Темы

середа, 11 листопада 2026 р.

🇩🇰 Датський замок Гаммель Еструп

Вітаю! Замок Гаммель Еструп (Gammel Estrup), що височіє серед мальовничих краєвидів данського півострова Ютландія, є унікальним вікном у світ скандинавської аристократії. Протягом понад 600 років він належав двом найбагатшим родинам Данії — Брок та Шеєль. Сьогодні це Даньский музей-садиба (Danmarks Herregårdsmuseum), де внутрішні інтер'єри дбайливо відтворюють дух епохи бароко та ренесансу. 

Епоха: Золота доба данського дворянства

Музей фокусується на періоді від початку XVII століття до першої половини XX століття, проте розквіт маєтку припадає на епоху бароко (кінець XVII – XVIII століття). Це час, коли данська аристократія копіювала французьку моду Версалю. Життя дворянства перетворилося на витончений театральний перформанс, де кожна деталь інтер'єру мала підкреслювати статус, багатство та наближеність власників до короля.

Прогулянка кімнатами маєтку

Лицарський зал (Rittersaal): Головна парадна кімната замку, призначена для пишних балів та прийомів. Стіни тут прикрашені величними гобеленами та портретами графів і графинь у розкішних шатах. Освітлений кришталевими люстрами зал демонструє гостям абсолютний тріумф барокової величі та родинної гордості.

Вежова бібліотека: Одне з найінтимніших та водночас найважливіших місць у замку. Книжкові шафи від підлоги до стелі заповнені рідкісними фоліантами європейських авторів. Наявність такої бібліотеки свідчила про високу освіченість господарів. Графи Гаммель Еструпу володіли кількома мовами (зокрема французькою та німецькою), цікавилися філософією, геометрією, алхімією та астрономією.

Графські спальні та кабінети: Кімнати, де вирувало повсякденне життя. Стіни оббиті коштовним шовком та оксамитом, а ліжка захищені важкими балдахінами, які рятували від протягів. На столах розкладені речі для письма, особисті щоденники власників (наприклад, детальні мемуари Еске Брока) та приладдя для інтелектуальних хобі.

Звички, хобі та колекції

Кунсткамера та природничі колекції: Дворяни тієї епохи обожнювали збирати так звані "кабінети курйозів" (кімнати з диковинками). Господарі Гаммель Еструпу колекціонували екзотичні мушлі, скам'янілості, опудала рідкісних птахів та предмети мистецтва, привезені з мандрівок Європою.

Полювання та ботаніка: Головною пристрастю графів було полювання в навколишніх лісах, що вважалося обов'язковим атрибутом шляхетного життя. Також шляхта захоплювалася ботанікою — у замку зберігся розкішний бароковий сад з оранжереями 1725 року, де господарі вирощували екзотичні фрукти, зокрема перші в Данії сортові яблука. Але про це я розкажу трошки більше у наступних записах.

Музика та настільні ігри: Вечори в замку проводили за грою в карти, шахи або прослуховуванням живої музики. Графині часто вміли грати на клавесині чи лютні, що було ознакою гарного тону та виховання. 


 

На жаль було невдачне світло, осіння погода: моросив дощик, сідала батарея у мобильці, тому моє відео вийшло не дуже яскравим та привабливим. Але ж - як є. Це мій відпочинок, може єдиний раз в житті, коли була можливість побувати у цьому чарівному музеї. Тому запрошую на перегляд! Якщо виникають якісь думки, пишіть у коментарях.
Дякую, що були зі мною!


🇩🇪 Берштесгаден (Берхтесгаден). Гангоферфест. В лечебной шахте.

