🇵🇹 Сантана и другие места Мадейры

Ну ещё парочку пейжазиков-видончиков и пора закругляться, а то такое впечатление, что живу отпуском, а в действительности я уже от него довольно далеко отдалена, что даже названия мест, которые мы посетили приходится смотреть на карте.
Кроме ознакомления с Фуншалом и Машику мы сделали 2 автобусных круговых тура по восточной и по западной части острова и посетили ряд других населённых пунктов. Мой муж ещё был в походах вдоль левад и к 25 водопадам в центре острова. Вот так выглядят туристические тропы вдоль левад.

Первым из населённых пунктов был Камара де Лобуш (Camara de Lobos - Бухта тюленей). Заспанная рыболоведческая деревня оказывается была первым городом на острове. Сам Фуншал заселялся после Камара де Лобуш. Тюленей тоже перевели к незаселённым островам архипелага в резерват. Достопримечательностью являлся кафе, в котором сам Черчиль смотрел на океан и рисовал вот этот пейзаж.

Сегодня возле этого кафе мужики режуться в карты на картонке.

Мы были там дважды, первый раз с туром, второй своим ходом на местном транспорте. Только со второго раза удалось всмотреться в атмосферу, зайти в самую древнюю церковь острова. Там стены в масляных пейзажах, рассказывающих о жизни мореплавцев, рыбаков и монахов, а потолок из расписанного дерева – вот откуда пошла традиция.

Рядышком в кафе попробовали пончу – национальный напиток, своего рода коктейль из белого рома (нет, это был самогон из сахарного тростника), лимонного сока и мёда. Уже после пончи пошли фоткать тараньку из котиковых акул. Едят её странно: отмачивают в пресной воде, варят, ложат в маринад с луком, маслом и уксусом.

Потом на пути была Рибайра Брава (Ribeira Brava – дикая река), пейзажи, ладшафты, скалы:

...а целью на севере острова местечко Порто Мониц (Porto Moniz), где особенно явно представлены туристам виды последней вулканической деятельности, датированные примерно годами 6-ти тысячной давности.

Там наделали бетонных мостиков, покрасили белой красочкой как рамочкой края извержений и превратили всё в платную купальню. В одном из ресторанов нас накормили вот той чёрной рыбой с рынка с жаренными бананами.

В восточной части много рассказывалось о ремесленных профессиях островитян, в основном это лозоплетение и вышивание. В одну экспортирующую мастерскую посёлка Камача (Camacha) с большим сувенирным бутиком мы были доставлены на автобусе.

Потом посещение самой высокой точки острова Пико до Ариайро (Pico do Arieiro) и виды гор. Ко всему великолепию 4 колумбийца представили публике концерт мелодий южной Америки. Захотелось остаться – не получилось.

Вообще территории удалённые от побережья имеют свою загадку. В тарахтящем местном автобусе поехали в долину монашек - Curral das Freiras.

Домов жменька, зато и там для туристов полный комплект изумительно отлаженного питания, есть не хотелось, угостились каштанами с пивом.

Но что вообще убило меня на повал - в деревне в 1,2 тыс населения бассейн с пятью плавательными дорожками!

На северо-востоке мы попали на уличный праздник в Сантане (Santana). Мне очень понравился этот населённый пункт, он был живой, с приветливыми улыбающимися людьми, у меня вообще о португальцах положительное мнение сложилось, название такое певучее - Сантана, я влюбилась в это место. С маринированием мяса на шашлыки никто там не церемониться и тайными рецептами не делиться. Обалденно вкусное мясо экспортируют из Бразилии, попробуешь и понимаешь каким силосным гэ нас кормят в Германии. Туша висит перед всеми, отрезается шмат, делится грубо на несколько частей, солится в тазике с солью и лавровым листом. Лавры там растут везде, разных сортов, один из них кухонный лавр, есть лавровые леса, шампуром тоже служит лавровая ветка. И пофиг, что рядом старинные дома с соломенной крышей – Сантана празднует!

Ну вот и всё.

