У нашій родині вже стало традицією кожний рік їздити на день у Ельзас. Чи восени, коли зібрали врожай, скрізь вино, смачні страви з гарбуза та меду, посмішки, чи в час різдв'яних свят у грудні, коли там, граючи на гармошці співає їхній le père Noël, пахне віпічкою, люди метушаться, шукаючи подарунки, та вражають декорації.
Цієї осені ми хотіли 3-го жовтня оглянути одне маленьке село в Ельзасі. В Німеччині в цей день національне свято, усі заклади зачинені. Таке було вряження, що уся Німеччина рванула у Францію. Вставати рано не стали, віїхали о дев'ятій. Парковочного місця ми не знайшли, покружляли і поїхали в інше містечко. Сьогодні я можу сказати - нам пощастило, ми поали в Рібовіль.
На знаменитій Ельзаській винній дорозі у Франції є місце, де час, здається, зупинився ще кілька століть тому. Це Рібовіль (Ribeauvillé) — затишне містечко, затиснуте між смарагдовими пагорбами виноградників та стрімкими схилами Вогезьких гір. Воно ідеально поєднує в собі романтику середньовіччя, величні руїни лицарських замків та багату культуру виноробства. Ми знайшли там автентичну європейську атмосферу, Рібовіль здивув, навіяв настрій бабиного літа та щиро запросив відвідати його у наступні роки. Лише зараз, гуляючи вулочками, ми взнали, що Рібовіль - це місто, де з фонтанів тече вино. Звісно не кожний день, тільки у першу неділю вересня, коли проходить Фестиваль мінстрелів (Pfifferdaj). У цьому році (2026) ми відвідали це чарующе містечко пізнише, після фестивалю, тому розглядаємо цю інформацію про фестиваль як запрошення у майбутнє. Вже з перших кроків ми бачили як на пагорбах Вогезького масиву височіють над містом три руїни родовойої династії сеньйорів Рібоп'єр: Замки Сен Ульрик, Гінсберг та О-Рибоп'єр. Ми не піднялися на верх, не було часу і не планували, тому це також ціль оглянути їх колись.
Усю нашу увагу зайняла головна історична вулиця Гран-Рю (Grand'Rue): Головна пішохідна артерія міста, вздовж якої тягнуться барвисті фахверкові будинки XV–XVIII століть, затишні кав'ярні, кондитерські та невеликі магазинчики з делікатесами.
День був чудовий. Пообідати не встигли, тому купили гуску в банці за кислою капустою, запечену у печі - ммм! - смакота! Дивіться відео.
А потім ще завітали в французський супертаркт E.Leclerc. Купили ельзасського вина, багет, шинку, салямі, різноманітних сирів, два еклери, провансальського меду - у се що бажає душа та шлунок.
На все добре! Tous mes vœux!
.png)
.png)
.png)
После собора была Galleria Vittorio Emannuelle. Кто такой – не знаю, но
сегодня ещё пороюсь в интернете. Я искала всемирноизвестный театр Ла
Скала, но потом только, не веря своим глазам, увидела в конце это
галлерии совершенно невзрачное здание, с пыльными окнами и грязными
боковыми входами, забросанными мусором. Дальше мы двигали немного по
улочкам и закоулочкам, в поисках приемлемой пищи, забрели в пиццерию,
мне не понравилось – сухой слёпень, у нас в городе итальянцы куда больше
усилий прилагают, что бы народ вкусно накормить. Кстати, для
русскоязычных и других азиатов, может вам повезёт больше чем нам, по
крайней мере не проголодаетесь:
К заключению мы двинули ещё к крепости Castello Sforzesco, побродили и
там.






















и сырный фондю:




Или солнечный дистилат из фруктовой бражки:































