми присвятили маленькому містечку Кулдіга у області Курземе, десь 50 км на схід від моря. Я стала писати у тексті рік, тому що мій чоловік хоче туди їхати знову вже в наступному році. Живе у цьому чарівному місті на площі 13 квадратних кілометрів всього 13 тисяч жителів. Для когось 13 це не щасливе число, а для жителів міста Гольдинген, так звали його німецькою, саме від слова гольд (Gold - золото), воно є раєм на землі. А може тільки для туристів рай, тому що населення зменшується і інші джерела пишуть про 11,5 тисяч населення в наш час. Так як ми приїхали з сторони Балтійського моря, то попали на Лієпайську вулицю, яка водночас є променадом. Нас зустріли дерев'яні будівлі, зачинені ресторани і кафе. Шматочок Франції, а може Скандинавії?
 
Мальовничий центр з інформаційним офісом, ратушею, піцерією, з змішаними стилями і старовинними автівками.
 
Місто було у 1940 році окуповано Радянською Росією і тільки в наслідок розпаду СРСР з 1991 року почало своє відновлення.
Тому і побічні вулиці виглядають як втомлені літні люди. Сірими, ще не відновленими, але живими, з віконцем і гардинами. Ми йшли цією вулицею до лютеранської церкви святої Катерини, сподівалися побачити добірку старовинних біблій, про яку мій чоловік встиг десь прочитати по дорозі, а знайшли на багато більше.
 
 

 
"Отче наш" українською і німецькою (без фото)...
 
Приємного дідуся, який хотім нам розповісти все що знає водночас усіма мовами які зміг згадати, після того як ми з ним поспілкувалися і поклали євро в скриньку, відкрив нам двері на горище до дзвонів, вилитих у Ризі в сьомому віці.
Така там відкривалась панорама над крихітним раєм.
 
Визначними пам'ятниками міста є не церкви і не будівлі, а природа. Вона підкорила під себе все що створила людина. Через Кулдігу протікає річка Вента, на якій знаходиться самий може і не високий, але ж широкий  натуральний, 249 м, водоспад Європи - Вента Румба.
 
 
На березі якого, по вказівниках як у Німеччині, ми знайшли самий малесенький пляж Європи, з рятівним кругом, пісочком - все чинно.
На Венті куди не укинь зір - скрізь картини олією на полотнах.
Оцей новісінькій місток був побудований у 1893 році німецькими інженерами Стаппрани і Блументаль за царськими стандартами дорожнього руху, щоб могли роз'їхатись два візка. Один з найдовших містків з цегляними склепіннями у Європі.
Біля цього начеб-то затишного колишнього млина впадає у Венту річка Алекшупіте.
 
Є у Кулдізі і міський романтичний парк. Видно що там були вкладені європейські гроші. Стояла і уявляла яким був цей парк за радянських часів, чи існував? Так, існував на місті ливонського ордена.

 
В мене був вибір що вам показати, чи гарні клумби, скульптури і фонтани, чи громадський безкоштовний туалет цього парку. Всі зручності для літніх людей, для мам з немовлятами, для інвалідів на візках достатньо міста щоб розвернулися, прилади щоб триматись, туалетний парір, на стіні ще якісь гігієнічні речі, чисто, приємно, пахло вітром і зеленим яблуком.
Як з туалету перейти до їжі я не знаю, може треба було б все описувати в іншому порядку, але ж саме в Кулдізі я покуштувала  простої, як у нас у Німеччині кажуть urige - древньої, національної кухні з чудовим пивом з міста Вентспілс. Це була ситна перлова каша з кубиками картоплі, шкварками, запечена кров'янка та салатик з капусти і моркви з соняшниковим насінням. Щось було в цьому всьому рідне.