14.08.2013
Комментарии

 

 

Рідкісний гриб — гриб-баран чи спарасис курчавий. Seltener Pilz - Krause Glucke.

Спарасис кучерявий, гриб баран, грибна капуста (Sparassis crispa Fr.) — їстівний гриб з родини спарасисових (Sparassidaceae). Плодове тіло 5-20 (30) см у діаметрі, 5-15 (20) см заввишки, кущоподібне, світло-жовте, з віком коричнювате, складається з більш-менш видовжених, розгалужених, плоскуватих відгалужень або лопатей, які в окремих місцях наче зростаються, жовтувато–червоного кольору, з чітким зубчастим краєм. Лопаті відходять від товстої стеблоподібної основи, за зовнішнім виглядом нагадує цвітну капусту. У листочні кучерявої ніжка малопомітна, коротка, товста, бульбоподібна, ніби вростає в субстрат. Якщо ножем обережно розрізати плодове тіло, то можна побачити білу м'якоть, вона не змінює свій колір. М'якуш білий, щільний, з приємним запахом. Спори 6-7 Х 4-5 мкм. Поширений в Євразії, Північній Америці. В Україні зустрічається спорадично в Карпатах, Західноукраїнських лісах, на Поліссі, в Лісостепу та Гірському Криму. Плодові тіла зазвичай утворює на відмерлих коренях, пеньках, а також біля основи стовбура сухостійних дерев хвойних порід. Зустрічається поодинці. Плодові тіла з'являються у соснових лісах; у серпні — жовтні. Добрий їстівний гриб у молодому стані. Використовують свіжим, проте його збирання заборонене законодавством України. Занесений до Червоної книги України. Природоохоронний статус: «Зникаючий». Чисельність зменшується через збирання населенням, знищення вікових сосен. Охороняється у Кримському природному заповіднику та Карпатському біосферному заповіднику. Зберігається в колекції культур шапинкових грибів Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України. 

 

Мною знайдений у Швеції екземпляр:

Перевіряю у книжці, чи схожий, читаю інформацію:

Чищу:

 

Пожарила і вийшла смачна грибна страва:

 

От так цей гриб росте у лісі:

Дякую що завітали до цього блогу! 23.11.2023

🇩🇰 Житло для відпочинку в Данії. Ferienunterkunft in Dänemark.

Цей відпочинок на березі Балтійського моря в Данії став саме тим перезавантаженням, якого ми так довго чекали. Кажуть, що скандинави знають секрет щастя, і, здається, у цьому затишному будинку ми його нарешті розгадали. Уся атмосфера навколо була просякнута спокоєм, а лаконічний скандинавський стиль налаштовував на хвилю повного розслаблення.

Тут усе було продумано до дрібниць, без зайвого пафосу, але з неймовірною турботою про комфорт. Ранок починався на кухні, де було настільки приємно готувати, що навіть прості побутові справи приносили задоволення. Ніяких незручних імпровізацій — усе необхідне під рукою.

Простора туалетна кімната з душем і всіма потрібними електроприладами дарувала відчуття затишку, наче в хорошому спа-готелі.

А серцем нашого відпочинку стала вітальня. Цей простір поєднував у собі їдальню та неймовірно теплий куточок для відпочинку. Зручний диван, м'які пледи та безліч подушок так і манили загорнутися в них після прогулянки прохолодним узбережжям. Величезний телевізор на глибокому чорному фоні створював атмосферу справжнього домашнього кінотеатру, а полиця з настільними іграми повернула нас у часи щирих розмов і веселих вечорів без телефонів.

Спальні — дві абсолютно ідентичні кімнати, без громіздких шаф, лише чистий простір, повітря та легкість. Там спалося так солодко, як ніде інше, під тихий шум Балтійського моря.

Коли вечоріло, було можливо перебиратися на подвір'я. Облаштоване місце для гриля могло стати улюбленою локацією для вечерь на свіжому повітрі. Вогонь, аромат смаженої вечері, близькі люди поруч і Данія навколо — це миті чистого, концентрованого щастя, які хочеться назавжди зберегти в пам'яті. 

