🇨🇮 Ще трошки про Ірландію

Вже і літо закінчилося, але ж руки так і не дійшли писати далі про ірландську подорож. Якщо згадуєте, в Ірландіі я була в червні 2017-го. В мене взагалі таке відчуття що всі хто пише блоги зробили в цьому році якусь блого-відпустку. На прикінці посту ще буде декілька фото с підписами, тому що я їх приготувала 2 місяці тому, не викідати ж...Сьогодні вся ейфорія пройшла, залишилися спогади. Ті почутя, які були присутні на прикінці мандрівки, видійшли на другий план, на їх місце стали нові теми. Саме ці теми я підхопила в Ірландії. Може не всі знають, але ж Ірландія дуже літературна країна. Чотири нобелівськи лауреати є вихідцями з Ірландіі. На могилу Йейтса Уильяма Батлера в Друмслиф (Drumcliff Cementry) нас також возили. Йшов дощик, вітер навіюів щось осіннє. Наш гид, колишній вчитель німецької мови в Ірландіі, возив з собою збірник переведених віршів, шукав серед нас людей з емоціональною дикцією і просив нас зачитати ці вірші в дорозі у мікрофон. Мені чомусь було весь час смішно, тому що вся наша группа складалася з людей з різних куточків Німеччини, у кожного свій діалект. Перекладена з англійської романтика та філософія Йейса на баварському чи саксонському діалекті - це хіт! Я відмовилася від швабської інтепритації з слов'янським акцентом. Прийшлось як на кару піздніше для всіх зтанцювати...

Це фото зроблено на могилі Йейтса:

 

Інфа з інтернету:

 

Будь у меня в руках небесный шёлк,

Расшитый светом солнца и луны...
Прозрачный, тусклый или тёмный шёлк,
Беззвёздной ночи, солнца и луны.
Я шёлк бы расстилал у ног твоих.
Но я — бедняк, и у меня лишь грёзы...
И я простираю грёзы под ноги тебе!
Ступай легко, мои ты топчешь грёзы..

Весь час нам розповідали про велику кількість книжок, вийшовших з під пера ірландських письменників і поетів. Люди описували своє життя, думки, снагу на любов, тягости і злидні багатодітного дитинства. Кожна книжка видана в Ірландіі сберігається хоча б в одному примірнику на терріторіі Триниті колледжу, і вся ця добірка заповнила вже декілька будівль. Були ми в останній день  в Дубліні на территорії цього відомого універсітету, бачили чергу з півкилометра - люди хотіли подивитися книжкову екпозицію, та на одну з чотирьох книжок Кельтів. 

Вже вдома, я полізла в інтернет і почала купували книжки про Ірландію, ірландських авторів. Почала по іншому дивитись на все що бачила своїми очима, вражалась тому який стрибок в суспільних стосунках зробила ця країна за часів відношення до Європейського Союзу. От така вже купка перечитана і зложена в кульочок на виїзд до свекрів - вони також люблять читати.

Шо ще хочеться записати в память?
Про символічну  гладахську обручку:

Колись місто Галвей було рибацьким селищем Гладах. Сьогодні це один із культурніх центрів республики Ірландія. На концерт ірландської музики ми потрапили не по плану, але ж все, що стається спонтанно, залишється в памяті як потужна емоція. В маленькому сімейному ансамблі виступали артісти з River Dance, високій рівень міжнародно визнаного містецтва, нам демонстрували старовинні музичні інструменті. Коли почався концерт, ведучий вітягнув лист паперу і зачитав всі нації які біли присутні в залі: американці, німці, канадці, францзі, бельгійці, австралійці, японці, корейці, десь 17-18... Люди відгукалися, зривалися з міст. Я підняла на прикінці руку і сказала тихенько "Ukraine", всі хто сидів навкруги почали вставати і вітати мене оплесками, а я потім півконцерта змочувала сльозами носовика. Хоча по правді, я хоч і з України, але ж дуже давно...До 2014 року я такої сітуаціі і уявити собі не змогла б. От що з нами робить життя.

В Ірландії існує каталог місцевостей, де знімались голівудськи стрічки, може деякі світлини будуть вам знайомими:

А от це подвірря, яких в світі багато. Зміна поколінь, нова хата поруч з старою:

Види з Dun Aonghus

Були ми також на клипах від Мохер, йшов сильний дощ. Burren, Blasket Island, Cork, Rock of Cashel...Досить! Вже осінь, інші плани, а може і мандри.

