🇻🇳 Да Нанг, Хуе, Хой Ан, Меконг Дельта і Сайгон

Літо вже на готові попрощатися, життя не проходить, а пролітає. Не встигла голову в гору підняти за роботою, схопитися - вже нова відпустка, яка весною була названа "осінньою". Купалася я перший раз у цьому році тільки в серпні, хоча весь час стояла спека.
Куди відправимося на наступну неділю - напишу пізніше. А зараз гості в домі, приїхали свекри і скоренько на Боденське озеро. А я залишилася на хазяйстві. (То є час трошки пописати).
Не хотіла вже подальше розповідати про В'єтнам, тому що за літо декілька разів приходилось повторюватись, показувати фотки, витягувати з пам'яті деталі. Але ж таке почуття, що якщо один  етап залишився не завершеним, то не можливо приступитися до наступного. "В житті все треба доводити до кінця!" - казав мій вчитель музики, коли я після двох років навчання у музичній школі загубила до неї інтерес. Я все ж протягнула ту музикалку, як лямку, до кінцевої перемоги, не стала відомою виконавицею, композитором чи музиканткою, але ж сформувалися деякі риси характеру, які мені не на заваді, та і знання з музичної літературі в житті не помішали.
Так от напишу ще про азіатську мандрівку, те що залишилось досі не написаним. Після архального Ханою і Халонг Бухти ми мандрували автобусом про північній частині країни, ще з день, дивилися життя в провінції, а потім за планом сіли у літак і переїхали у середину країни в місто Да Нанг. Воно було повністю зруйновано в часи американсько-в'єтнамської війни і відбудовано останні 30-40 років. Це вже широкі вулиці, охайні бордюри, квіти на клумбах, модерні будівлі, ну і червоні прапори, арки з серпом і молотом...Да Нанг є портовим містом і з XVII віку був пристановищем багатьох китайських і японських торговців. Основною пам'яткою Да Нангу є китайська вулиця майстрів. Починається вона от таким символічним човном.

 

Колись всім цім людям у вирії історії прийшлось знову сісти у човни і зберігати все що нажили поза кордонами  сьогоднішнього В'єтнаму. Десятки тисяч їх загинули в водах, хтось доїхав до Гонконга чи Тайваню, але ж вони залишили нащадкам пам'ятки культури, релігійні пагоди, звичаї і трошки гордості за причетність до всієї цієї краси.

 

От ці спіральні свічки, підвішені на стелі, повільно тліють і розповсюджують дуже приємний запах, присвячені живим чи померлим, кому саме - написано на карточці.

 

Весільна пара в традіційному одязі

 

Возили нас на шовкове виробництво, розповідали про кокони, фарбування, методи ткацтва. Вразили картини, як фото, вишиті тонкими шовковими нитками. До виробництва цих робіт заручають людей с обмеженими можливостями.

 

 

Да Нанг ще звуть містом лампіонів, тканин, портних. Самий дешевий одяг в світі можна заказати саме там, за 4 години можуть пошити чоловічий костюм, відіслати у любу країну світу.

Хода по місту закінчився на базарі, захотілося водички, перекусити фруктами, яких там величезна кількість. Мангостани, пітахая, ананаси, драконове око...

 

Ну і дари океану

 

Люди продають що можуть не тільки на базарах, традиційне коромисло можна побачити повсюди. От ця жіночка не тільки продала нам за пару центів штук з 20 бананів, вона ще позбирала наші кульки і пластикові пляшки, коли ми розхоплені шукали мусорку - "я викину де треба".

 

А потім була подорож до Хуе - до палацу кайзера, у заборонене місто. Всі заборонені міста про які ви чули з Китаю є і в інших країнах Азії. По дорозі бачили от такі жовтуваті гори, фоткати з автобусу було не дуже зручно. Ні, це не пісок, це рис сушать між двома напрямами пильної дороги, по цьому рису іноді топчуться бики чи корови - все гаразд, його колись гарно упакують і будуть продавати в супермаркеті. В'єтнам є великим експортером рису.

 

Династійні урни

 

Червоною і золотою фарбами дозволено було користуватися тільки кайзеру

 

Показували нам і гробниці, розповідали про життя конкубін, про останнього бездітного кайзера з поетичною душею, про його спадка, який не захотів володіти країною разом з комуністами, покинув жінку і відправився в Францію де я помер.