🇩🇰 Місто Гадерслев на березі фіорда у казковій Данії. Haderslev im märchenhaften Dänemark.

Давай прогуляємося затишними вуличками одного дуже атмосферного датського містечка. Уявляєш, ми зараз у Гадерслеві (Haderslev) — це справжній прихований діамант на півдні Данії, про який чомусь мало говорять туристичні путівники, а дарма!

Бери з собою гарний настрій, взувай найзручніші кросівки і давай просто поблукаємо. Тут такий ще літній вайб, що хочеться сповільнитися і просто вбирати в себе кожну деталь.

Старе місто, де час ніби став на паузу.

Перше, куди ми йдемо — це історичний центр. Слухай, ці будиночки — це щось неймовірне! Вони наче з малюнків до казок Андерсена. Фахверкові стіни (ну, оці з дерев'яними балочками, знаєш?), бруківка під ногами, якій уже кілька століть, і вікна з білими рамами, на підвіконнях яких обов'язково стоять якісь милі свічники чи фігурки. Данці обожнюють створювати цей свій фірмовий хюгге (hygge) затишок, і в Гадерслеві це відчувається на кожному кроці. Тут немає оцього столичного поспіху, ніхто нікуди не біжить. Кайф!

Кафедральний собор, який видно звідусіль.

Бачиш цей силует? Це Собор Гадерслева (Haderslev Domkirke). Він височіє над усім містом і є його головним орієнтиром. Собор готичний, світлий і дуже величний. Якщо зайти всередину, там така тиша, що чути власні думки. А ще там крута акустика — якщо пощастить потрапити на репетицію органу, то аж мурашки по шкірі.

У соборі була виставка Реформації. Багато бюстів та скульптур реформатора Мартіна Лютера. Але був і легкий переляк. От кого оцей бюст нагадує?

Знаєш, бувають міста-музеї, де все красиво, але якось стерильно. А Гадерслев — він живий, бурхливий.

Він пахне випічкою з корицею з місцевих пекарень, свіжим вітром з фіорду та спокоєм. Сюди треба їхати не за гучними розвагами, а за атмосферою. Щоб посидіти на дерев'яному пірсі, подивитися на качок, і зрозуміти, що щастя — воно в таких простих моментах, живе у цих будинках.

Ну що, як тобі прогулянка? Куди далі зорієнтуємося? На каву в старе місто?

 У Данії ми були вже декілька раз, є інші пости у цьому блозі, якщо цікаво - пошукай!

🍁 Можливо це наша осінь.🍂

 Ось і пройшло ще одне літо.

Чесно кажучи, воно було важким. Було багато болю від втрат, були важливі дати, були наші спільні маленькі й великі кроки вперед.

Здається, про цю війну й про наш народ уже все сказано до нас. Бернард Шоу колись точно помітив: «...можна брати міста і вигравати битви, але не можна підкорити цілий народ». Олена Теліга додавала, що «держави стоять не на династіях, а на внутрішній єдності і силі народу». А Остап Вишня дуже влучно відповів усім, хто не розуміє нашої суті: «Оті дурні, що кричать «націоналіст!», не розуміють і ніколи не зрозуміють, що я зумів об'єднати любов до мого народу з любов'ю до всіх народів світу!». Всі ці слова - просто підтвердження того, через що ми щодня проходимо разом. Щоб триматися в тонусі й не вигоряти, я продовжую бігати й тренуватися. Навіть зараз, коли починаються перші холоди. Це не про якийсь особливий спорт чи мирний відпочинок - до справжньої свободи ще треба дійти. Це просто мій спосіб тримати голову чистою, а тіло готовим до всього. 

А що потім? А потім, осінь. Для когось це затишні светри й гарячий чай. Для нас, це дощі, перша прохолода й нові випробування. Але знаєте... мова не про погоду. Можливо, це саме наша осінь. Та, яка принесе те, заради чого ми стільки пройшли. І нехай вона пахне для кожного з нас щастям і вірою. Тримаємо свій всесвіт! 

Серафим Цехоцький