Сентябрьские видео 2021 - Первая половина

 

Августовские видео 2021 - Первая половина

 В первой половине августа 2021 года я снимала на такие темы:

 

 

 

Будь со мной ! Буду рада!

 

Вайзенсеє

Рік майже закінчився. Пройшов останній робочий день. Відсвяткувались всі корпоративні вечірки. Нарешті можна виспатися зранку і згадати ті моменти року, які не попали за недостачею часу у блог. Остання перерва перед різдвяними днями в роботі була на жовтневі свята. Ми давно мріяли побувати у Австрії на одному озері з назвою Вайзенсеє (Weißensee), але ж завжди була якась проблема знайти ночівлю: всі можливості були завжди заброньовані. Що ж це за таке туристичне місце, що туди не попасти? Вже дорога навіювала на філософськи думки.

Ранок зустрічав нас туманами, які висіли білою ватою над водою, але ж вже через годину-другу все розвиднювалось і починався сонячний день.

 

Перша прогулянка вздовж озера визвала багато емоцій побутового характеру. Кожний будинок облаштован для гостей. Три населені пункти знаходяться на пагорбі, всі мають вигляд на воду. І у кожного є свій приватний пляж і пристанок. У маленькому човневому гаражі дві байдарки, весла, лежаки. Все що треба. Це нічого, що ми приїхали у жовтні, нам вручили ключи і будь-ласка, люди, продовжуйте літо якщо маєте на це настрій. Я бачу у світі багато довіри, а там вона була нескінчаєма.

Згадався мені і трьох колісний безкоштовний електро велосипед біля супермаркету. Купив продукти, загрузив у кошик поперед велика, довіз до апартаменту - відвези і постав велосипед знову при вході у супермаркет. Ходили ми по вулицях і дивувались дрібницям.

А потім вечір таємничо спустив тінь на узбережжя і настала ніч.

Наступні два дні ми мандрували пішки і на човні. Дороги були небезпечні.

І вода була внизу метрів з 400, і під ноги треба було дивитися.

Люди там не тільки живуть туристичним життям, вони ще не забули своє коріння: рибальство та сільсько-господарські вміння.

Ми були у цьому місці майже у останні дні сезону. Зачинялися до зими всі ресторани, бутики,  маленький супермаркет і єдина пекарня, про яку є приємна згадка. В усіх трьох селах був так званий пекарській сервіс. У кожній хаті, готелі, апартаменті стояла поличка на якій були розташовані кошики з списком булочок. Замовляючи випічку на сніданок, гості ставили гачок і кількість. З 6 годин ранку пекар заїжджав в усі домівки і клав у кошик замовлення прикривши кухонним рушником з льону. Розплачувались на прикінці відпочинку у хазяїв в яких ночували. Ми ще кожний день купляли у того пекаря собі шматок тортика, усолоджуючи наше життя. Від австрійської кондитерської продукції не можливо відмовитись.

Гуляючи по альпійських просторах бачили диких тварин і розворочені бджолині дикі вулики. Пофарбовані осінніми кольорами дерева, зачинені на зиму дерев‘яні хліва.

Ми кілька разів піднімалися на гору навпроти, тому що підйомник був для нас безкоштовним. Зачаровував вид озера і з іншого боку, кололо у серці коли бачили вироблені дерева майже до словенського кордону. Геть веселка не могла позитивно сприяти похмуристі цього видовища.

29 вересня 2017, з добрим прибутком закінчився сезон, а потім 10 хвилинний вітер повалив ліс, за ці 10 хвилин кожний двір загубив приблизно 30 тисяч євро.

Це ще один куточок світу де приємно знаходитись і хочеться повернутись знову і знову.

Датський записник

Якщо не знаходиться часу описувати думки, то треба хоча б помічати пункти на мапі, щоб були спогади. Як я вже писала, ми об'їхали всю Данію. Друга ночівля, цілу неділю була у регіоні Ямабухт, вздовж річки Слетте у приватному подвір'ї. Я не в курсі що ця назва Ямабухт означає датською мовою, але ж дієслово jammern  німецькою це плакати, страждати. Узбережжя плачу. Чи Північне море завжди плаче, чи нескінченні війни викликали таку асоціацію і назву. Як би там все не звали, сьогодні це куточок де живуть самі найщасливіші люди світу. Ми виходили з будинку, на терасі нас зустрічав песик і котики. До моря було 2 км по чудовому лісу, а ми йшли не на пряму, а вздовж і поперек тому що було якось неймовірно, находили в перший день майже 5 км, поки вийшли до моря. Було таке враження, що це дика природа, але ж мі бачили і лавочки, і шлагбауми, і  містки, і зупинки для велосипедного і кінного спорту. Ліс був живий, багато птахів, різноманітних дерев та й найважливіше - грибів. А коли підходили ближче до води беріг був усипаний обліпихою.

