Болотні прогулянки

Багато навкруги в нас селищ з назвою Ried. Це на швабському діалекті означає болото. Алеж деякі ще мають перед назвою приставку Bad, що означає курорт. Вирішили ми після однієї передачі по місцевому телебаченню, ще у початку квітня, поїхати до Wurzacher Ried. Це така є місцевість біля міста Bаd Wurzach. Припаркувалися, вийшли з машини і були здивовані: ми від'їхали від нас якіхось 35 кілометрів, а наче попали у іншу країну, інший кліматичний пояс. Інше повітря, інші запахи, інший ліс, інше світло. Земля під ногами була пухка як подушка. Чомусь я гадала, що це добре для довгої прогулянки, зберегаються суглоби, алеж після кількох кілометрів ноги боліли більше ніж після гоцалок по альпіських камінцях у горах.
Що мене вразило: і тут, у болоті, люди не залишили природу дикою, зробили якусь групу, музей, кафе і перетворили чудовий ліс у ухоженний парк з атракціонами.
Почну з початку. На перших кроках ми побачили витівки бобрів, бо скріз було багато вологи, маленьких канавок і потічків.

 

 

Плотину бобрам побудувати не дозволили, алеж і заховати активність не вдалось.
Ще кілька кроків у ліс змусили дуже швидко битись моє сердце: невже ж ми потрапили на занедбаності, покинуті міста діяльності людини? Там стояли поржавілі вагонетки на таких же поржавілих рельсах, будівля, місток...

 

 

Уся казка розвіялася після того як по тих рільсах повз нас проїхались вагончики з веселими туристами. Не такі вони вже і занедбалі були ті покинуті вагонетки, за всю ржавчину як і скрізь у Німеччині, хтось кассує якусь невеличку суму, розповідаючи бажаючим таємничі болотні історії проминувших століть. Потім підвезуть до кафе напоють кавою і нагодують тортиком. І всі щасливі.

Трошки цивільнише стало все виглядати біля озера, дерев'яні мостові, лавочки, вказівки. Озеро звалось дуже банально - Readsee - болотне озеро.

І мало воно правильну майже прямокутову форму - не природою створене, а екскаваторами. Колись на цьому місті почали дренажирувати і висушувати землю, з'явився торфяний завод. З залишок техніки зробили екпонати, декілька стендів з поясненнями і туристична зона готова.

Чим же ще заманити зацікавленних людей у такий болотний край? Здалека побачили якусь дерев'яну стіну, висловлювали свой догадки що це може бути.

 

На протилежній стороні від дороги затонувший міст. Навіщо його побудували затонувшим і не зв'язанним з іншим берегом?

 

Потім, коли роздивилися для чого придумана була ота стіна - наші паззли склалися: для грязевих ванн. Залазь безкоштовно, намазуйся скільки хочешь, хоч двома-трьома слоями, потім бігом через дорогу, спробуй змити всю багнюку і все заради здоров'я.

 

У квітні профілактично підлічитися ніхто не ризикував. Тихо по озеру пливли лебіді. А ми накручували круги по лісу, фотографуючи болото та змійки-струмочки.

 

Саме такою мені уявляється північна частина нашої півкулі: березово-соснова, з вересняними ковдрами і засохшими травами.

Болото-болотом, а ми весь квітень про нього згадуємо. Просто з роками складається якесь особливе ставлення до природи, інший ракурс. Хочется щоб життя застигло і не ворухалось.