Дача

Не хотіла зразу після повернення додому писати всі свої думки, бо треба було щоб емоції трохи повлягались. Мені завжди здається, що в Україні непочатий край роботи і моя фантазія вибухає. Надивлюся всіх цих ремонтів, бутиків, кафе, салонів краси, які повідкривали мої знайомі, а потім коли гортаю фото бачу тільки старенькі хати, які фотографувала, тому що саме вони можуть вже зникнути наступного разу, а все нове осталося не освітленим. Але ж є кутки, де час застив. Один день ми провели на дачі. Їхали туди в автобусі з пенсіонерами. Дачі наші будувалися всі за одиним планом на початку 80-х.  Не дозволялося робити ніяких особливих дахів чи веранд. Не було будівельних матералів. Згадую, що батько купив якийсь "фінський домік": купу дощок, 4 вікна, 4 двері - все криве. Потім цеглу, хоч у місті і був завод сілікатної цегли, але ж купити її відмінної якості було не можливо, тому якусь якість другого сорту. Її привезли наполовину перебитою і звалили на подвір’я. Це не так як зараз я бачу в Німеччині: на європалетті, в поліетилені. Поділились тоді вікнами і дверями з сусідом, тому і вставлені у нас і в нього на даху двері, замість вікна. Смішно, але такою була радянська реальність. Сосід на дачах з'являється рідко, майже вже не їздить туди після смерті жінки, а дітей його я ніколи там не бачила. Дачі будували щоб відпочивати, до відпочинку діло не дійшло. Вже не помішало б все і в нас відремонтувати, але ж дачею ніхто не користується, трава не скошена, від дерев тільки стовпчики, нічого не садиться. Племінник їздив літом на велосіпеді фарбувати паркан та скупатися в річці. Тому що поруч знаходився гранітний кар'єр, а повздовж річки стоять величезні валуни, які спортсмени приспособили як скалодром, то дачний кооператив назвали "Швейцарія". От і їздить моя сестра кілька разів за літо у "Швейцарію", поприбирати, помити підлогу, провітрити, в холодний день запалити камін чи в спекотний погойдатися в гамаку.
Типова "швейцарська" вуличка. 😉

Цей раз замість традиційного купання пройшлись по лісу, до гранитних валунів, послухали як співає вода у джакузі - так ми називали водоворіт в нашому Південному Бузі. Щось було таке ностальгичне в той день.

 

Осінь показувала своє барвисте обличчя

 

 

Були і шашлики

 

Але ж врожай винограду, хоча і не можна сказати що дуже вродив, залишиться не збиранним, "він мілкий", компотів ніхто не закручає, вина не робить, морозилка вже забита їм... В зимку птахи подзьобают родзинки.

 

Я трошки поїла, згадала як садили, як підрізали... Як мряли...

Хто тоді мріяв, тих вже немає в живих. Якось так...