🇨🇮 Дикий атлантичний шлях

Увесь Дикий атлантичний шлях Ірландії складає 2,5 тисячі кілометрів. Але ж на великому автобусі на 58 міст, де ми дуже комфортно порозлягалися на 2 міста, бо у группі було лише 25 чоловік, не у кожну бухту можна заїхати, не кожну скелю можна роздивитися.Та і на саму північ республіки Ірландія не планувалося заїзжати.
Наш шлях став колом, коло було ось таке, як на мапі, з "носиком" у Дубліні. Ірландці з їхнім туризмом не пагано придумали: побудували біля кожної історичної чи природньої пам'ятки Visitor Center з сувенірними бутіками, книжковими лавками, з невеличким кафе та кінотеатром. Наштампували інформаційних відиків на різних мовах, не надоїдливих, так десь на півгодини. Гід з шофером сидять собі десь у затішному кутку, відпочивають, пьють каву, а группа подивиться все про що хотіла знати в міні-кінотеатрі, вийде, пофоткає, потім всі довольні сядуть в автобус і поїдуть далі. Ніхто не втомлюється, не перегруженний інформацією, почуває себе вільно, повний росслабон - відпустка. Тому  я вирішила це пост також зробити не напруженним ні датами, ні назвами, ні фактами. Хто захоче, пошукає в інтернеті. Десь на півдороги вже була зупинка і перші враження.
Clonmacnoise Клонмакнойс
До Клонмакнойсу ми рухались по Шеннону на катері.Чудова казка про монастир,  заснований у 545 році Святим Кіаряном на перехресті доріг та узбережжі річки Шеннон. За годину 4 рази мінялася погода, то накрапало, то світило сонце на блакитному небі, потім був град, а надалі всі боролися з вітром і парасольками. У Ірландії дуже багато кельтських хрестів, дуже багато кам'яних храмів без дахів. Це був перший.

Перша зустріч з Атлантичним океаном була наповнена киснем, вітром та трагедією вбивства Лорда Моунтбаттена (німецькою тут, українською тут). Наша зупинка на фоні його замку. Mullaghmore Head.

 

 

 

Я залізла в воду (11°C) біля Yeats Contry Hotel у Слайго, чим дуже роздратувала мого чоловіка. Принципово не став мене фотографувати. Скільки б він не бурчав, тоді день закінчився веселкою.

 

Downpatrik Head

 

Фуксії там цвітуть великими кущами замість парканів.

 

Піздніше був відпочинок на єдиному фьорді Республіки Ірландія - Killary Fjord. Бідний наш шофер Роберт, аж тремтів від хвилювання. Коли запитала чому, віявилось що це його Батьківщіна, маленьке місто Линаун. Він дуже хотів щоб нам сподобалось. Нас накормили дуже свіжими сконсами з джемом і вершками, напоїли чорним ароматним чаєм. Розповіли про промисловість на фьорді (вирощування устріц у водяній культурі).

 

 

Колись піздніше нас довезли до Kylemore Abbey. На жаль замок був наполовину закритий будівними лісами - йшла реставрація. Але добре видно ту частину де ще кілька років тому існував інтернат.

 

Захоплення визвали венеціанські сади

 

Для травички там справжня цірюльня

 

Готична церква мала струнку форму і дивувала великою кількістью різноманітного мрамору во внутрішньому інтерьєрі. До Мовзолею, де захореніні перші володарі цього парку ми так й не встигли дійти. іншим разом якось.

 

Весь острів покритиій лісом тільки на 19 відсотків. Тому топили раніше, ще й зараз, дуже інтенсивно торфом. Торф присутній скрізь. Зверніть увагу на прилади біля камінів, вони відрізняються від тих які застосовані при паливі древини. Камінів і пічок я нафоткала забагато. Ось для простого люду.

Для середняків

 

Для хозяїв

Автобус зупинявся й посеред дороги, де не було ніких будівль, не видно було океану, щоб розповісти нам і показати на дійсному прикладі як здобувають торф. Здобуття торфу в Ірландді це дуже стара, багатовікова галузь промисловості, яку заборонило ЕС. Причиною тому гази, які виходять у атмосферу при здобутті торфу і які забрудняють навколишнє середовище. Вже з 2020 року, ніхто не буде цим займатись, повна заборона, вже давно їснують більш прогресивніші ресурси. Зараз ще фермери орендують участок землі, де є торф.

Ріжуть його чи лопатою, чи спеційною технікою на брикети і викадають в от такі кучки, щоб вітер їх обвіяв з усіх сторін і висушив

Дякую всім, в кого був терпець дочитати сьогодняший текст до кінця. Зі мною ви "проїхали" третю частину нашої подорожі.

