Квітневий настрій. Апрельское настроение.

Весенний парк в Грайце. Greizerpark in Frühling.

Чем украсят немецкие дома в декабре. Wie werden die Deutsche Haushalte i...

Июньские видео 2021 года - Первая половина

Июнь был приятным, хотя и дальше изолированным. Работали вдвоём в homeoffice. Смогли вдвоём съездить к родителям мужа. Разрешили встречи более 1 человека из разных домохозяйств. Мы получили первую прививку и начали планировать отпуск в Эстонию в августе. Мой шеф спланировал первый корпоратив на июль за столиками возле одного ресторана. Пандемические цифры падают, уже в Германии менее 50 человек на 100 000 заболевают ежедневно ковидом. Умирает по стране ежедневно около 100 человек - это в 10 раз меньше, чем в январе. Надежда на нормальность - это наверное девиз сегодняшнего дня. 

Об этом и мои видео на YouTube:

(

Будь со мной!

Пасха, Ostern чи Великдень

Ми вже начеб-то відсвяткували неділю назад наш німецький Ostern. Було чотири вихідних. За традицією їздили до свекрів. З півдня на північ проїхали 5 годин, та простояли 2 години в пробці, між рядами рухали чотири евакуатора, пробка була 16 км і в небі кружляли гелікоптери. Хтось не доїхав, не дожив, не відсвяткував - таке життя.
Холодна погода не давала нам відчуття весни. Природа ще не прокинулась, бруньки не почали народжувати лист, ліси ще прозорі сірого кольору. Всі декорації в місті якось самотньо чекали на веселих бюрґерів. А люди, вони старалися прикрасити будівлі, вікна, криниці.

 

Збільшений фрагмент

 

 

 

Геть на балконі ратуші улігся святковий заяць

 

Криниці звуть і великденьнєві дні Osterbrunen, там мабудь жива вода ;-)

 

Щоб не сидіти весь час за столами шукали ціль куди б поїхати і щось подивитись, нове для нас, алеж щоб не далеко. Я вичитала в газетах про фортецю з підходящою назвою Osterburg у містечку Вайда (Weida). З якої саме і відкривався дивовид на старовинне місто. Колись ще до мирових воїн місто славилося віробами із шкіри, рукавички-перчатки made in DDR водилися і в мене. Зараз на шкіряній фабриці все закрито, забито, забуто, тільки парковкою можна користуватися безкоштовно.

 

Вулички Вайди з архитектурою маленького міста

 

Також старовинні будівлі, трохи фахверк

Піднімаючись до фортеці, побудованной у XII сторіччі, бачиш на стінах різні стилі та епохи, яr задумувалось, як перебудовувалось. Ремонти робили і раніше.

 

А потім експонати відображують час: зброю, стільци та лежанки для тортур

 

 

Були і мирні часи, іноді, коли точилося, кувалося, пасли тварин і оброблялась земля

 

Алеж людство воно жорстоке, один до одного і до самих себе. В'язниці, гандьба, тортури, потім пам'ятники - так скрізь і завжди.

 

На той неділі там був ярмарок, свято, напої, смаколики

 

 

Я прикупила пляшку добротного французського вина, місцевого соняшниково-рапсового меду, попили всі разом пуншу з горобини від холоду.  Ще на слідуючий рік купила українських плівок з петриківськими мотивами, які натягають на варені яйця, кидають у теплу воду і не треба нічого фарбувати.

Місцевий дитячий садок зробив сюжетну декорацію у дворі фортеці

 

Fuchs, du hast die Gans gestohlen,

|: gib sie wieder her. :|
|: Sonst wird dich der Jäger holen
mit dem Schießgewehr. :|

 

Сестра написала цього року: "З святами! Підемо у місто святити пасху, а потім святкувати Паску поїдемо на дачу". "Сестричка, Паска - це те що печуть, саме паска, а не куліч, як каже твоя нова рідня. Пасха - це свято, еврейска назва російською мовою. Кажи "Великдень", нашою, українською - ніколи не переплутаєшь". 

Веселих свят!

Христос воскрес!

