Да Нанг, Хуе, Хой Ан, Меконг Дельта і Сайгон

Літо вже на готові попрощатися, життя не проходить, а пролітає. Не встигла голову в гору підняти за роботою, схопитися - вже нова відпустка, яка весною була названа "осінньою". Купалася я перший раз у цьому році тільки в серпні, хоча весь час стояла спека.
Куди відправимося на наступну неділю - напишу пізніше. А зараз гості в домі, приїхали свекри і скоренько на Боденське озеро. А я залишилася на хазяйстві. (То є час трошки пописати).
Не хотіла вже подальше розповідати про В'єтнам, тому що за літо декілька разів приходилось повторюватись, показувати фотки, витягувати з пам'яті деталі. Але ж таке почуття, що якщо один  етап залишився не завершеним, то не можливо приступитися до наступного. "В житті все треба доводити до кінця!" - казав мій вчитель музики, коли я після двох років навчання у музичній школі загубила до неї інтерес. Я все ж протягнула ту музикалку, як лямку, до кінцевої перемоги, не стала відомою виконавицею, композитором чи музиканткою, але ж сформувалися деякі риси характеру, які мені не на заваді, та і знання з музичної літературі в житті не помішали.
Так от напишу ще про азіатську мандрівку, те що залишилось досі не написаним. Після архального Ханою і Халонг Бухти ми мандрували автобусом про північній частині країни, ще з день, дивилися життя в провінції, а потім за планом сіли у літак і переїхали у середину країни в місто Да Нанг. Воно було повністю зруйновано в часи американсько-в'єтнамської війни і відбудовано останні 30-40 років. Це вже широкі вулиці, охайні бордюри, квіти на клумбах, модерні будівлі, ну і червоні прапори, арки з серпом і молотом...Да Нанг є портовим містом і з XVII віку був пристановищем багатьох китайських і японських торговців. Основною пам'яткою Да Нангу є китайська вулиця майстрів. Починається вона от таким символічним човном.

 

Колись всім цім людям у вирії історії прийшлось знову сісти у човни і зберігати все що нажили поза кордонами  сьогоднішнього В'єтнаму. Десятки тисяч їх загинули в водах, хтось доїхав до Гонконга чи Тайваню, але ж вони залишили нащадкам пам'ятки культури, релігійні пагоди, звичаї і трошки гордості за причетність до всієї цієї краси.

 

От ці спіральні свічки, підвішені на стелі, повільно тліють і розповсюджують дуже приємний запах, присвячені живим чи померлим, кому саме - написано на карточці.

 

Весільна пара в традіційному одязі

 

Возили нас на шовкове виробництво, розповідали про кокони, фарбування, методи ткацтва. Вразили картини, як фото, вишиті тонкими шовковими нитками. До виробництва цих робіт заручають людей с обмеженими можливостями.

 

 

Да Нанг ще звуть містом лампіонів, тканин, портних. Самий дешевий одяг в світі можна заказати саме там, за 4 години можуть пошити чоловічий костюм, відіслати у любу країну світу.

Хода по місту закінчився на базарі, захотілося водички, перекусити фруктами, яких там величезна кількість. Мангостани, пітахая, ананаси, драконове око...

 

Ну і дари океану

 

Люди продають що можуть не тільки на базарах, традиційне коромисло можна побачити повсюди. От ця жіночка не тільки продала нам за пару центів штук з 20 бананів, вона ще позбирала наші кульки і пластикові пляшки, коли ми розхоплені шукали мусорку - "я викину де треба".

 

А потім була подорож до Хуе - до палацу кайзера, у заборонене місто. Всі заборонені міста про які ви чули з Китаю є і в інших країнах Азії. По дорозі бачили от такі жовтуваті гори, фоткати з автобусу було не дуже зручно. Ні, це не пісок, це рис сушать між двома напрямами пильної дороги, по цьому рису іноді топчуться бики чи корови - все гаразд, його колись гарно упакують і будуть продавати в супермаркеті. В'єтнам є великим експортером рису.

 

Династійні урни

 

Червоною і золотою фарбами дозволено було користуватися тільки кайзеру

 

Показували нам і гробниці, розповідали про життя конкубін, про останнього бездітного кайзера з поетичною душею, про його спадка, який не захотів володіти країною разом з комуністами, покинув жінку і відправився в Францію де я помер.

 

 

Переїжджали ми через гірський пасаж Део Хой Ан, чули про політику американців про спалену Землю, дивилися на архітектуру - все не охватити, запам'ятати, записати. Потім знову аеропорт, літак...

