Апрельские видео 2021 года - Первая половина

Поздравляю всех с 1-ым Мая и с Пасхой, которая в этом году выпадает на воскресенье 2-го Мая. Весеннего настроения и удач в жизни!

Небольшой обзор моих видео за первую половину апреля 2021 года: 

 

 

 

 

 

 

Буду рада вашему визиту на мой канал! Наташа.

Мой канал на YouTube

Привет всем!

Давно я здесь ничего не писала. Пандемия изменила всю нашу жизнь и ход событий. Home office, удалёнка, маски, вакцина, локдаун, ограничения на встречи, закрытые магазины, рестораны, кафе, не функционирующие фитнесс центры, бассейны, сауны - всё это стало каждодневными понятиями, знакомыми всем в самых разных странах мира.

2020 год был не очень положительным. А точнее сказать - совсем отрицательным. Кроме всего прочего я летом лежала в больнице, в общей сложности была 6 недель на больничном. Только после выздоровления осознаёшь, что вновь удалось вписаться в повород судьбы и просто выжить. "Жизнь продолжается" - это девиз! ))) Пришлось отгуливать 300 ранее наработанных часов, понедельник и пятница у меня была Kurzarbeit, на фирме стали некоторым сотрудникам предлагать деньги за то что бы сами ушли, оффициальные увольнения намечены на следующий год. У знакомых накрылся малый бизнес. Когда муж делал налоговую декларацию, то грустно шутил: "Мне бы столько денег зарабатывать не посещая работу". Как бы там ни было, но в 2020 году мы снова были в Дании в отпуске.

Основная проблема всей ситуации - мне катасторофически не хватает нормального общения. Я как в узкую клетку посаженная птица с широкими крыльми. Вся работа перешла в виртуал, на фирме я бываю 2-3 дня в месяц, поездка туда - событие. Вся социальная жизнь остановилась. 

Я, три месяца назад, может-быть как и многие другие люди завела канал в YouTube просто для общения. Уже есть более 50 коротких роликов. Никаких стремлений достичь огромного количества подписчиков у меня нет. Я просто хочу познакомиться с положительными людьми и желаю всем, и себе в том же числе, приятного времяпрепровождения, раз уж всё переселилось в виртуал. 

Хочу поделиться ссылкой на мой канал:

https://www.youtube.com/channel/UCQ_lSVB69i3a3t6p4d4Ap4g

А вдруг кто-то зайдёт, будет смотреть мои короткие видео и у нас вновь возобновится контакт. Приглашаю всех поактивничать в комментариях. 

Темы "Города"

"Кухня":

"Книги":

"Природа":

и многое другое... 

Ваша Наташа

 

Вірус корона

Чи варто щось писати про корону? Про вірус який так неочікувано та безповернено змінює наше життя? Ми свідки великих подій, позитивних і негативних, тож мабудь і є сенс зафіксували все що бачимо зараз і як усе переживаємо.
Майже вже чотири неділі тому на роботі ввели особливій стан. Позаклеювали автомати з водою, у столовці напочатку ввели зміни, оставили тількі по 2 стільця біля одного столу, де при нормальному становищі сідів весь відділ, поставили таблички дотримуватись 1,5м відстані. Через неділю відмінили теплі обіди, залишились тільки салати у пластикових закритих коробках та теплі бутерброди. Ніякого самообслуговування. Виробництво також розділили на зміни, зробили меж змінами велику паузу в годину. Ніхто вже не передавав робочі місця. Посилили гігієну. Треба було дезінфікаційною рідиною протерати мишки, столи, клавіатурі, геть станки і машини. Пів нашого відділу відправили у homeoffice. Почалась епоха планьорок і meetings по скайпу. 
Мені вже заборонялось прямувати у цех, щоб роздивитись нові деталі. Їх виносили у подвірря заводу, клали на асфальт і відходили на 5 метрів. А потім підходила я і роздивлялась все що хотіла оцінити. А іноді надсилали тільки фото. Я у цей час ще їздила на роботу у майже пустих автобусах і поїздах.

Піша частина дороги на роботу теж наводила депрессію плакатами і пустими вулицями.

Діти вже не ходили до садочків і шкіл. Білети на проїзд у міському транспорті не можливо було купити: хто мав проїздний, той і підтримував фінансово роботу міського транспорту. Підійти до шофера ближче чим за 2м не дозволялось, передні двері залишались зачиненими та перекресленими стрічкою.

