Ослиный съезд

В нашем районе организовывается столько мероприятий, что иногда диву даёшься и идеям, и фантазии, и профессионализму организации. Вчера, т.е. в субботу, мы были на ослином съезде. Конечно же со съездом Коммунистической партии или другими телевизионными событиями из моего детства это сравнивать не стоит, но удовольствие я получила и решила поделиться со всеми. Плакаты о том, что в Вольфсегге в крестьянском музее под открытым небом будет проходить пятый ослиный съезд висели на всех столбах уже неделю или даже две, в газетах так же мелькали объявления. Так как я этот музей считаю замечательным уголком нашего региона, то меня особо запрашивать туда не надо – только свистни. Повод там появиться возник сразу же после концентрирования на дату проведения мероприятия: хоть бы не прозевать. Погода была классная, наконец-то дождь приостановился и солнышко озарило небо. При въезде в село постояли в получасовой пробке, но зато потом нас человек 10 организаторов замахали на какое-то поле, служившее бесплатной парковкой. При входе нам на руку повесили бирки за которые мы заплатили по 5 евро.
Никогда не думала, что ради этого животного может собраться порядка 10 тысяч посетителей. Ещё была удивлена, что в южной Германии есть очень много дворов, которые выращивают в год до 100 осликов и в 10 месячном возрасте продают их в другие дворы. Есть спрос, но какую роль играют в современных фермерских хозяйствах эти животные до меня так и не дошло. Они там наверное просто для любви, их любят.

Осликов привезли и из Франции, и из Нидерландов, и из Шотландии, такой себе европейский съезд. Только в массе видишь их разнообразие.

Вот такой пятнистый дальматинчик

Или плюшевый малыш

 Разговорчивый ИА

Блондинистый стесняшка

Лохматый рыжик

В центре территории музея проводились ослиные гонки, настоящий паркур. Некоторым повозкам на преодоление дистанции, с которой конкуренты справлялись за полторы минуты, понадобилось минут 10, но зато это были победители сердец, они тормозили перед мостиком, прижимаясь друг к дружке, так и не решившись на него вступить. Умилительно до слёз.

Между историческими домами были разбросаны различные лавки, то с ослиными сувенирами, ремеслянными поделками, то местными продуктами питания.

Мы повелись в этот раз на хмелевый венок, сделанный на наших глазах милой флористкой.

Ещё я зашла в старинную школу, фото класса получилось не удачным, но при входе в класс, в коридоре, стоял скелет коровы и в шкафах рядом можно было воткнуться в витрину других школьных биологических экспонатов. Учёба и раньше была делом основательным.

Для детей было много познавательных уголков, в одном таком закоулке двое пожилих людей показывали и давали попробовать плести жгуты из различных натуральных и синтетических материалов.

Я с удовольствием фоткала цветочно-овощевые огороды, старинные подвальные яблочные хранилища, декорацию на столах в точках питания, продуманную до малейшей ослиной детали.

 

 

 

Подвоз корма для животных

Водопой: мордашкой в педальку и льётся водичка

Хороший был день, по больше бы таких.

21.09.2013

Комментарии

🇩🇪 Морицбург в Саксонии

В 1542 году Герцог Мориц фон Саксен решил построить на гранитном холме недалеко от Дрездена, в сторону города Майзен, небольшой охотничий замок в стиле ренесанс. Округа называлась Фридевальд, мирный лес, была полна дичи вскоре стала центром собрания саксонского охотнического общества. Спустя сто с лишним лет, в 1661 году, недалеко от замка под руководством Курфюрста Йохана Георга II возникла католическая церковь. По сей день в данной церквушке проходят еженедельные службы. Но у Курфюрста были другие планы – перестроить замок в барроковую резеденцию для охоты и развлечений короля Августа Сильного. Перестройка началась в 1723 году.

Я побывала впервые возле Морицбурга сразу после объединения Германии, в начале 90-х. Осталось в памяти это импозантное здание с 4 куполами, отражения в воде. В те дни было ещё какое-то небольшое наводнение. Позже в прессе замок упоминался неоднократно: был найден клад! Во время последней войны наследники зарыли в лесах золотые изделия и столовое серебро. Ну и как последствие сенсации, кому же принадлежит этот клад: государству или бывшим владельцами и их потомкам и т.п.

