Да Нанг, Хуе, Хой Ан, Меконг Дельта і Сайгон

Літо вже на готові попрощатися, життя не проходить, а пролітає. Не встигла голову в гору підняти за роботою, схопитися - вже нова відпустка, яка весною була названа "осінньою". Купалася я перший раз у цьому році тільки в серпні, хоча весь час стояла спека.
Куди відправимося на наступну неділю - напишу пізніше. А зараз гості в домі, приїхали свекри і скоренько на Боденське озеро. А я залишилася на хазяйстві. (То є час трошки пописати).
Не хотіла вже подальше розповідати про В'єтнам, тому що за літо декілька разів приходилось повторюватись, показувати фотки, витягувати з пам'яті деталі. Але ж таке почуття, що якщо один  етап залишився не завершеним, то не можливо приступитися до наступного. "В житті все треба доводити до кінця!" - казав мій вчитель музики, коли я після двох років навчання у музичній школі загубила до неї інтерес. Я все ж протягнула ту музикалку, як лямку, до кінцевої перемоги, не стала відомою виконавицею, композитором чи музиканткою, але ж сформувалися деякі риси характеру, які мені не на заваді, та і знання з музичної літературі в житті не помішали.
Так от напишу ще про азіатську мандрівку, те що залишилось досі не написаним. Після архального Ханою і Халонг Бухти ми мандрували автобусом про північній частині країни, ще з день, дивилися життя в провінції, а потім за планом сіли у літак і переїхали у середину країни в місто Да Нанг. Воно було повністю зруйновано в часи американсько-в'єтнамської війни і відбудовано останні 30-40 років. Це вже широкі вулиці, охайні бордюри, квіти на клумбах, модерні будівлі, ну і червоні прапори, арки з серпом і молотом...Да Нанг є портовим містом і з XVII віку був пристановищем багатьох китайських і японських торговців. Основною пам'яткою Да Нангу є китайська вулиця майстрів. Починається вона от таким символічним човном.

 

Колись всім цім людям у вирії історії прийшлось знову сісти у човни і зберігати все що нажили поза кордонами  сьогоднішнього В'єтнаму. Десятки тисяч їх загинули в водах, хтось доїхав до Гонконга чи Тайваню, але ж вони залишили нащадкам пам'ятки культури, релігійні пагоди, звичаї і трошки гордості за причетність до всієї цієї краси.

 

От ці спіральні свічки, підвішені на стелі, повільно тліють і розповсюджують дуже приємний запах, присвячені живим чи померлим, кому саме - написано на карточці.

 

Весільна пара в традіційному одязі

 

Возили нас на шовкове виробництво, розповідали про кокони, фарбування, методи ткацтва. Вразили картини, як фото, вишиті тонкими шовковими нитками. До виробництва цих робіт заручають людей с обмеженими можливостями.

 

 

Да Нанг ще звуть містом лампіонів, тканин, портних. Самий дешевий одяг в світі можна заказати саме там, за 4 години можуть пошити чоловічий костюм, відіслати у любу країну світу.

Хода по місту закінчився на базарі, захотілося водички, перекусити фруктами, яких там величезна кількість. Мангостани, пітахая, ананаси, драконове око...

 

Ну і дари океану

 

Люди продають що можуть не тільки на базарах, традиційне коромисло можна побачити повсюди. От ця жіночка не тільки продала нам за пару центів штук з 20 бананів, вона ще позбирала наші кульки і пластикові пляшки, коли ми розхоплені шукали мусорку - "я викину де треба".

 

А потім була подорож до Хуе - до палацу кайзера, у заборонене місто. Всі заборонені міста про які ви чули з Китаю є і в інших країнах Азії. По дорозі бачили от такі жовтуваті гори, фоткати з автобусу було не дуже зручно. Ні, це не пісок, це рис сушать між двома напрямами пильної дороги, по цьому рису іноді топчуться бики чи корови - все гаразд, його колись гарно упакують і будуть продавати в супермаркеті. В'єтнам є великим експортером рису.

 

Династійні урни

 

Червоною і золотою фарбами дозволено було користуватися тільки кайзеру

 

Показували нам і гробниці, розповідали про життя конкубін, про останнього бездітного кайзера з поетичною душею, про його спадка, який не захотів володіти країною разом з комуністами, покинув жінку і відправився в Францію де я помер.

 

 

Переїжджали ми через гірський пасаж Део Хой Ан, чули про політику американців про спалену Землю, дивилися на архітектуру - все не охватити, запам'ятати, записати. Потім знову аеропорт, літак...

Південь країни зустрів нас чудовими пляжами, висотними готелями, які ми проїхали у бистрому темпі. Деякі люди з нашої групи залишилися пізніше ще на недільку, щоб полежали на пісочку, похлюпатись у хвилях, поніжитись під руками масажерки. В'єтнамцям не подобається коли кажуть Südchinesische Meer (Південнокитайське море) - "це море не китайське, це для всіх". І взагалі в кожному реченні є якась стримана неприязнь до "великого брата", яких на протязі всієї історії існування азіатських держав хотів мати над маленьким В'єтнамом свій контроль. В'єтнам на карті, особливо для людей які виросли у совку, це тільки тоненька смуга на узбережжі, а в дійсності це міста-мільйонники. Сайгон, так частіше всього зараз знову почали називати Хо Джи Мин Штадт, - це 8-9 мільйонів людей. Модерне пульсуюче місто. Гарне вночі, в барвистості вогнів, працьовите в день. Вид з нашого готелю зранку.

 

Перед тим як пірнути в місто, ми відправились у Меконг Дельту. Я покажу тільки картинки. Це територія де у війну було найбільше партизан, де велика Америка одержала поразку, де люди не міняють свій спосіб життя віками.

 

Плавучі ринки

 

Виробництво солодощів з кокосовоі стружки і цукру

 

Домашня аптека

 

в трущобах нас возили на човнах от такі тендітні дівчата

на обід їли Seefood з рибним соусом

В Сайгоні ми пропустили вечірню програму і зустрілися з в'єтнамцями з якими навчалися в універі у Києві. Це був наш емоційний хай лайт. Вони показували нам нічний Сайгон з словами "Це наш Хрещатик". Дав Бог, вони всі не бідні люди. Я б їх назвала космополітами, є бізнес за кордоном, діти навчаються в Англії і Австралії. "Та той Мельбурн як Бровари, приватні будинки, автобус раз в півгодини" :-). Чудовий був вечір. Чудова країна. Чудові люди. Чи доведеться там побувати ще колись? Життя таке коротке, а світ такий великий.