За неділю у нас звільнили одну коллегу. Вона працювала у нашій команді вже 2 роки, дуже приємна дівчинка, але ж не мала контракту від нашої фірма, тільки через посередника. Звільнені люди йдуть тихо, з камнем на душі, та комком у горловині. Нашу співробітницю ми не змогли геть обійняти. Але ж  кожний робітник підняв бокал перед монітором, подякував за хорошу роботу і побажав їй лучших часів: може ще повернешься в наступному році. А шеф розповів як було тяжко знайти гарний букет квітів у квітні місяці 2020 року, тому що всі магазини флористів вже були зачинені. Після неділі праці вдома, я знову війшла на роботу, але ж вже не їздила поїздом, тому що повідміняли майже всі поїзди. Пустий вокзал у пікову годину.

Чоловік відвозив мене кожного ранку, ввечері поверталась приміською електричкою. Неділя перед Великоднем була короткою, в п'ятницю вже святки, у вівторок брала відгул. В останній день перед святами об'явили, що фірма повністю зачиняється на 2 неділі.
А потім через ці 2 неділі в мене повинна була починатись відпустка. Ми мріяли у цьому році відвідати Канаду: Торонто, Оттава, Квебек Сити, Монтреаль, Калгарі, Кенморе, Венькувер...Чи здійсниться колись? Чи вже ніколи? Сьогодні туроператор вже повернув заначку.
Поки що пройшло півтори неділі після Великодня. Кожний день ходили по лісу, кілометрів з 6-8, жахалися від людей, вони від нас. Багато солнця, весняні квіти, пташки співають як скаженні, але ж бачили і природні рани, які залишив останній смерч.

 

Занадто посилилось спілкування з допомогою скайпу. Хто десь загубився у житті, всі знайшлись у ці дні.
Заросла волоссям, перукарні ж закриті. Бути в ізоляціі для мене є не таким страшним становищем, як безсилля і незмога привести свою голову в порядок. Сльозно просила чоловіка мене підстригти. Він дуже боявся критики після стрижки, каже "аж руки тремтіли". Результат не паганий, як для майстра-початківця, дивіться. Це фото навіяло на мене ще більше негативу - цей сивий волос, миттю пролетівше життя.
Ще до початку короновірусної заварушки, може за день-два мій син з подружкою полетіли у Таіланд. Гадали що вирвалися. Не мали відчуття глобальності проблеми. Він висилав світлини гарної риби з Ко Самуї, фоткав бунгалов де розмістилися, бассейн, джунглі. А потім було повідомленні з мінистерства: люди, ноги в руки і додому! Дві доби у різних аеропортах Азії. Швейцарія вже не приймала німців, вказівки перевели на Берлін. Яке це було щастя коли вони знову були у Німеччині! А не обняти, не приторкнутися, дістанція, карантин. Машину прийшлось забирати в Швейцарії.
На сьогодняшній день у нашому місті 513 хворих на корона вірус, 6 людей померли. На нашій фірмі 10 хворих, 7 робітників вже перехворіли. З понеділка скрізь вводять маски. Була сьогодня в місті, повідкривали деякі магазини. Заходити до приміщення можна по 2 персони, черги людей вздовж вулиці на відстані 1,5-2 метри один от одного. Дефіцит гуми, щоб шити маски.
Що усім побажати? - Будьмо оптімістами. В Німеччині вже почати тести на прививку.

 

"Сидіть вдома, трумайтесь всі разом! Мийте руки, заспівайте рази з 2 Happy bithday! Ніяких цьомок та обийм, але ж частіще посміхайтесь один до одного! Ніякої паніки, не запасайтесь їжою, допомагайте один одному!"

Вайзенсеє

Рік майже закінчився. Пройшов останній робочий день. Відсвяткувались всі корпоративні вечірки. Нарешті можна виспатися зранку і згадати ті моменти року, які не попали за недостачею часу у блог. Остання перерва перед різдвяними днями в роботі була на жовтневі свята. Ми давно мріяли побувати у Австрії на одному озері з назвою Вайзенсеє (Weißensee), але ж завжди була якась проблема знайти ночівлю: всі можливості були завжди заброньовані. Що ж це за таке туристичне місце, що туди не попасти? Вже дорога навіювала на філософськи думки.

Ранок зустрічав нас туманами, які висіли білою ватою над водою, але ж вже через годину-другу все розвиднювалось і починався сонячний день.