 

 

Переїжджали ми через гірський пасаж Део Хой Ан, чули про політику американців про спалену Землю, дивилися на архітектуру - все не охватити, запам'ятати, записати. Потім знову аеропорт, літак...

Південь країни зустрів нас чудовими пляжами, висотними готелями, які ми проїхали у бистрому темпі. Деякі люди з нашої групи залишилися пізніше ще на недільку, щоб полежали на пісочку, похлюпатись у хвилях, поніжитись під руками масажерки. В'єтнамцям не подобається коли кажуть Südchinesische Meer (Південнокитайське море) - "це море не китайське, це для всіх". І взагалі в кожному реченні є якась стримана неприязнь до "великого брата", яких на протязі всієї історії існування азіатських держав хотів мати над маленьким В'єтнамом свій контроль. В'єтнам на карті, особливо для людей які виросли у совку, це тільки тоненька смуга на узбережжі, а в дійсності це міста-мільйонники. Сайгон, так частіше всього зараз знову почали називати Хо Джи Мин Штадт, - це 8-9 мільйонів людей. Модерне пульсуюче місто. Гарне вночі, в барвистості вогнів, працьовите в день. Вид з нашого готелю зранку.

 

Перед тим як пірнути в місто, ми відправились у Меконг Дельту. Я покажу тільки картинки. Це територія де у війну було найбільше партизан, де велика Америка одержала поразку, де люди не міняють свій спосіб життя віками.

 

Плавучі ринки

 

Виробництво солодощів з кокосовоі стружки і цукру

 

Домашня аптека

 

в трущобах нас возили на човнах от такі тендітні дівчата

на обід їли Seefood з рибним соусом

В Сайгоні ми пропустили вечірню програму і зустрілися з в'єтнамцями з якими навчалися в універі у Києві. Це був наш емоційний хай лайт. Вони показували нам нічний Сайгон з словами "Це наш Хрещатик". Дав Бог, вони всі не бідні люди. Я б їх назвала космополітами, є бізнес за кордоном, діти навчаються в Англії і Австралії. "Та той Мельбурн як Бровари, приватні будинки, автобус раз в півгодини" :-). Чудовий був вечір. Чудова країна. Чудові люди. Чи доведеться там побувати ще колись? Життя таке коротке, а світ такий великий.

22.08.2018

🇵🇹 Сантана и другие места Мадейры

Ну ещё парочку пейжазиков-видончиков и пора закругляться, а то такое впечатление, что живу отпуском, а в действительности я уже от него довольно далеко отдалена, что даже названия мест, которые мы посетили приходится смотреть на карте.
Кроме ознакомления с Фуншалом и Машику мы сделали 2 автобусных круговых тура по восточной и по западной части острова и посетили ряд других населённых пунктов. Мой муж ещё был в походах вдоль левад и к 25 водопадам в центре острова. Вот так выглядят туристические тропы вдоль левад.

Первым из населённых пунктов был Камара де Лобуш (Camara de Lobos - Бухта тюленей). Заспанная рыболоведческая деревня оказывается была первым городом на острове. Сам Фуншал заселялся после Камара де Лобуш. Тюленей тоже перевели к незаселённым островам архипелага в резерват. Достопримечательностью являлся кафе, в котором сам Черчиль смотрел на океан и рисовал вот этот пейзаж.

Сегодня возле этого кафе мужики режуться в карты на картонке.

Мы были там дважды, первый раз с туром, второй своим ходом на местном транспорте. Только со второго раза удалось всмотреться в атмосферу, зайти в самую древнюю церковь острова. Там стены в масляных пейзажах, рассказывающих о жизни мореплавцев, рыбаков и монахов, а потолок из расписанного дерева – вот откуда пошла традиция.

Рядышком в кафе попробовали пончу – национальный напиток, своего рода коктейль из белого рома (нет, это был самогон из сахарного тростника), лимонного сока и мёда. Уже после пончи пошли фоткать тараньку из котиковых акул. Едят её странно: отмачивают в пресной воде, варят, ложат в маринад с луком, маслом и уксусом.

Потом на пути была Рибайра Брава (Ribeira Brava – дикая река), пейзажи, ладшафты, скалы:

...а целью на севере острова местечко Порто Мониц (Porto Moniz), где особенно явно представлены туристам виды последней вулканической деятельности, датированные примерно годами 6-ти тысячной давности.