День труда - так у нас называют 1-е Мая - принёс нам 4 выходных. Хотелось поменять хоть на какое-то время обои, погода обещала быть тёплой. На кануне я делала дома уборку в шкафах, сортировала старые фотки и натолкнулась на фотографии 1993 года - Кöningsee... Я знаю, что мы бывали когда-то возле известной церкви Санкт Бартоломе, но я совершенно ничего не могла вспомнить - ни обстоятельств, ни где мы ночевали, ни времени года... Спонтанно, подойдя к компу, был забронирован готель. Я рада была, что далеко и долго ехать не будем - примерно 4 часа, но приедем в другой мир. К сожалению этот маленький апендикс Баварской земли - Berschtesgadener Land, окружённый альпийской границей с Австрией, вспоминают лишь в связи со ставкой Гитлера. Он там себе хотел устроить свой собственный закрытый рай, но все его массивные постройки уже ушли в историю - были разрушены, что бы не привлекать его сторонников и не делать из региона туристическую нацискую мекку. Сейчас каждое второе там встречающееся лицо - азиаты.
Первый день нас встретил солцем - его было много, слишком много, на столько много, что у меня случился к вечеру солнечный удар. Итальянский молочный коктейль вернулся назад и вместо ужина из 4-х блюд я лежала с раскалывающей головной болью в постели. Наша городская прогулка подарила нам предварительные ощущения баварской глубинки.
Marktplatz - рыночная площадь:
Ну раз уж я задела тему войны, и мы сейчас в предверии дня Победы, хочется мне вставить в блог ещё одну фотку. Не бронзовый или каменный памятник для возложения цветов раз в году. Роспись на стене перед храмом, сделанная в 50-х годах и текст к картинкам "Они отдали свою жизнь, их жертва нам напоминание". У войны нет победителей...
Особая атмосфера праздника царила после обеда - на улицах прогуливались семьи в национальной одежде:
Следующий день был базарным и в местечке праздновался Гангхофер фест. В честь писателя Людвига Гангхофер, часто отдыхающего в Берштесгадене и описывающего в своих романах красоту природы и жизнь простых людей. Некоторым возможно Людвиг Гангхофер известен как автор либретто к оперетте Штрауса "Цыганский барон". Сам праздник знаменовался необычной атмосферой демонстрации ремёсел - работами по дереву, флористикой, вышивкой, мыловаренным мастерством, изготовлением украшений из полудрагоценных камней. Кульминация же была в музыкальном оформлении - со всех трёх улиц ведущих к центральному фонтану двигали истинно баварские музыкальные народные группы:
Но мне сильно полюбились девушки с бочёнками через плечё, они смешивались с людьми на обочине, такими как мы, и наливали всем стопарик шнапса (не бесплатно конечно же;-) )
Позже мы посещали парк для отдыхающих - Kurpark, много других уголков, церкви и кладбища, ездили на Köningsee, бродили там по туристической майле, но у меня почему-то больше нет текста...
Самой впечатляющей стала вылазка на третий день в соляную шахту. В мире к сожалению много людей, которые ездят туда лечится от астмы, миковисцидоза, хронических заболеваний дыхательных путей. Мы же отправились в глубь горы из-за любопытства. Маленький открытый паровозик отвёз нас в гору. Внутри соляной шахты были оборудованы деревянные настилы с матрасами, нам выдали домашние тапочки, 3 тётеньки поухаживали за нами, закутывая наши ноги и тела в тёплые одеяла с грелкой . Затем был включен фонтан и наступило всеобщее молчание - нам следовало просто глубоко дышать. В течении 2-х часовой дыхательной процедуры плескание воды прекращалось дважды, позже звучал медитирующий гонг и возникали опять водные звуки.

Въезд в шахту
Внутри Heilstollen
Я буду еще долго помнить это профилактическое лечение - у меня до сиx пор сильный насморк, зеленые сопли, боли под глазами в боковыx каналаx носа, переходящие в зубную боль и привкус соли во рту. Von lauter Gesundheitsmassnahmen richtig krank geworden.
А вообще все было замечательно. Мы не смотря на все болячки, мозоли на ногах от гулянья по горам всё же хорошо отдохнули, воспользовались всем за что заплатили - до завтрака отмокали в бассейне, перед ужином во всех трёх саунах - финской, римской и ещё там какой-то. Другими Wellness штучками что-то никто не пользовался, хотя готель был переполнен владельцами громких драндулетных ольдтаймеров. Обычно у кого есть бабки на драндулет, то есть бабки на всё остальное тоже. Да и маникюр за 68 евро - дешевле сделать дома самостоятельно. Или массаж für Lady - 102 евро - муж сказал "за такие деньги я даже сам смогу тебе сделать любой массаж, если хочешь".
Ну и на дессерт.... мы были на горе Jenner (в переводе с австрийского - январь), там есть кафе, которое называют в народной молве zum Windbeutelbaron - к барону заварных пирожен. Эту прусскую кондитерскую вещицу, вернее рецепт, когда-то полвека назад один контитерский мастер привёз в Берштесгаден, а там этот рецепт пустил корни...

Beim Windbeutelbaron (У барона заварных пирожин)
06.05.2012
 
Комментарии

вівторок, 3 листопада 2026 р.

🇩🇰 Церква Вольдбю. Voldby Kirka

Церква Вольдбю (Voldby Kirke) - це перлина данської історії.
Якщо ви любите подорожувати нетуристичними маршрутами та відкривати для себе місця з особливою атмосферою, обов'язково завітайте до селища Вольдбю в Данії. Саме тут знаходиться Voldby Kirke — чарівна середньовічна церква, яка дихає історією та спокоєм.
 
Кілька цікавих фактів:
- Середньовічне коріння. Найдавніші частини церкви (нава та хор) були побудовані ще в романську епоху, приблизно у XII столітті. Для будівництва використовували традиційний для того часу польовий камінь та вапняк. 
- Трансформація крізь віки. Як і більшість данських церков, Voldby Kirke змінювалася разом із часом. Пізніше, у період готики, до неї добудували вежу та притвор, які сьогодні створюють той самий відомий автентичний силует.
 
- Білосніжна гармонія. Світлий фасад церкви на тлі зелені місцевого цвинтаря виглядає неймовірно фотогенічно в будь-яку пору року - ідеальна локація для атмосферних кадрів.
 
- Духовний центр громади. Це не просто пам'ятка архітектури, а живе місце, де й досі проходять богослужіння, хрестини та весілля, зберігаючи зв'язок поколінь.
 