Дача

Не хотіла зразу після повернення додому писати всі свої думки, бо треба було щоб емоції трохи повлягались. Мені завжди здається, що в Україні непочатий край роботи і моя фантазія вибухає. Надивлюся всіх цих ремонтів, бутиків, кафе, салонів краси, які повідкривали мої знайомі, а потім коли гортаю фото бачу тільки старенькі хати, які фотографувала, тому що саме вони можуть вже зникнути наступного разу, а все нове осталося не освітленим. Але ж є кутки, де час застив. Один день ми провели на дачі. Їхали туди в автобусі з пенсіонерами. Дачі наші будувалися всі за одиним планом на початку 80-х.  Не дозволялося робити ніяких особливих дахів чи веранд. Не було будівельних матералів. Згадую, що батько купив якийсь "фінський домік": купу дощок, 4 вікна, 4 двері - все криве. Потім цеглу, хоч у місті і був завод сілікатної цегли, але ж купити її відмінної якості було не можливо, тому якусь якість другого сорту. Її привезли наполовину перебитою і звалили на подвір’я. Це не так як зараз я бачу в Німеччині: на європалетті, в поліетилені. Поділились тоді вікнами і дверями з сусідом, тому і вставлені у нас і в нього на даху двері, замість вікна. Смішно, але такою була радянська реальність. Сосід на дачах з'являється рідко, майже вже не їздить туди після смерті жінки, а дітей його я ніколи там не бачила. Дачі будували щоб відпочивати, до відпочинку діло не дійшло. Вже не помішало б все і в нас відремонтувати, але ж дачею ніхто не користується, трава не скошена, від дерев тільки стовпчики, нічого не садиться. Племінник їздив літом на велосіпеді фарбувати паркан та скупатися в річці. Тому що поруч знаходився гранітний кар'єр, а повздовж річки стоять величезні валуни, які спортсмени приспособили як скалодром, то дачний кооператив назвали "Швейцарія". От і їздить моя сестра кілька разів за літо у "Швейцарію", поприбирати, помити підлогу, провітрити, в холодний день запалити камін чи в спекотний погойдатися в гамаку.
Типова "швейцарська" вуличка. 😉

Цей раз замість традиційного купання пройшлись по лісу, до гранитних валунів, послухали як співає вода у джакузі - так ми називали водоворіт в нашому Південному Бузі. Щось було таке ностальгичне в той день.

 

Осінь показувала своє барвисте обличчя

 

 

Були і шашлики

 

Але ж врожай винограду, хоча і не можна сказати що дуже вродив, залишиться не збиранним, "він мілкий", компотів ніхто не закручає, вина не робить, морозилка вже забита їм... В зимку птахи подзьобают родзинки.

 

Я трошки поїла, згадала як садили, як підрізали... Як мряли...

Хто тоді мріяв, тих вже немає в живих. Якось так... 

Літо чарівне

Навкруги так по-літньому чудово, що немає слів. Думки пливуть, заспоковують. Існує якась розпорядкованість дій і моментів. Все нове що приходить у моє життя це як ланці одного ланцюжка. На роботі наш шеф організував нам дуже цікавий день: пів дня була екскурсія на профільну фірму із нашої галузі, щоб розширити наш професійний кругозір, а другу половину провели в одному культурно-історичному музеї під відкритим небом, опинилися в одинадцятому столітті, потім був ресторан, не хотіли розходитись. Про це сьогодні писати не буду, бо це окрема тема. Саме у цьому музеї я взяла на полиці один невеличкий проспект з мандрівними пішими доріжками по нашому регіону. От вам і два пов'язані між собою ланця. Один позитив народжує наступний. І вже початі вихідні на питання "що будемо робити?" знала відповідь: тур перший, село Саульдорф, починаємо по проспекту найближчий до нас тур. Пішки по лісу на рівні 600 метрів, такий собі кружок по рівниній природі з 10 кілометрів. Це було за планом, а пройшли 13 км, бо природа не відпускала. Там озера, ліс, високі трави, птахи і тварини. Мене ідея цієї манюсенької книжечки-проспекту зачарувала: і карта є, і де припаркувалися, і скільки часу на все приблизно планувати, і скільки метрів на рівнем моря, чи долина, чи гірська теріторія, і куди можна зайти щоб вгамувати спрагу чи задовільнити виниклий на свіжому повітрі апетит. От такий маркетинг потрібен Україні, щоб люди крім єдиного моря знали що чудо не десь далеко, а поруч.

От такий невеличкий кишеньковий путівник (Pocketguide)

 

І такі дивовиди 

 

Озера не натуральні, а виникли після якогось кар'єру, їх так і звуть общою назвою - Baggersee. Слово Bagger - це екскаватор. Але ж після роботи кар'єру була проведена повна ренатурація, озеленення берегів. В таку "новобудову" рванули на заселення птяхи. Орнітологи не забарились почати наукові дослідження. Поставили дві металеві вишки для натуралістів і фотографів. Тому і види наче сверху, як небо відображується в воді.

Є шість озер, чи може більше, в яких дозволено ловити рибу, алеж купатися можна тільки в шостому. "Тихі" водойоми засадити лататтям. Різними сортами.