Там наделали бетонных мостиков, покрасили белой красочкой как рамочкой края извержений и превратили всё в платную купальню. В одном из ресторанов нас накормили вот той чёрной рыбой с рынка с жаренными бананами.

В восточной части много рассказывалось о ремесленных профессиях островитян, в основном это лозоплетение и вышивание. В одну экспортирующую мастерскую посёлка Камача (Camacha) с большим сувенирным бутиком мы были доставлены на автобусе.

Потом посещение самой высокой точки острова Пико до Ариайро (Pico do Arieiro) и виды гор. Ко всему великолепию 4 колумбийца представили публике концерт мелодий южной Америки. Захотелось остаться – не получилось.

Вообще территории удалённые от побережья имеют свою загадку. В тарахтящем местном автобусе поехали в долину монашек - Curral das Freiras.

Домов жменька, зато и там для туристов полный комплект изумительно отлаженного питания, есть не хотелось, угостились каштанами с пивом.

Но что вообще убило меня на повал - в деревне в 1,2 тыс населения бассейн с пятью плавательными дорожками!

На северо-востоке мы попали на уличный праздник в Сантане (Santana). Мне очень понравился этот населённый пункт, он был живой, с приветливыми улыбающимися людьми, у меня вообще о португальцах положительное мнение сложилось, название такое певучее - Сантана, я влюбилась в это место. С маринированием мяса на шашлыки никто там не церемониться и тайными рецептами не делиться. Обалденно вкусное мясо экспортируют из Бразилии, попробуешь и понимаешь каким силосным гэ нас кормят в Германии. Туша висит перед всеми, отрезается шмат, делится грубо на несколько частей, солится в тазике с солью и лавровым листом. Лавры там растут везде, разных сортов, один из них кухонный лавр, есть лавровые леса, шампуром тоже служит лавровая ветка. И пофиг, что рядом старинные дома с соломенной крышей – Сантана празднует!

Ну вот и всё.

14.08.2013
Комментарии

 

 

Рідкісний гриб — гриб-баран чи спарасис курчавий. Seltener Pilz - Krause Glucke.

Спарасис кучерявий, гриб баран, грибна капуста (Sparassis crispa Fr.) — їстівний гриб з родини спарасисових (Sparassidaceae). Плодове тіло 5-20 (30) см у діаметрі, 5-15 (20) см заввишки, кущоподібне, світло-жовте, з віком коричнювате, складається з більш-менш видовжених, розгалужених, плоскуватих відгалужень або лопатей, які в окремих місцях наче зростаються, жовтувато–червоного кольору, з чітким зубчастим краєм. Лопаті відходять від товстої стеблоподібної основи, за зовнішнім виглядом нагадує цвітну капусту. У листочні кучерявої ніжка малопомітна, коротка, товста, бульбоподібна, ніби вростає в субстрат. Якщо ножем обережно розрізати плодове тіло, то можна побачити білу м'якоть, вона не змінює свій колір. М'якуш білий, щільний, з приємним запахом. Спори 6-7 Х 4-5 мкм. Поширений в Євразії, Північній Америці. В Україні зустрічається спорадично в Карпатах, Західноукраїнських лісах, на Поліссі, в Лісостепу та Гірському Криму. Плодові тіла зазвичай утворює на відмерлих коренях, пеньках, а також біля основи стовбура сухостійних дерев хвойних порід. Зустрічається поодинці. Плодові тіла з'являються у соснових лісах; у серпні — жовтні. Добрий їстівний гриб у молодому стані. Використовують свіжим, проте його збирання заборонене законодавством України. Занесений до Червоної книги України. Природоохоронний статус: «Зникаючий». Чисельність зменшується через збирання населенням, знищення вікових сосен. Охороняється у Кримському природному заповіднику та Карпатському біосферному заповіднику. Зберігається в колекції культур шапинкових грибів Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України. 

 

Мною знайдений у Швеції екземпляр:

Перевіряю у книжці, чи схожий, читаю інформацію:

Чищу:

 

Пожарила і вийшла смачна грибна страва:

 

От так цей гриб росте у лісі:

Дякую що завітали до цього блогу! 23.11.2023