Тоді наприкінці тогорічного літа, після Лієпаї і Кулдіги ми ще три дні і дві ночі в вересні провели в столиці Латвії.
Було таке подвійне ставлення до всього. Звуки, контрасти, движок великого міста. Готель вже не совковський, відремонтований в 90-х, але ж за майже два десятка літ вже трохи облізлий. Хлопець на ресепшені спитав чому місто мого народження у паспорті транслітеровано з російської, а не з української мові. Та тому, хлопче, що тільки бланк свідоцтва про народження був на двох мовах, а заповнювали все в Україні тільки російською. Ніякий ООН не турбувався тоді чи притискають права самої великої нації радянської республіки, чи ні.
Рига зустріла якимось домашнім світлом і дуже смачною їжею. Скрізь музика, молодь. В день спокійніше, в вечері багато людей скрізь, повні ресторани і кав'ярні.
Згадую національні костюми радянських часів - ми й дійсно думали, чи нас так вчили в школі, що кожна радянська республіка має один свій національний костюм. А я от зайшла у бутик та зрозуміла, що кожний хутір, кожне селище, може кожна родина має свою особливість. Тканини з добротної вовни, льону, срібна фурнітура. Гордість і чинність у цьому одягу. В такому одягу зараз виходять заміж, святкують ювілейні дні, ходять у гості.
У центрі міста є скромні домівки
і солідні фасади
Собори, синагоги і церкви там на кожному кроці, всі відомі конвенції. Шпилі вишукувалися в ряд.
Ви запитаєте, а що змінилося? - відповідь проста: відношення до людей. От хоча б для роздумів така картинка. Чистий підземний перехід для всіх і кожного, а не тільки хто сильніший і здоровіший.
Я не була вражена цим трикутником, але ж гадаю що є позитивним той факт, що у Ризі існує національна бібліотека
Де на будівлях ще залишилися, чи знову виникли написи німецькою мовою, згадуючи колишню історію торгівлі і виникнення нації
Де є ще базар на якому можна з'їсти тарілку узбецького плову, покуштувати українського сала, та понюхати молдавських томатів. Італійського, французького і грецького добра також забагато.
А от рибу в Латвії вже не ловлять, на жаль, прилавки заповнені норвезькою продукцією
Латвія нам на стільки тоді сподобалась, що ми майже одну неділю після повернення додому спланували нову відпустку в Литву і побували там у травні цього (2019) року.
Хочете відпочити душею? Залишайте поганий настрій десь, посміхніться і їдьте у Прибалтику, там для души є все і море, і ліси, і музика, і фарби, і люди.
6 коментарів:
Дальше Вильнюса и Каунаса я не была, но, видимо, стоит. :)
Надо моё свидетельство о рождении посмотреть. А на ресепшене украинец был или такой умный латыш? :)
На ресепшене был наверное латыш хорошо говорящий на латышском, английском и русском. Там в Прибалтике вообще из молодёжи многие учились в Англии, русского даже не понимают, а на английском свободно общаются. В Риге мы были в конце лета прошлого года, а потом у меня что-то случилось с аккаунтом, ничего не могла постить и комментировать, да и временем не особо не располагала. Nadya, твой коммент только вчера заметила и то не под постом, а типа в модерации. Я таких настроек не делала, у меня комменты сразу должны появляться, а если не нравятся, то их можно позже удалить. В Каунасе и Вильнюсе были в мае этого года. Может напишу ещё, а то году уже 7 месяцев, а я не начинала ещё про него писать. Про твой Израиль читала, с юмором пишешь, да и к критике относишься умеренно и отвечаешь спокойно, но я не могла комментировать.
Да, интересно будет почитать.
У меня в Вильнюсе живёт подружка и у неё есть друзья, которые очень плохо говорят по-русски, но пока всё понимают. ;)
Пишите, конечно, я не всегда комментирую, но читаю вас с удовольствием, а когда вы перешли на украинский, мне ещё больше нравится. К сожалению, я его только пассивно знаю (наверное, уже писала об этом), так что вы мне можете и на украинском отвечать, если душа просит. Я всё понимаю. ;)
Надя, а чого це ти на ви перейшла? Та таке щоб геть душа просила - такого не має. Мені взагалі немає к ким спілкуватися а ні російською, а ні українською.
Наталю, дуже гарна і цікава відпустка. Колись, в 1996 році була Ризі майже тиждень, відвідувала брата, який тут служив, жила в якомусь готелі, кімната була велика, чиста, але меблі і інше було досить обшарпане. Місто майже не пам'ятаю, хоча гуляла вулицями і було відчуття що я в Європі. Зайшовши в магазин, відчуття Європи збільшилося - у нас, в той час, були пусті магазини продовольчі, а тут повні прилавки різної їжі. На російську мову, латиші не дуже привітно відгукалися.
Була осінь, час заготовки овочів. Підрозділ брата, перед тим як я приїхала, відправили на заготовку овочів кудись у далеке село. В частині командир пояснив мені як туди доїхати і дав записку, щою брата відпустили на кілька днів у Ригу.
електричкою до райцентру доїхала нормально, усі вивіски були двома мовами. З райцентру потрібно було добиратися в село. І тут, почалося цікаве. На маленькій автостанції усі вивіски були на латвійській мові. Як знайти потрібний автобус? Пробую читати англійською, польською - звучання не схоже на те як мені написали в частині, не можу знайти, людей також було небагато. Особливо молодих, бо попередили, щоб в старших не запитувати бо вони часто не розуміють російської. Довго я так ходила від вивіски до вивіски намагаючись розібратися куди ж таки треба їхати. Нарешті, натрапила на дівчину приблизно мого віку і я наважилася спитати, звичайно російською. Перше, що вона мене строго спитала чи я не вчила латвійську мову в школі. Відповіла, що я зі Львова і можу говорити лише українською і російською. Це був правильний маневр, бо дівчинка відвела мене до водія і попросила його щоб він мене висадив на потрібній зупинці. Водій мене підвіз майже до будинку де перебував брат, ще й пояснив в який провулочок зайти.
Це, мабуть, було моїм найбільшим враженням від Латвії.
Якось це зворушливо, той факт, що мої мандрівні записи наводять людей на приватні спогади давно пролетівших років. Дякую, Таня, за коментар. І я бачу, що назви, конкретика запам'яталися не дуже,а людяність, доброзичливість, особливості тої місцевості згадуються все життя ї згадуються позитивно. Тетяна, я гадаю, що ти років на 10 помилилася. У 1996-ому ми були вже всі один від іношого років з чотири незалежні. Радянський Союз розпадався у 1991-92 роках. Я теж була у 1986 році у Лієпаї і Ризі, теж у зв'язку з тим, що в Латвії стояла Радянська армія, алеж з'явитися там вже туристом, а не родичкою військового, через три десятиліття було новим чудовим враженням. Дякую долі, що це стало можливим.
Дописати коментар