🇩🇰 Сангструп Клінт. Sangstrup Klint.

Мене завжди приваблюють різноманітні ландшафти, неочікувані види, таємниці тисячоліть, сховані у слоях землі та у каміні. Море, хвилі, вітер, прилив та відлив дуже часто розкривають ці таємниці, козколюють та омивають не тільки камні, а величезні скелі. Тому я с задоволенням прогулююсь у наших відпусках по національніх парках та узберіжжю. Для нас це не тільки свіже повітря, гарні види, моральне перезавантяження, а і нові знання та відчуття. Запрошую подивитись відео про одне, на мій погляд, цікаве узбережжя на заході Балтійського моря у Данії.

Сангструп-Клінт (Sangstrup Klint) — це вражаюче вапнякове утворення, що сягає 17 метрів у висоту й розташоване на данському півострові Юрсланд, поблизу міста Грено (Grenaa). Разом із сусіднім утворенням Карлбю-Клінт (Karlby Klint) цей мальовничий скелястий масив простягається приблизно на 5 кілометрів. Ці скелі сформувалися близько 65 мільйонів років на місці стародавнього коралового рифу. Завдяки цьому кам’янистий берег став дуже популярним місцем для пошуку скам’янілих морських їжаків, зубів акул, відбитків мушель і блискучого кременю. Популярний пішохідний маршрут завдовжки близько 3,1 км пролягає повз драматичні шари скель (прогулянка займає від 30 до 60 хвилин).

Типове каміння

Види на скелі

Вітряки на горизонті

 

23.10.2026

🇵🇹 Сантана и другие места Мадейры

Ну ещё парочку пейжазиков-видончиков и пора закругляться, а то такое впечатление, что живу отпуском, а в действительности я уже от него довольно далеко отдалена, что даже названия мест, которые мы посетили приходится смотреть на карте.
Кроме ознакомления с Фуншалом и Машику мы сделали 2 автобусных круговых тура по восточной и по западной части острова и посетили ряд других населённых пунктов. Мой муж ещё был в походах вдоль левад и к 25 водопадам в центре острова. Вот так выглядят туристические тропы вдоль левад.

Первым из населённых пунктов был Камара де Лобуш (Camara de Lobos - Бухта тюленей). Заспанная рыболоведческая деревня оказывается была первым городом на острове. Сам Фуншал заселялся после Камара де Лобуш. Тюленей тоже перевели к незаселённым островам архипелага в резерват. Достопримечательностью являлся кафе, в котором сам Черчиль смотрел на океан и рисовал вот этот пейзаж.

Сегодня возле этого кафе мужики режуться в карты на картонке.

Мы были там дважды, первый раз с туром, второй своим ходом на местном транспорте. Только со второго раза удалось всмотреться в атмосферу, зайти в самую древнюю церковь острова. Там стены в масляных пейзажах, рассказывающих о жизни мореплавцев, рыбаков и монахов, а потолок из расписанного дерева – вот откуда пошла традиция.

Рядышком в кафе попробовали пончу – национальный напиток, своего рода коктейль из белого рома (нет, это был самогон из сахарного тростника), лимонного сока и мёда. Уже после пончи пошли фоткать тараньку из котиковых акул. Едят её странно: отмачивают в пресной воде, варят, ложат в маринад с луком, маслом и уксусом.

Потом на пути была Рибайра Брава (Ribeira Brava – дикая река), пейзажи, ладшафты, скалы:

...а целью на севере острова местечко Порто Мониц (Porto Moniz), где особенно явно представлены туристам виды последней вулканической деятельности, датированные примерно годами 6-ти тысячной давности.

Там наделали бетонных мостиков, покрасили белой красочкой как рамочкой края извержений и превратили всё в платную купальню. В одном из ресторанов нас накормили вот той чёрной рыбой с рынка с жаренными бананами.

В восточной части много рассказывалось о ремесленных профессиях островитян, в основном это лозоплетение и вышивание. В одну экспортирующую мастерскую посёлка Камача (Camacha) с большим сувенирным бутиком мы были доставлены на автобусе.

Потом посещение самой высокой точки острова Пико до Ариайро (Pico do Arieiro) и виды гор. Ко всему великолепию 4 колумбийца представили публике концерт мелодий южной Америки. Захотелось остаться – не получилось.

Вообще территории удалённые от побережья имеют свою загадку. В тарахтящем местном автобусе поехали в долину монашек - Curral das Freiras.

Домов жменька, зато и там для туристов полный комплект изумительно отлаженного питания, есть не хотелось, угостились каштанами с пивом.

Но что вообще убило меня на повал - в деревне в 1,2 тыс населения бассейн с пятью плавательными дорожками!