 

Перша прогулянка вздовж озера визвала багато емоцій побутового характеру. Кожний будинок облаштован для гостей. Три населені пункти знаходяться на пагорбі, всі мають вигляд на воду. І у кожного є свій приватний пляж і пристанок. У маленькому човневому гаражі дві байдарки, весла, лежаки. Все що треба. Це нічого, що ми приїхали у жовтні, нам вручили ключи і будь-ласка, люди, продовжуйте літо якщо маєте на це настрій. Я бачу у світі багато довіри, а там вона була нескінчаєма.

Згадався мені і трьох колісний безкоштовний електро велосипед біля супермаркету. Купив продукти, загрузив у кошик поперед велика, довіз до апартаменту - відвези і постав велосипед знову при вході у супермаркет. Ходили ми по вулицях і дивувались дрібницям.

А потім вечір таємничо спустив тінь на узбережжя і настала ніч.

Наступні два дні ми мандрували пішки і на човні. Дороги були небезпечні.

І вода була внизу метрів з 400, і під ноги треба було дивитися.

Люди там не тільки живуть туристичним життям, вони ще не забули своє коріння: рибальство та сільсько-господарські вміння.

Ми були у цьому місці майже у останні дні сезону. Зачинялися до зими всі ресторани, бутики,  маленький супермаркет і єдина пекарня, про яку є приємна згадка. В усіх трьох селах був так званий пекарській сервіс. У кожній хаті, готелі, апартаменті стояла поличка на якій були розташовані кошики з списком булочок. Замовляючи випічку на сніданок, гості ставили гачок і кількість. З 6 годин ранку пекар заїжджав в усі домівки і клав у кошик замовлення прикривши кухонним рушником з льону. Розплачувались на прикінці відпочинку у хазяїв в яких ночували. Ми ще кожний день купляли у того пекаря собі шматок тортика, усолоджуючи наше життя. Від австрійської кондитерської продукції не можливо відмовитись.

Гуляючи по альпійських просторах бачили диких тварин і розворочені бджолині дикі вулики. Пофарбовані осінніми кольорами дерева, зачинені на зиму дерев‘яні хліва.

Ми кілька разів піднімалися на гору навпроти, тому що підйомник був для нас безкоштовним. Зачаровував вид озера і з іншого боку, кололо у серці коли бачили вироблені дерева майже до словенського кордону. Геть веселка не могла позитивно сприяти похмуристі цього видовища.

29 вересня 2017, з добрим прибутком закінчився сезон, а потім 10 хвилинний вітер повалив ліс, за ці 10 хвилин кожний двір загубив приблизно 30 тисяч євро.

Це ще один куточок світу де приємно знаходитись і хочеться повернутись знову і знову.

Датський записник

Якщо не знаходиться часу описувати думки, то треба хоча б помічати пункти на мапі, щоб були спогади. Як я вже писала, ми об'їхали всю Данію. Друга ночівля, цілу неділю була у регіоні Ямабухт, вздовж річки Слетте у приватному подвір'ї. Я не в курсі що ця назва Ямабухт означає датською мовою, але ж дієслово jammern  німецькою це плакати, страждати. Узбережжя плачу. Чи Північне море завжди плаче, чи нескінченні війни викликали таку асоціацію і назву. Як би там все не звали, сьогодні це куточок де живуть самі найщасливіші люди світу. Ми виходили з будинку, на терасі нас зустрічав песик і котики. До моря було 2 км по чудовому лісу, а ми йшли не на пряму, а вздовж і поперек тому що було якось неймовірно, находили в перший день майже 5 км, поки вийшли до моря. Було таке враження, що це дика природа, але ж мі бачили і лавочки, і шлагбауми, і  містки, і зупинки для велосипедного і кінного спорту. Ліс був живий, багато птахів, різноманітних дерев та й найважливіше - грибів. А коли підходили ближче до води беріг був усипаний обліпихою.

 

 

 

Коли чоловік телефонував з батьками, а ті питали чи дійсно все дорого в Данії, ми відповідали що не в курсі, ми їмо вже третій день гриби. Я також баночку насушила. 

Море було приємним. Запам'яталася назва одного готелю: Svenklovene. Свині копита. Якщо дивитися з моря, то після пісочного пляжу узбережжя має форму копит.

