Вибачайте, не дописалося в тому році, час пролетів стрілою. Чи є сенс бігти та наздоганяти загублену мить? Поколупаюся у пам'яті, подивлюся що згадаю.
Тоді наприкінці тогорічного літа, після Лієпаї і Кулдіги ми ще три дні і дві ночі в вересні провели в столиці Латвії.
Було таке подвійне ставлення до всього. Звуки, контрасти, движок великого міста. Готель вже не совковський, відремонтований в 90-х, але ж за майже два десятка літ вже трохи облізлий. Хлопець на ресепшені спитав чому місто мого народження у паспорті транслітеровано з російської, а не з української мові. Та тому, хлопче, що тільки бланк свідоцтва про народження був на двох мовах, а заповнювали все в Україні тільки російською. Ніякий ООН не турбувався тоді чи притискають права самої великої нації радянської республіки, чи ні.
Рига зустріла якимось домашнім світлом і дуже смачною їжею. Скрізь музика, молодь. В день спокійніше, в вечері багато людей скрізь, повні ресторани і кав'ярні.
Згадую національні костюми радянських часів: ми й дійсно думали, чи нас так вчили в школі, що кожна радянська республіка має один свій національний костюм. А я от зайшла у бутик та зрозуміла, що кожний хутір, кожне селище, може кожна родина має свою особливість. Тканини з добротної вовни, льону, срібна фурнітура. Гордість і чинність у цьому одягу. В такому одязі зараз одружуються, святкують ювілейні дні, ходять у гості.
У центрі міста є скромні домівки
і солідні фасади
Велику частку культури займає релігійне життя. Ми гуляли без будь яких планів по центру і неочікувано натрапили на органний концерт у DOM.
Собори, синагоги і церкви там на кожному кроці, всі відомі конвенції. Шпилі вишукувалися в ряд.
Датське посольство, скандинавський банк. Там вже більш Скандинавія, ніж совок. І це відчувається не тільки в зовнішньому вигляді міста, там вже змінюється ментальність людей.
Ви запитаєте, а що змінилося? - відповідь проста: відношення до людей. От хоча б для роздумів така картинка. Чистий підземний перехід для всіх і кожного, а не тільки хто сильніший і здоровіший.
Я не була вражена цим трикутником, але ж гадаю що є позитивним той факт, що у Ризі існує національна бібліотека
Це місто, де знімали казки нашого дитинства. Куди заховалась принцеса, де принц на білому коні?
Де на будівлях ще залишилися, чи знову виникли, написи німецькою мовою, згадуючи колишню історію торгівлі і виникнення нації.
Де ще є базар на якому можна з'їсти тарілку узбецького плову, покоштувати українського сала, та понюхати молдавських томатів. Італійського, французького і грецького добра також забагато.
А от рибу в Латвії вже не ловлять, на жаль, прилавки заповнені норвезькою продукцією
Хтось десь колись писав про депресивну атмосферу у Прибалтиці. Сьогодні вже ніхто цього слова не згадує, кажуть по новому - Балтія. Я там бачила тільки драйв, темп, обличчя, які дивились на мене з фасадів, наче хотіли щось запитати чи розповісти. Скрізь усе ремонтується, приводиться в порядок та піднімаються ціни на житло.
Латвія нам на стільки тоді сподобалась, що ми через один тиждень після повернення додому спланували нову відпустку в Литву і побували там у травні цього (2019) року.
Хочете відпочити душею? Залишайте поганий настрій десь, посміхніться і їдьте у Балтію, там для души є все: море та ліси, музика та фарби, а головне - приємні люди.