На северо-востоке мы попали на уличный праздник в Сантане (Santana). Мне очень понравился этот населённый пункт, он был живой, с приветливыми улыбающимися людьми, у меня вообще о португальцах положительное мнение сложилось, название такое певучее - Сантана, я влюбилась в это место. С маринированием мяса на шашлыки никто там не церемониться и тайными рецептами не делиться. Обалденно вкусное мясо экспортируют из Бразилии, попробуешь и понимаешь каким силосным гэ нас кормят в Германии. Туша висит перед всеми, отрезается шмат, делится грубо на несколько частей, солится в тазике с солью и лавровым листом. Лавры там растут везде, разных сортов, один из них кухонный лавр, есть лавровые леса, шампуром тоже служит лавровая ветка. И пофиг, что рядом старинные дома с соломенной крышей – Сантана празднует!

Ну вот и всё.

14.08.2013
Комментарии

 

 

🇵🇹 Мелодія старовини. #faro #short #musica

🇭🇷 Церква Св. Антонія. Вид на Пулу з фортеці. Church of St. Anthony. Vie...

🇨🇿 Вихідні у Чехії. Горні Плана. Weekends in the Czech Republic. Horni P...

🇭🇷 Субота - базарний день. Ринок в Поречі. Market, Рынок,базар, Пореч, Хорв...

Сентябрьские видео 2021 - Первая половина

 

Августовские видео 2021 - Первая половина

 В первой половине августа 2021 года я снимала на такие темы:

 

 

 

Будь со мной ! Буду рада!

 

🇦🇹 Вайзенсеє. Weißensee.

Рік майже закінчився. Пройшов останній робочий день. Відсвяткувались всі корпоративні вечірки. Нарешті можна виспатися зранку і згадати ті моменти року, які не попали за недостачею часу у блог. Остання перерва перед різдвяними днями в роботі була на жовтневі свята. Ми давно мріяли побувати у Австрії на одному озері з назвою Вайзенсеє (Weißensee), але ж завжди була якась проблема знайти ночівлю: всі можливості були завжди заброньовані. Що ж це за таке туристичне місце, що туди не попасти? Вже дорога навіювала на філософськи думки.

Ранок зустрічав нас туманами, які висіли білою ватою над водою, але ж вже через годину-другу все розвиднювалось і починався сонячний день.

 

Перша прогулянка вздовж озера визвала багато емоцій побутового характеру. Кожний будинок облаштован для гостей. Три населені пункти знаходяться на пагорбі, всі мають вигляд на воду. І у кожного є свій приватний пляж і пристанок. У маленькому човневому гаражі дві байдарки, весла, лежаки. Все що треба. Це нічого, що ми приїхали у жовтні, нам вручили ключи і будь-ласка, люди, продовжуйте літо якщо маєте на це настрій. Я бачу у світі багато довіри, а там вона була нескінчаєма.

Згадався мені і трьох колісний безкоштовний електро велосипед біля супермаркету. Купив продукти, загрузив у кошик поперед велика, довіз до апартаменту - відвези і постав велосипед знову при вході у супермаркет. Ходили ми по вулицях і дивувались дрібницям.

А потім вечір таємничо спустив тінь на узбережжя і настала ніч.

Наступні два дні ми мандрували пішки і на човні. Дороги були небезпечні.

І вода була внизу метрів з 400, і під ноги треба було дивитися.

Люди там не тільки живуть туристичним життям, вони ще не забули своє коріння: рибальство та сільсько-господарські вміння.

Ми були у цьому місці майже у останні дні сезону. Зачинялися до зими всі ресторани, бутики,  маленький супермаркет і єдина пекарня, про яку є приємна згадка. В усіх трьох селах був так званий пекарській сервіс. У кожній хаті, готелі, апартаменті стояла поличка на якій були розташовані кошики з списком булочок. Замовляючи випічку на сніданок, гості ставили гачок і кількість. З 6 годин ранку пекар заїжджав в усі домівки і клав у кошик замовлення прикривши кухонним рушником з льону. Розплачувались на прикінці відпочинку у хазяїв в яких ночували. Ми ще кожний день купляли у того пекаря собі шматок тортика, усолоджуючи наше життя. Від австрійської кондитерської продукції не можливо відмовитись.

Гуляючи по альпійських просторах бачили диких тварин і розворочені бджолині дикі вулики. Пофарбовані осінніми кольорами дерева, зачинені на зиму дерев‘яні хліва.

Ми кілька разів піднімалися на гору навпроти, тому що підйомник був для нас безкоштовним. Зачаровував вид озера і з іншого боку, кололо у серці коли бачили вироблені дерева майже до словенського кордону. Геть веселка не могла позитивно сприяти похмуристі цього видовища.

29 вересня 2017, з добрим прибутком закінчився сезон, а потім 10 хвилинний вітер повалив ліс. За ці 10 хвилин кожний двір загубив приблизно 30 тисяч євро.

Це ще один куточок світу де приємно знаходитись і хочеться повернутись знову і знову.