 

 

 

Коли чоловік телефонував з батьками, а ті питали чи дійсно все дорого в Данії, ми відповідали що не в курсі, ми їмо вже третій день гриби. Я також баночку насушила. 

Море було приємним. Запам'яталася назва одного готелю: Svenklovene. Свині копита. Якщо дивитися з моря, то після пісочного пляжу узбережжя має форму копит.

За неділю ми зробили декілька виїздів до різноманітних пунктиків, наприклад, до тої вежі маяку, яка колись стояла далеченько від берега, а море все більше відмивало пісок, тому був ризик, що вежа впаде в море. Вітер вибив вже вікна, в ній ніхто не жив, не працював. Тож це історична пам'ятка Данії. Вежа стала відомою кілька місяців тому - її перемістили. Якісь дільці пропонували зробили все за декілька мільйонів євро, а місцевий фермер сказав, що мені досить і 700 тисяч. Ми застали цю башту ще на старому місці. До неї як паломники йшли сім'ями, старе і мале.

 

Іншою поїздкою була точка зливу вод  Північного моря і Балтійського, місто Скаген (Grenen - Skagen). Як у фільмах про появу інопланетян, люди були заворожені, майже зомбовані і йшли у воду до останнього кроку поки на почне замочуватись одяг. Хвилі плескалися з ліва і права. Кожний тримав і руках свою мобілку. Цей куточок Землі 200 років тому ще не існував.

 

Йшовши пішки від автопарковки ми зустрічалися с привітливими тваринами:

 

На автопарковці багато людей були розгублені. Автопарковки у всій країні безкоштовні, а у Скагені прийшлось платити, та не готівкою, а кредиткою. В кого не було кредитки, розводили руками. 

 

 

По дорозі "до дому" я зупинилася і зробила фото як виглядають фермерські поля. Це не тільки злаки, це рамочка по периметру з польових квітів, соняшників, маку. Фото не саме чудове, але ж ідею ви зрозуміли.

 

День пізніше ми  роздивлялися білі будинки у рибацькому селі Nr. Vorupor та були у Stenbjerg.

Наступного дня з'їздили у місті Аальборг (Aalbоrg).

 

 

 

Покинувши нашу домівку на Ямабухті, ми по дорозі зробили трьох часову зупинку у замку Едесков (Edeskov Slot)

 

 

 

Третя і остання ночівля була біля Steven Klint. Це був цілий будинок у нашому розпорядженні, з пральною машиною і сушкою, меблі з IKEA, крісло-качалка, гамак, але ж без телевізора. Білі крейдові височенні скелі. Хотіли пройтися кілька кілометрів вздовж балтійських хвиль, вже через 200 метрів розвернулися назад. Камінці там не плоскі, а  відполіровані з допомогою крейди як кульки підшипника. Рухалися потім зверху серед кущів шипшини.

Була у нас і денна вилазка до Копенгагену. Місто як місто, заповнене туристами з усього світу. У Копенгагені пришвартовуються круїзні кораблі. Натовп - не передати. От у самому історичному центрі і лікті не допоможуть. Як люди у цих будинках живуть - мені не зрозуміло.

 

Дуже багато молоді мають такий собі coole вигляд, навушники, задертий ніс, майже наглий вираз на лиці з темними окулярами, та великий пластиковий кульок у руках - вони збирають пластикові пляшки та алюмінієві банки.  На тарі можна не погано заробити. Одна пляшка 2-4 крони, 2-3 пляшки - це один євро.

 

 

 

 

 

Мене трошки вразило метро. Повністю скляна стіна. Двері розчиняються тільки як під'їде поїзд. Поїзди без людяного управління, без водія, все автоматично. Можна сісти перед лобовим склом в дивитися на рейки. Не тісно як в Парижі, не розмальовано графіті як в Берліні. Я хотіла зробити фото, але ж там все відображувалось і мені не вдалося щось зрозуміло зафіксувати.

 

Вздовж Mons Klint нам вдалося пройтись чимало кілометрів. Там теж високі крейдові скелі. До них чимало сходинок. Скрізь написано що небезпечно, але ж молоді дуже багато і якісь кіношники знімали якусь телевізійну стрічку.

 

 

Останньою станцією було містечко Roskilde, українською Розкілле. У місті стоїть головний собор Данії, усипальниця всіх датських королів і членів їх сімей. Були й там королі у яких померли всі діти, один за одним. Людське щастя, це не гроші і корона на голові.

 

У цьому соборі ми провели майже три години, епоха за епохою.

 

 

 

 

 

 

Останній король не захотів бути похованим разом з предками, йому зробили гробницю на свіжому повітрі. А сьогоднішня королева Данії Маргаретте вже побудувала свій надгробок. Про це можливо подивитись невеличкий фільм. Мармурова біла скульптура залита склом.

У королеви у цей собор свій вхід.

Які датські слова залишились у пам'яті? Til salg - продається, таке враження, що там кожний двір (Gaard) продається і Hjertestarter - серце стартер - Дефібрілатор. Там живуть, на повні груди.

