пʼятниця, 1 червня 2018 р.

Ханой. Халлонг бухта.

Травень був насичений подіями, подорожами і роботою.
Я першй раз побувала у Азії. Члени моєй родини вже були у Японії, Тайланді, Північній Кореї, Сінгапурі, а я якось досі від довгих перельотів боронилась. Конкретно, ми були з чоловіком в відпусці у В'єтнамі. Переліт дуже тяжкий. Мозок не хоче спряти ту інформацію яку надає навколишне середовище. Їдешь, летишь дві доби, а за часом був три дні в дорозі, дата стоїть - час іде. Сідаєш у літак, в Мюнхені 25 граудсів тепла, у повітрі минус 55, приземлився з транзітною зупинкою в Катарі, а там 42 плюс, а потім знову у повітря и знову мінус 50, опинився в Ханої плюс 35. Душно, спекотно, парко. Вікна в готелі не відчиняються, після 17 годин перельотів ще 2 години чекання, тому що начеб-то за міжнародними правилами check-in тількі з 12 годин дня. Пішов поміняв на початок 100 євро - став майже втріччі мільонером. Купляєшь пляшку води, тому що спрага страшенна, платиш десятки тисяч донгів. Ніякої орієнтаціі, метушня, скрежит, ніякої знайомої мови, не контрольована сітуація. Кажуть скрізь треба торгуватися, а от поробуй поторгуватися в'єтнамською.
Ханой вразив, дуже вразив.
Місто не молоде. Пам'ятник засновнику.
Місто-мільонник. Майже 8 з половиною мільонів людей живе там офіційно, а ще скільки не офійційно ніхто не знає. А ні метро, ні трамваїв, ні тролейбусів. Невеличка кількість автівок і автобусів, є дешеві таксі, алеж ніякого більше іншого міського суспільного транспорту. Ми приземлилися вранці, попали в час-пік, нас морально чуть не задавила лавина з мопедів. Мопедами перевозять все - всю сім'ю і корову, пляшки з водою і ящики з товаром, коромисла з фруктами і півтуши м'яса без упаковки.
Ханой це те місто, яке після американсько-в'єтнамської війни 70-х років не було дуже розбомбленим, тому там залишилося архальне життя яке перемішується с сучастністью. Можна побачити рікшу і Tesla, чудові відреставровані будівлі часів французськой колонізаціі і розвалюхи.
Річний середній прибуток людей ставить десь 2,0-2,3 тисячи долларів, тому і кожна людина прагне заробити хоч "копійку" продаючи фрукти, чи от як на світлині - добуваючи мідь, як вторинну сировину, з проводів.
 
Мені взагалі в'єтнамці запам'ятались сидячими чи в присядку, чи от на таких маленьких дитячих стільчиках і завжди за якоюсь кропіткою роботою.
Сувенирні лавки - самий надійний бізнес, туристів в містах не багато, алеж вони є, і вони щиро купляють ширвжиток.
 
От так продають у самому центрі кавуни - вивалили з соломою на пішоходну доріжку, беріть хто хоче і платіть що хочете.
Електро проводи і проводки - це своя тема. З'явилася чомусь величезна повага до їхніх електриків.
Я продемонструю тількі дві світлини.
 
 Як у кожній країні самими привабливими і чистими є міста пов'язані з вірою. Буддистська віра сама розповсюджена, алеж до всіх конфесій поважливе ставленя.
 

 
Великий респект демонструють в'єтнамці до будь яких діячів своєї історіі, чи то політічні діячі, чи науковці, чи духовні особи.
Мовзолей Хо Джи Міна. Про нього говорять з повагою і називють його дядечка Хо. В'єтнам і досі соціалістична країна, з одною комуністичною партією та ринковою економікою. Вони кажуть: "Партия відкорректувала економіку". Там дійсно править ринок, алеж майорять червоні прапори.
 
Дітям після закінчення детячого садочка не проводять святкових утреників, в ведуть у Храм знань - Літературну пагоду. Там вони вмить стають хоч і майбутніми, алеж вже  "академиками".
 
Бували ми в Ханої і в лялковому театрі на воді- чудова культурна вистава.
Ще є в Ханої ароматна дуже солодка кава - Eggkoffee, з яєчною пінкою і сгущеним молоком, яку колись доставляли з Радянського Союзу. Кава росте в цій країні і екпортується. Ми прикупували кілька сортів, з типовим в'єтнамським фільтром на пробу вдома.
 
Надалі, після двох ночівок, ми покинули місто і їхали який час до Халлонг бухти. Де на нас чекала ночівля у джунці з чудовими дивовидами і смачний See Food.
 
Страв було багато, з любовью декорованих на блюдах, і не тільки устрици запечені з сиром.
Все це вирощують в дуже тяжких умовах.
Були ми також і на фермі для виробництва перлин. Колись нам розповідали, що перлина з'являється коли в мушлю потрапляє пісчинка. Теорія вона така, алеж в дійсності з ракушкою проводять цілу операцію.
Коли їхали країною на Півночі, придивлялись до провінційної архетектури - вузеньки, алеж нові домівки. Земля дорога, тому купляють клаптик у два метри шириною вздовж дороги і будують у небо.
Поля, городи, грядки - це хоч і не великий, алеж традіційних заробіток. Є і техника, є і старі методи обробки.
Вже сама Халлонг бухта віддячила величчям і загадковими легендами. З погодою пощастило, вночі пройшов дощик. Тому підтвердити те, що пишуть в інтернеті, наче б то в бухті смердить дізелем, не можу.
Там нас возили човнами дивитися на місцеву фауну. Кумедно було коли одна американка випустила на беріг своє цуценя. Як сполошилася вся мавпова команда - не передати.
Ще ми ходили у печеру, яку знайшли на прикінці 19 століття французі. Приємна прохолода у спеку.
От такі перші пункті про Північ країни.


4 коментарі:

  1. Наталю, неймовірно !!!! Цікаво!!!
    Фотографія з мопедами ввела в ступор.
    Туристичний ширпотреб характерний для усіх більш-менш туристичних місць. Я, зазвичай, купляю тільки магніти на згадку - хоч неоригінально, зате і недорого ).
    Чи сподобалася в'єтнамська кухня ?
    Бухта дуже мальовнича.
    Це ви 17 годин були в дорозі ? Як для такої далини це не надто довго. Але, з годинами виходить цікаво, наче в машині часу ) пролетів півсвіту, а за місцевим часом це та сама година в якій вилетів ))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Я через їжу і вирішила рушити в цю країну. В мене є колега який подорожує по світу з рюкзаком. Коли я запитала де він їв найсмачнішу їжу, то він відповів що у В‘єтнамі. Там найчудовіші, дуже солодкі, дуже дешеві екзотичні фрукти. Там національною стравою є суп фу бо, це гов‘яжий бульйон в якому нічого не варять, а тількі кидають різні інгредієнти щоб нагрілися. Алеж дуже смачні варіації. Багато впливів китайської і індійської кухні.

      Видалити
  2. Героїня ти - я Азії просто боюся. Звичайно, щось нове побачити - це завжди цікаво, будеш мати уявлення.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Люда, єдиний негатив, це те що копчик потім болить від цих перельотів. ;-) Коли ми вимучилися в дорозі, приїхавши в ранці, переживши перший жах він транспортної сітуації, ми не получили номера в отелі, тому що міжнародний Check-in з 12:00 годин. Попадали у лобі біля рецепшн на дівани і чекали ще 2 години. Один з нашої групи сказав: «Вони там мабудь ремонт для нас роблять». А я пірнула думками у тему «От він - соціалізм».

      Видалити