Вторую половину того «дрезденского дня» о котором я писала в прошлый раз мы провели в лесу, вернее в парке вокруг Морицбурга. Последние 20 лет этот парк приводили в порядок. Восстанавливали самый маленький замок (всего 12 кв. м.) так называемый Фазановый замок (Fasanen Schlöschen), где в двух метрах от входа находится историческое размножение фазанов, там же можно насладится экслюзивным меню с нежным запеченным фазанчиком, попробовать майзенские вина. 

 

Заметно так же, что последние годы приводили в порядок водоёмы вокруг Морицбурга, «отполировывали» единственный в Саксонии маяк, наводили глянц в самом замке.

Работы там ещё не початый край, но народ любит это место и массово с семьями посещает замок и парк, оставляя немного денег то в закусочных под открытым небом, то в кафешках,то внебольших галереях.

28.07.2013 

Комментарии

 

 

🇩🇰 Сангструп Клінт. Sangstrup Klint.

Мене завжди приваблюють різноманітні ландшафти, неочікувані види, таємниці тисячоліть сховані у слоях землі та у каміні. Море, хвилі, вітер, прилив та відлив дуже часто розкривають ці таємниці, козколюють та омивають не тільки камні, а величезні скелі. Тому я с задоволенням прогулююсь у наших відпусках по національніх парках та узберіжжю. Для нас це не тільки свіже повітря, гарні види, моральне перезавантяження, а і нові знання та відчуття. Запрошую подивитись віде про одне, на мій погляд цікаве узбережжя на заході Балтійського моря у Данії.

Сангструп-Клінт (Sangstrup Klint) — це вражаюче вапнякове утворення, що сягає 17 метрів у висоту й розташоване на данському півострові Юрсланд, поблизу міста Грено (Grenaa). Разом із сусіднім утворенням Карлбю-Клінт (Karlby Klint) цей мальовничий скелястий масив простягається приблизно на 5 кілометрів. Ці скелі сформувалися близько 65 мільйонів років тому на місці стародавнього коралового рифу. Завдяки цьому кам’янистий берег став дуже популярним місцем для пошуку скам’янілих морських їжаків, зубів акул, відбитків мушель і блискучого кременю. Популярний пішохідний маршрут завдовжки близько 3,1 км пролягає повз драматичні шари скель (прогулянка займає від 30 до 60 хвилин).

Типове каміння

Види на скелі

Вітряки на горизонті

 

23.10.2026

🇻🇳 Ханой. Халлонг бухта.

Травень був насичений подіями, подорожами і роботою.
Я в перший раз побувала у Азії. Члени моєй родини вже були у Японії, Тайланді, Північній Кореї, Сінгапурі, в Індонезії, на Балі, а я якось досі від довгих перельотів боронилась. Конкретно, ми були з чоловіком у відпусці у В'єтнамі. Переліт дуже тяжкий. Мозок не хоче спряти ту інформацію яку надає навколишне середовище. Їдешь, летишь дві доби, а за часом був три дні в дорозі, дата стоїть - час іде. Сідаєш у літак, в Мюнхені 25 градусів тепла, у повітрі мінус 55, приземлився з транзитною зупинкою в Катарі, а там 42 плюс, а потім знову у повітря и знову мінус 50, опинився в Ханої плюс 35. Душно, спекотно, парко. Вікна в готелі не відчиняються. Після 17 годин перельотів, ще 2 години чекання, тому що начеб-то за міжнародними правилами check-in тількі з 12 годин дня. Пішов поміняв на початок 100 євро - став майже втричі мільйонером. Купляєшь пляшку води, тому що спрага страшенна, платиш десятки тисяч донгів. Ніякої орієнтації, метушня, скрегіт, ніякої знайомої мови - не контрольована ситуація. Кажуть скрізь треба торгуватися, а от поробуй поторгуватися в'єтнамською.
Ханой вразив, дуже вразив.
Місто не молоде. Пам'ятник засновнику.