 

 

 

 

Пісня спить у кожній речі, які мріють як у течі. Світ здіймається до співу, ти знаходишь дивне чтиво. (Йозеф фон Ейхенрофф)

А за ціми лісами і озерами, ближче до села - вже зріють злаки.

 

Чудової вам всім неділі.

Баварский лес. Боденмайс

Не видя десятилетиями настоящего снега я думала, что уже не суждено. Но в прошлом году разобралась, не обязательно отправляться летом на Шпицберген - надо ехать или на запад в Шварцвальд или на восток в Баварский лес. Не далеко, 2-4 часа езды. Главное не экономить на уровне готеля и на всём что в нём есть, имею ввиду всякие веллнес, спа, косметику, массажи и хорошую еду. В немецких четырёхзвёздночных готелях сейчас принято предлагать не гарни (только завтрак), полупенсион (завтрак и ужин) или полный пенсион (3-4 разовое питание - сидишь только в готеле и жрёшь целый день), а так называемый три четверти пенсион. Т.е. к солидному завтраку и обалденному ужину с 13:00 по где-то 14:30 стоит какой-то супчик, два-три салатика, 1-2 вида пирога или пироженного. За кофе надо платить, не много. Носишься где-то по природе, вернулся в готель перекусил с аппетитом и в сауну до ужина - обалденное дело. Когда у меня в последний рабочий день ушедшего года начали болеть все мускулы и суставы, ощутимо из тела уходила энергия, я поняла что мне необходим другой экстрим - сауна, парилка, бассейн, сон на свежем воздухе на водных кроватях, ну и главное лес. А тут ещё снег повалил. Думала напишу в блоге, похвастаюсь, но оказывается он валил у вас всех. Нашла чем удивить - снегом.
Короче первую не рабочую неделю января мы провели в городе Боденмайс в Баварии. Сначала было серо от снегопада. Очистка дорог происходила интенсивно, но не с той скоростью с которой валил снег.

 

 

Попытка в первый день пройтись по лесу закончилась через 100 метров - было просто этой белой массы очень много, выше колен, и ноги нужно было вращать по кругу, что бы сделать следующий шаг. И когда валит снег все очки залеплены, закутанная в капюшон башка отдаёт паром пуховика, к залепленности присоединяется затуманивание очков. Новое слово - не проход. Короче разворот-поворот. Да здравствует schöne Wellnessbereich!
На следующий день не рисковали сразу двинуть с лес. Проспекты обещали что снежные туристические тропы уплотняются техникой. Дали ей время. Прогулялись по улицам.

По закоулкам и полю дошли до знаменитой Joska - стеклодувное производство и погрузились в хрустальные миры.
Фасад был украшен выдвными шариками и зеркальной мозаикой:

 

Детская площадка представляла собой кулисы из фильма про Алису в стране чудес:

Внутри всё сверкало и сияло, но мало кто что покупал.

 

На лестничной клетке между двумя этажами висит вот такой люстроэкземплярчик в 9 тыс евриков:

 

Производство, выдув и, в другом месте, шлифовка стекла наглядно представлены. К самодуву приглашают желающих. Особенно дети любопытны.

Ёлка при входе тоже удивила

 

Вот увеличение, она была из фужеров на металическом каркасе, в каждом из которых лежала или мишура или стеклянные изделия:

Маленьких ёлок, с тематическими формовыми игрушками было много. Но я почему-то ничего не купила, хотя вы знаете, что я формовые игрушки собираю по штуке-две в год. Там не было той распродажи которую я себе намечтала - одни скучные шары. Вот тема "Американска школа".

Назад мы шагали тоже пешком с заходом в чужой готель за наполенными кружками горячего глювайна для Миши и горького горячего шоколада со шнапсом для меня.

А последующие 3 дня - лес, лес, лес. Во всей красе и очаровании.

 

 

 

Как-то мы шли по панорманой тропе и увидели на одном хуторе вот такой бакхаус (дом для выпечки), прямо вдоль дороги. Раньше пекли хлеб летом не в домах. Старые дома сменились новыми, а кнусперхойзьшьен остался.

 

 

 

Вот и я наконец-то насладилась снегом, первозданной белизной, хрустом и чистотой - мечты сбываются.

 

 

Видели табун лесных животных, перебегавших нам дорогу, но этот момент был неожиданным и сфоткать их не удалось, лишь следы последнего, догонявшего свою семью.

Но мы были бы не в Германии, если бы где-то за углом нас не поджидали животные за забором.

 

Всё понравилось обоим. Сауну уже не стала фоткать, там нагие люди могут высказать своё возмутительное мнение. Публика была смешанная и семьи с маленькими детьми, и люди среднего возраста, молодые парочки и старики.

Но мысли мои остались в том лесу.

 

Желаю нам всем ещё несколько неделек такой зимы.