Що не так у датському королівстві?

Чи то Гамлет, чи Ляшко, хтось з них вже ставив це запитання. То що ж не так? - були ми там у Данії на наприкінці літа та на початку вересня цього року, як то мовлять - з перевіркою. Три неділі, своїм ходом, с півдня вздовж усього західного узбережжя, на самій північній крапці країни де зливаються Північне море з Балтійським, потім зигзагом по центру, через мости, через місто Оденсее де народився Ганс Христіан Андерсен, вздовж західної Балтики, один день у Копенгагені, а потім у Гедсер, який ми вже бачили багато років тому.

Першим враженням був пляж на острові Rømø - 700 м у ширину і кілометри в довжину. Вітер і кисень. Туди їхати по новенькій прямісінький дорозі було одне задоволення. Справа і зліва солені луги, які кожний день заливаються морською водою. Вівці, корови, кози. 

 

Таке було враження що геть медузи посміхалися.

День пізніше ми знову поїхали на цей острів на прогулянку. Я знайшла один пагорб, стала зверху і зупинила дихання. Потім кажу до чоловіка українською: "Дивись, скрізь цвіте верес до горизонту. Запам'ятай в який час ми біли у цій чудовій країні. Місяць звався вересень." Він мені не повірив, перевіряв дома у google перекладачі. От така у нас мова - романтична.

 

Наступним островом був Mandø. Нас відвезли туди на тракторбусах.

 

Перед від'їздом я десь хвилин з 15 спостерігала як інвалідам допомагать прийняти участь у нормальному активному житті. Були дуже тяжкі люди, без найменшої можливості рухатися. Їхня менеджерка стояла с телефоном та дистанційним управленням і грузила людей на ці тракторбуси. Все робилося автоматично, дуже швидко, з допомогою спеціальних пристроїв та приладів, бездоганно організовано. А коли ми приїхали на острів я почала помічати, що дефібрилятори є в цій країні скрізь, на кожній будці, в супермаркетах, просто на рогах домівок. І ніякі вандали їх не ламають чи крадуть.

 

От так виглядає сам острів Мандьо.

 

На півдні ми були у самому старовинному місті Данії - місто Ribe.

Що там не так? - собак возять у візочках. Діти ходять пішки.

 

У відомому соборі є дитячий куточок. Мені так паралельно згадалося як у нашій Ладижинській церкві московського патріархата місцевий піп сварив мене, вже дорослу, що руки схрестила за спиною в час служби. Ой жеж гріх! У нас тоді, як мама померла, це була єдина православна церква в місті. А замість дитячого куточка була "стойка смірно" для всіх, старих і малих, кілька годин, та продаж церковних не потреб.

 

Місто Eisjerg також входило в план нашої подорожі

 

І вже коли ми через 4 дні залишили першу зупинку, то десь на півдороги до Fjerittslev заїхали у відомий в країні музей Hjerl Hede. Я бачила у своєму житті вже чимало музеїв під відкритим небом. Чимало музейних експонатів ще можна знайти на горищі у моїх свекрів. Але ж цей музей дійсно вразив. Планували провести там дві години, затримались на чотири. Експозиції бувають дуже продумані, історично досліджені, але ж щоб з душею, з смаком - це рідко.

Я думала весь час, от сиділи люди у шевця в гостях, співали під гармошку, пили горілку, грали в карти і вийшли на хвилинку довжиною в віка.

 

 

Мій чоловік у дитинстві був на канікулах у родича коваля. Ковальське діло припало йому до серця, він зробив чимало фото у кузні.

 

І комірник теж залишив нас обох емоційно зворушеними.

 

Ну що там ще не так? За парковку ніде не платили. Податок на додатну вартість в них аж 25%, на все, і на продукти харчування також, але ж чомусь їжа обійшлася нам там дешевше чим вдома. В ресторанах за 3 неділі харчувались тільки 4 рази. Люди дуже ввічливі. Англійською розмовляють всі, не тільки молодь, а й літні люди. Дуже багато безкоштовних музеїв. Нечисленні бункери від першої і другої Світових воїн і вздовж Балтійського узбережжя бункери з часів холодної війни, тоб-то наш час. Ніде немає базарів, але коли їдишь по країні, то майже біля кожного двору стоїть на полчці товар і металева каса. Біля кожного товару датський прапорець. Продавців не видно і вони не з‘являються коли хочешь щось купити: бачиш гарні яблука, кинь гроші в кассу і бери товар. Ніхто не додумається і касу підхопити. Продають картоплю, моркву, інші овочі, яблука, мед, джем з шипшини, плетені підхватки на кастрюлі, кошикі і стільці, а найбільше мені сподобалось коли читала Loppemarket, це щось схоже на гаражні американські розпродажі чи на блошиний базар.

От і відео знайшлось про цей регіон. Подивіться кого цікавить.