Місто-мільйонник. Майже 8,5 мільйонів людей живе там офіційно, а ще скільки не офіційно - ніхто не знає. А ні метро, ні трамваїв, ні тролейбусів. Невеличка кількість автівок і автобусів, є дешеві таксі, але ж ніякого більше іншого міського суспільного транспорту. Ми приземлилися вранці, попали в час-пік, нас морально чуть не задавила лавина з мопедів. Мопедами перевозять все - всю сім'ю і корову, пляшки з водою і ящики з товаром, коромисла з фруктами і півтуши м'яса без упаковки.

Ханой - це те місто, яке після американсько-в'єтнамської війни 70-х років не було дуже розбомбленим, тому там залишилося архальне життя яке перемішується с сучасністю. Можна побачити рікшу і Tesla, чудові відреставровані будівлі часів французськой колонізаціі і розвалюхи.
Річний середній прибуток людей ставить десь 2,0-2,3 тисячи долларів, тому і кожна людина прагне заробити хоч "копійку" продаючи фрукти, чи от як на світлині - добуваючи мідь, як вторинну сировину, з проводів.

 

Мені взагалі в'єтнамці запам'ятались сидячими чи в присядку, чи от на таких маленьких дитячих стільчиках і завжди за якоюсь кропіткою роботою.

Сувенирні лавки - самий надійний бізнес, туристів в містах не багато, але ж вони є, і вони щиро купляють ширвжиток.

 

От так продають у самому центрі кавуни - вивалили з соломою на пішоходну доріжку, беріть хто хоче і платіть що хочете.

Електро проводи і проводки - це своя тема. З'явилася чомусь величезна повага до їхніх електриків.

Я продемонструю тількі дві світлини.

 

 Як у кожній країні самими привабливими і чистими є міста пов'язані з вірою. Буддистська віра сама розповсюджена, але ж до всіх конфесій поважне ставлення.

 

 

Великий респект демонструють в'єтнамці до будь яких діячів своєї історіі, чи то політічні діячі, чи науковці, чи духовні особи.

Мовзолей Хо Джи Міна. Про нього говорять з повагою і називють його дядечка Хо. В'єтнам і досі соціалістична країна, з одною комуністичною партією та ринковою економікою. Вони кажуть: "Партия відкорректувала економіку". Там дійсно править ринок, алеж майорять червоні прапори.

 

Дітям після закінчення дитячого садочка не проводять святкових заходів, в ведуть у Храм знань - Літературну пагоду. Там вони вмить стають хоч і майбутніми, але ж вже  "академіками".

 

Бували ми в Ханої і в ляльковому театрі на воді - чудова культурна вистава.

Ще є в Ханої ароматна дуже солодка кава - Eggkoffee, з яєчною пінкою і сгущеним молоком, яку колись доставляли з Радянського Союзу. Кава росте в цій країні і екпортується. Ми прикупували кілька сортів, з типовим в'єтнамським фільтром на пробу вдома.

 

Надалі, після двох ночівок, ми покинули місто і їхали який час до Халлонг бухти. Де на нас чекала ночівля у джунці з чудовими дивовидами і смачний See Food.

 

Страв було багато, з любовью декорованих на блюдах, і не тільки устрици запечені з сиром.

Все це вирощують в дуже тяжких умовах.

Були ми також і на фермі для виробництва перлин. Колись нам розповідали, що перлина з'являється коли в мушлю потрапляє пісчинка. Теорія вона така, алеж в дійсності з ракушкою проводять цілу операцію.

Коли їхали країною на Півночі, придивлялись до провінційної архітектури - вузенькі, але ж нові домівки. Земля дорога, тому купляють клаптик у два метри шириною вздовж дороги і будують у небо.

Поля, городи, грядки - це хоч і не великий, алеж традіційних заробіток. Є і техника, є і старі методи обробки.

Вже сама Халлонг бухта віддячила величчям і загадковими легендами. З погодою пощастило, вночі пройшов дощик. Тому підтвердити те, що пишуть в інтернеті, наче б то в бухті смердить дізелем, не можу.

Там нас возили човнами дивитися на місцеву фауну. Кумедно було коли одна американка випустила на беріг своє цуценя. Як сполошилася вся мавпова команда - не передати.

Ще ми ходили у печеру, яку знайшли на прикінці 19 століття французі. Приємна прохолода у спеку.

От такі перші пункті про Північ країни.

01.08.2018