🇩🇰 Що не так у датському королівстві?

Чи то Гамлет, чи Ляшко, хтось з них вже ставив це запитання. То що ж не так? - були ми там у Данії на наприкінці літа та на початку вересня цього року, як то мовлять - з перевіркою. Три неділі, своїм ходом, с півдня вздовж усього західного узбережжя, на самій північній крапці країни де зливаються Північне море з Балтійським, потім зигзагом по центру, через мости, через місто Оденсее де народився Ганс Христіан Андерсен, вздовж західної Балтики, один день у Копенгагені, а потім у Гедсер, який ми вже бачили багато років тому.

Першим враженням був пляж на острові Rømø - 700 м у ширину і кілометри в довжину. Вітер і кисень. Туди їхати по новенькій прямісінький дорозі було одне задоволення. Справа і зліва солені луги, які кожний день заливаються морською водою. Вівці, корови, кози. 

 

Таке було враження що геть медузи посміхалися.

День пізніше ми знову поїхали на цей острів на прогулянку. Я знайшла один пагорб, стала зверху і зупинила дихання. Потім кажу до чоловіка українською: "Дивись, скрізь цвіте верес до горизонту. Запам'ятай в який час ми біли у цій чудовій країні. Місяць звався вересень." Він мені не повірив, перевіряв дома у google перекладачі. От така у нас мова - романтична.

 

Наступним островом був Mandø. Нас відвезли туди на тракторбусах.

 

Перед від'їздом я десь хвилин з 15 спостерігала як інвалідам допомагать прийняти участь у нормальному активному житті. Були дуже тяжкі люди, без найменшої можливості рухатися. Їхня менеджерка стояла с телефоном та дистанційним управленням і грузила людей на ці тракторбуси. Все робилося автоматично, дуже швидко, з допомогою спеціальних пристроїв та приладів, бездоганно організовано. А коли ми приїхали на острів я почала помічати, що дефібрилятори є в цій країні скрізь, на кожній будці, в супермаркетах, просто на рогах домівок. І ніякі вандали їх не ламають чи крадуть.

 

От так виглядає сам острів Мандьо.

 

На півдні ми були у самому старовинному місті Данії - місто Ribe.

Що там не так? - собак возять у візочках. Діти ходять пішки.

 

У відомому соборі є дитячий куточок. Мені так паралельно згадалося як у нашій Ладижинській церкві московського патріархата місцевий піп сварив мене, вже дорослу, що руки схрестила за спиною в час служби. Ой жеж гріх! У нас тоді, як мама померла, це була єдина православна церква в місті. А замість дитячого куточка була "стойка смірно" для всіх, старих і малих, кілька годин, та продаж церковних не потреб.

 

Місто Eisjerg також входило в план нашої подорожі

 

І вже коли ми через 4 дні залишили першу зупинку, то десь на півдороги до Fjerittslev заїхали у відомий в країні музей Hjerl Hede. Я бачила у своєму житті вже чимало музеїв під відкритим небом. Чимало музейних експонатів ще можна знайти на горищі у моїх свекрів. Але ж цей музей дійсно вразив. Планували провести там дві години, затримались на чотири. Експозиції бувають дуже продумані, історично досліджені, але ж щоб з душею, з смаком - це рідко.

Я думала весь час, от сиділи люди у шевця в гостях, співали під гармошку, пили горілку, грали в карти і вийшли на хвилинку довжиною в віка. 

 

Мій чоловік у дитинстві був на канікулах у родича коваля. Ковальське діло припало йому до серця, він зробив чимало фото у кузні.

 

І комірник теж залишив нас обох емоційно зворушеними.

 

Ну що там ще не так? За парковку ніде не платили. Податок на додатну вартість в них аж 25%, на все, і на продукти харчування також, але ж чомусь їжа обійшлася нам там дешевше, чим вдома. В ресторанах за 3 тижні харчувались тільки 4 рази. Люди дуже ввічливі. Англійською розмовляють всі, не тільки молодь, а й літні люди. Дуже багато безкоштовних музеїв. Нечисленні бункери від першої і другої Світових воїн і вздовж Балтійського узбережжя бункери з часів холодної війни, тоб-то наш час. Ніде немає базарів, але коли їдишь по країні, то майже біля кожного двору стоїть на полчці товар і металева каса. Біля кожного товару датський прапорець. Продавців не видно і вони не з‘являються коли хочешь щось купити: бачиш гарні яблука, кинь гроші в кассу і бери товар. Ніхто не додумається і касу підхопити. Продають картоплю, моркву, інші овочі, яблука, мед, джем з шипшини, плетені підхватки на кастрюлі, кошикі і стільці, а найбільше мені сподобалось коли читала Loppemarket, це щось схоже на гаражні американські розпродажі чи на блошиний базар.

От і відео знайшлось про цей регіон. Подивіться кого цікавить.