За неділю ми зробили декілька виїздів до різноманітних пунктиків, наприклад, до тої вежі маяку, яка колись стояла далеченько від берега, а море все більше відмивало пісок, тому був ризик, що вежа впаде в море. Вітер вибив вже вікна, в ній ніхто не жив, не працював. Тож це історична пам'ятка Данії. Вежа стала відомою кілька місяців тому - її перемістили. Якісь дільці пропонували зробили все за декілька мільйонів євро, а місцевий фермер сказав, що мені досить і 700 тисяч. Ми застали цю башту ще на старому місці. До неї як паломники йшли сім'ями, старе і мале.

 

Іншою поїздкою була точка зливу вод  Північного моря і Балтійського, місто Скаген (Grenen - Skagen). Як у фільмах про появу інопланетян, люди були заворожені, майже зомбовані і йшли у воду до останнього кроку поки на почне замочуватись одяг. Хвилі плескалися з ліва і права. Кожний тримав і руках свою мобілку. Цей куточок Землі 200 років тому ще не існував.

 

Йшовши пішки від автопарковки ми зустрічалися с привітливими тваринами:

 

На автопарковці багато людей були розгублені. Автопарковки у всій країні безкоштовні, а у Скагені прийшлось платити, та не готівкою, а кредиткою. В кого не було кредитки, розводили руками. 

 

 

По дорозі "до дому" я зупинилася і зробила фото як виглядають фермерські поля. Це не тільки злаки, це рамочка по периметру з польових квітів, соняшників, маку. Фото не саме чудове, але ж ідею ви зрозуміли.

 

День пізніше ми  роздивлялися білі будинки у рибацькому селі Nr. Vorupor та були у Stenbjerg.

Наступного дня з'їздили у місті Аальборг (Aalbоrg).

 

 

 

Покинувши нашу домівку на Ямабухті, ми по дорозі зробили трьох часову зупинку у замку Едесков (Edeskov Slot)

 

 

 

Третя і остання ночівля була біля Steven Klint. Це був цілий будинок у нашому розпорядженні, з пральною машиною і сушкою, меблі з IKEA, крісло-качалка, гамак, але ж без телевізора. Білі крейдові височенні скелі. Хотіли пройтися кілька кілометрів вздовж балтійських хвиль, вже через 200 метрів розвернулися назад. Камінці там не плоскі, а  відполіровані з допомогою крейди як кульки підшипника. Рухалися потім зверху серед кущів шипшини.

Була у нас і денна вилазка до Копенгагену. Місто як місто, заповнене туристами з усього світу. У Копенгагені пришвартовуються круїзні кораблі. Натовп - не передати. От у самому історичному центрі і лікті не допоможуть. Як люди у цих будинках живуть - мені не зрозуміло.

 

Дуже багато молоді мають такий собі coole вигляд, навушники, задертий ніс, майже наглий вираз на лиці з темними окулярами, та великий пластиковий кульок у руках - вони збирають пластикові пляшки та алюмінієві банки.  На тарі можна не погано заробити. Одна пляшка 2-4 крони, 2-3 пляшки - це один євро.

 

 

 

 

 

Мене трошки вразило метро. Повністю скляна стіна. Двері розчиняються тільки як під'їде поїзд. Поїзди без людяного управління, без водія, все автоматично. Можна сісти перед лобовим склом в дивитися на рейки. Не тісно як в Парижі, не розмальовано графіті як в Берліні. Я хотіла зробити фото, але ж там все відображувалось і мені не вдалося щось зрозуміло зафіксувати.

 

Вздовж Mons Klint нам вдалося пройтись чимало кілометрів. Там теж високі крейдові скелі. До них чимало сходинок. Скрізь написано що небезпечно, але ж молоді дуже багато і якісь кіношники знімали якусь телевізійну стрічку.

 

 

Останньою станцією було містечко Roskilde, українською Розкілле. У місті стоїть головний собор Данії, усипальниця всіх датських королів і членів їх сімей. Були й там королі у яких померли всі діти, один за одним. Людське щастя, це не гроші і корона на голові.

 

У цьому соборі ми провели майже три години, епоха за епохою.

 

 

 

 

 

 

Останній король не захотів бути похованим разом з предками, йому зробили гробницю на свіжому повітрі. А сьогоднішня королева Данії Маргаретте вже побудувала свій надгробок. Про це можливо подивитись невеличкий фільм. Мармурова біла скульптура залита склом.

У королеви у цей собор свій вхід.

Які датські слова залишились у пам'яті? Til salg - продається, таке враження, що там кожний двір (Gaard) продається і Hjertestarter - серце стартер - Дефібрілатор. Там живуть, на повні груди.