Порада для мандрівників: Сюди варто приїхати заради тиші. На відміну від великих соборів Копенгагена чи Орхуса, у Вольдбю можна залишитися наодинці зі своїми думками, прогулятися навколо та відчути справжній затишок данської провінції (те саме знамените hygge). 
На додаток запрошую переглянути відео.
📍 Де шукати: Данія, регіон Центральна Ютландія (найближче велике місто — Орхус). А які історичні місця надихають вас найбільше - величні замки чи такі затишні сільські церкви?
Діліться в коментарях! 👇  
 

неділя, 1 листопада 2026 р.

🇫🇷 Мальовничий Рібовіль в Ельзасі

У нашій родині вже стало традицією кожний рік їздити на день у Ельзас. Чи восени, коли зібрали врожай, скрізь вино, смачні страви з гарбуза та меду, посмішки, чи в час різдв'яних свят у грудні, коли там, граючи на гармошці співає їхній le père Noël, пахне віпічкою, люди метушаться, шукаючи подарунки, та вражають декорації.

Цієї осені ми хотіли 3-го жовтня оглянути одне маленьке село в Ельзасі. В Німеччині в цей день національне свято, усі заклади зачинені. Таке було враження, що уся Німеччина рванула у Францію. Прокидатися дуже вранці не стали, виїхали о дев'ятій. Парковочного місця ми не знайшли, покружляли і поїхали в інше містечко. Сьогодні я можу сказати - нам пощастило, ми попали в Рібовіль.

На знаменитій Ельзаській винній дорозі у Франції є місце, де час, здається, зупинився ще кілька століть тому. Це Рібовіль (Ribeauvillé) — затишне містечко, затиснуте між смарагдовими пагорбами виноградників та стрімкими схилами Вогезьких гір. Воно ідеально поєднує в собі романтику середньовіччя, величні руїни лицарських замків та багату культуру виноробства. Ми знайшли там автентичну європейську атмосферу, Рібовіль здивув, навіяв настрій бабиного літа та щиро запросив відвідати його у наступні роки. Лише зараз, гуляючи вулочками, ми взнали, що Рібовіль - це місто, де з фонтанів тече вино. Звісно не кожний день, тільки у першу неділю вересня, коли проходить Фестиваль мінстрелів (Pfifferdaj). У цьому році (2026) ми відвідали це чарующе містечко пізнише, після фестивалю, тому розглядаємо цю інформацію про фестиваль як запрошення у майбутнє. Вже з перших кроків ми бачили як на пагорбах Вогезького масиву височіють над містом три руїни родовойої династії сеньйорів Рібоп'єр: Замки Сен Ульрик, Гінсберг та О-Рибоп'єр. Ми не піднялися на верх, не було часу і не планували, тому це також ціль оглянути їх колись. 

Усю нашу увагу зайняла головна історична вулиця Гран-Рю (Grand'Rue): Головна пішохідна артерія міста, вздовж якої тягнуться барвисті фахверкові будинки XV–XVIII століть, затишні кав'ярні, ратуша, кондитерські та невеликі магазинчики з делікатесами.


День був чудовий. Пообідати не встигли, тому купили гуску в банці за кислою капустою, запечену у печі - ммм! - смакота! Дивіться відео.

А потім ще завітали в французський супертаркт E.Leclerc. Купили місцевого ельзасського вина, багет, шинку, французську салямі, різноманітних сирів, два заварних тістечка з карамельним та шоколадним кремами - еклери, провансальського меду - усе що бажає душа та шлунок. 

На все добре!  Tous mes vœux!


неділя, 25 жовтня 2026 р.

🇩🇰 Сангструп Клінт. Sangstrup Klint.

Мене завжди приваблюють різноманітні ландшафти, неочікувані види, таємниці тисячоліть, сховані у шарах землі та у каміні. Море, хвилі, вітер, прилив та відлив дуже часто розкривають ці таємниці, козколюють та омивають не тільки камні, а величезні скелі. Тому я с задоволенням прогулююсь у наших відпусках по національніх парках та узберіжжю. Для нас це не тільки свіже повітря, гарні види, моральне перезавантяження, а і нові знання та відчуття. Запрошую подивитись відео про одне, на мій погляд, цікаве узбережжя на заході Балтійського моря у Данії.

 
Сангструп-Клінт (Sangstrup Klint) — це вражаюче вапнякове утворення, що сягає 17 метрів у висоту й розташоване на данському півострові Юрсланд, поблизу міста Грено (Grenaa). Разом із сусіднім утворенням Карлбю-Клінт (Karlby Klint) цей мальовничий скелястий масив простягається приблизно на 5 кілометрів. Ці скелі сформувалися близько 65 мільйонів років на місці стародавнього коралового рифу. Завдяки цьому кам’янистий берег став дуже популярним місцем для пошуку скам’янілих морських їжаків, зубів акул, відбитків мушель і блискучого кременю. Популярний пішохідний маршрут завдовжки близько 3,1 км пролягає повз драматичні шари скель (прогулянка займає від 30 до 60 хвилин).

Типове каміння


Види на скелі

Вітряки на горизонті


 

23.10.2026