Не забувай…

Не забувай в думках ні на хвилину,

Що там, де в очі дивиться війна,

Де смерть лоскоче пазурами спину

і лізе чужоземна сарана...

Стоїть чийсь син... стоїть чиясь дитина...

Чиясь частинка серця і душі...

Чиясь така безмежна половина

І цілий всесвіт в кожному вірші...

Не забувай... Коли лягаєш спати,

Коли зима постукає в вікно,

Коли кругом загорне сніг лапатий

Всю землю у біленьке полотно.

Не забувай... Молися... Тихо дякуй...

Бо там під снігом у далекім бліндажі

Тримають спокій молоді солдати

Своїм життям... щоразу на межі...

Не забувай...

Як хочеться кричати, коли нестача світла,

Чи тепла...

Що десь в куточку плаче чиясь мати

Й чиясь загорьована вдова...

Не забувай в думках ні на хвилину...

Чого вартує там тепер зима...

І яку бачать навкруги вони картину...

Геть не таку, як в тебе із вікна...

Аліна Войтенко.