🇨🇮 У Дубліні в Ірландії

Травень був таким скоротекучим, що не встигла оглянутися, а він вже й пройшов. Було багато роботи, якийсь самопресінг перед відпусткою. Я фотографувала чудову веселку перед вікнами, дережаблі понад офісом, квітучи маки, ліси, де проходили недільні травневі прогулянки, але ж зібрати ті всі аеродінамічні і природні красоти у один пост не вдалося.
***
Яна запитала мене, ще у "Одноклассниках", чому я перейшла у спілкуванні на українську мову і роблю це так концеквентно, не перестрибуючи на російську. Я знаю 4 мови, але ж на фоні всіх політичних подій я прийшла до висновку, що рідну знаю найгірше. Щоб написати одне речення чи короткий абзац українською, мені приходилося спочатку залазити у перекладач google і шукати переклад одного чи кількох слів, які ніяк не приходили в голову. Яна сама виросла у Хабаровську, росіянка за національністью, ми вчились і одному ВНЗ, але ж доля залишила її у Києві і вона була тою людиною, хто формував останні три роки мою позицию до подій в Україні. Яна була активною учасницею Майдану, волонтеркою, фанаткою Вакарчука. Зараз, коли всі ці брудні соціальні мережі позакривали в Україні, мені там також не стало що робити. Але мову треба привести у стан рідної, а не позичати всі думки з мов, які мені подарувала доля.
***
Якою би солов'їною не була українська, все ж назва столиці Ірландии звучить українською не гарно - Дублін, дубово якось. Я буду називати її так як називають її частіше всього у світі - Даблін. Це англійська назва. Мало хто знає, що в Ірландіі є своя мова, звуть її просто ірландська, чи гелік. В Ірландії існують теріторії де люди не забули рідну мову, хоча вони там ведуть боротьбу за незалежність від Британії не 4 роки, а 400. Гелик (німецькою - Gälisch) вивчають у початковій школі, всі назви на вулицях і автомобілних шляхах написані ірландською і англійською. А потім після початкового шкільного періоду життя, якось все затихає і спілкуватися англійською стає зручніше. Ірландською Dublin це буде Baile Átha Cliath. Назва Dublin прийшла з Скандінавії djúp lind, що означає "глибока затока", але ж легенди кажуть, що так звали це місто задовго до того як туди попали вікінги. Як ви всі зрозуміли, з другого червня ми були у Ірландії. Автобусна подорож вдовж Атлантичного узбережжя - Wild Atlantic Way. Кожний день нова ціль, кожний день нова кровать.
Даблін зустрів нас відливом. Вигляди зверху - картинки-живописи.

 

Привезли нас у готель на одну ніч, з кумедною назвою "Red cow" - Червона чи руда корова. Розказали коли сніданок, коли старт у подорож, де трамвай, де бар з напоями, де буде о сьомій вечора вечеря і в якому ресторані. Ми вибрали трамвай до центру міста, йшли щось там с черветь години цими містками-переходами і дивувалися яке брудне місто, скріз валялися алюміневі банки, пластік, пивні пляшки. Для людини з Німеччини - шок. Але ж зараз, забігаючи наперед, хочу сказати - подорож була найемоціональнішою у моєму житті.

Те що готель звався "Червона корова" - це нормально, далі по дорозі були зупинки Black hors (чорний кінь), Blu bells (блакітні дзвоники)...Кольоровенько так.

Центр був дійсно дуже кольоровий. Міст через річку Ліффі ще трошки мав якусь гідність європейської столиці.

 

А дальніше як пішло-поїхало...

 

Всі кольори веселки. Знаю тепер звідки пішов цей вислів "дурдом-веселка".

 

 

На моє зауваження, що всі ці фарби викликані тим, що я не бачу великих граціозних будівль, лише робітничі триповерхові будови, мій чоловік зразу ж мене обломав висловом-докором "Du mit deinem Gigantismus" (ти з твоїм гигантизмом) - через майже три десяткі років життя на Заході совок вийшов з мене лиш частково. Приникла, більш не висловлювалась і вирушила шукати історичні фасади.

 

 

Пам'ятник геноциду армянського народу...неочікувала таке побачити...

 

І один на одному паби за пабом - майже 1000 тільки в Дабліні... З них жива музика, танці цілу добу, гіннес і віски рікою, галас...Це один з них:

Я знайду ще час та напишу більше про столицю і взагалі про цю смарагтову острів-країну, а сьогодні ще 2 слова про лівосторонній рух.

Про те що там, як і у Великій Британії їздять ліворуч всі теоретично знають, але на практиці це виглядає дуже цікаво. Вже в аеропорту всіх повідомляють таким чудовим стендом на фоні кольорів ірландського прапора і трьома мовами:

А розминутися на дорогах вздовж Атлантики приходиться от таким чином. З автівками:

 

З автобусами. (Цей хлопчик у жовтому - це не водій, не шукайте у його руках кермо).

 

а там де дорога широка є інші "атракціони":

Без баранів не обходилося. Цих от чекали з півгодини, поки вони перейшли дорогу, бо вони були дуже ввічливі, цибали по перед нас, бекали на нашого шофера і не збиралися поспішати.

І ще розкажу про номера автівок. Перші 2 цифри - це рік випуску авто (17-2017), третя цифра - півріччя (перше), D - це Дублін, ну а потім йде якийсь нумер... Як ви бачите, маленькими літерами написано Baile Átha Cliath, тоб-то Даблін, щось є в сердці своє індівідуальне. Авто отримує цей нумер і він дійсний на все життя цієї машини.

До побачення, я ще повернусь до цієй теми: Ірландія.