Південь країни зустрів нас чудовими пляжами, висотними готелями, які ми проїхали у бистрому темпі. Деякі люди з нашої групи залишилися пізніше ще на недільку, щоб полежали на пісочку, похлюпатись у хвилях, поніжитись під руками масажерки. В'єтнамцям не подобається коли кажуть Südchinesische Meer (Південнокитайське море) - "це море не китайське, це для всіх". І взагалі в кожному реченні є якась стримана неприязнь до "великого брата", яких на протязі всієї історії існування азіатських держав хотів мати над маленьким В'єтнамом свій контроль. В'єтнам на карті, особливо для людей які виросли у совку, це тільки тоненька смуга на узбережжі, а в дійсності це міста-мільйонники. Сайгон, так частіше всього зараз знову почали називати Хо Джи Мин Штадт, - це 8-9 мільйонів людей. Модерне пульсуюче місто. Гарне вночі, в барвистості вогнів, працьовите в день. Вид з нашого готелю зранку.

 

Перед тим як пірнути в місто, ми відправились у Меконг Дельту. Я покажу тільки картинки. Це територія де у війну було найбільше партизан, де велика Америка одержала поразку, де люди не міняють свій спосіб життя віками.

 

Плавучі ринки

 

Виробництво солодощів з кокосовоі стружки і цукру

 

Домашня аптека

 

в трущобах нас возили на човнах от такі тендітні дівчата

на обід їли Seefood з рибним соусом

В Сайгоні ми пропустили вечірню програму і зустрілися з в'єтнамцями з якими навчалися в універі у Києві. Це був наш емоційний хай лайт. Вони показували нам нічний Сайгон з словами "Це наш Хрещатик". Дав Бог, вони всі не бідні люди. Я б їх назвала космополітами, є бізнес за кордоном, діти навчаються в Англії і Австралії. "Та той Мельбурн як Бровари, приватні будинки, автобус раз в півгодини" :-). Чудовий був вечір. Чудова країна. Чудові люди. Чи доведеться там побувати ще колись? Життя таке коротке, а світ такий великий.

Оце черешня!

Місяць червень назвали мабуть так, тому що саме в цьому місяці визріває черешня. В нас цього року неймовірно великий урожай. Була вдала погода тепло, але ж не жарко, без дощів і великих градів. Ціна того року, 7 Євро за кг, знизилася до 5 Євро, але ж фермери стоять з ящиками і не можуть позбутися тої кількості, яку вродила Земля.  Кожний колега на роботі хто має дерева, приносив останнім часом хоча б раз в неділю повну пластикову коробку і ходив по офісу від столу до столу "Ну візьми хоч трохи ще, не нести ж додому". (Я б все забрала, але ж невдобно). Прикро, що ніхто не робить консервацій, що наївшись, люди пустять залишки на шнапс.
Вона така здоровецька, в жменю влазить тільки 7 штук

 

От поклала для приклада у рядок на лінійку, діаметр від 15 до 19  - 4 сантиметри!

 

Порівняла з нормальними помідорами. Ні це не чері-томати, це помідоро-черешня.

Ну ще треба звісити - 20 грамів штука! 50 штук один кілограм.

 

Ну ще розрізала, щоб для повного аналізу: соковита, пахуча, червона, гарна, як майже пройшовший червень.

Ханой. Халлонг бухта.

Травень був насичений подіями, подорожами і роботою.
Я в перший раз побувала у Азії. Члени моєй родини вже були у Японії, Тайланді, Північній Кореї, Сінгапурі, в Індонезії, на Балі, а я якось досі від довгих перельотів боронилась. Конкретно, ми були з чоловіком у відпусці у В'єтнамі. Переліт дуже тяжкий. Мозок не хоче спряти ту інформацію яку надає навколишне середовище. Їдешь, летишь дві доби, а за часом був три дні в дорозі, дата стоїть - час іде. Сідаєш у літак, в Мюнхені 25 градусів тепла, у повітрі мінус 55, приземлився з транзитною зупинкою в Катарі, а там 42 плюс, а потім знову у повітря и знову мінус 50, опинився в Ханої плюс 35. Душно, спекотно, парко. Вікна в готелі не відчиняються. Після 17 годин перельотів, ще 2 години чекання, тому що начеб-то за міжнародними правилами check-in тількі з 12 годин дня. Пішов поміняв на початок 100 євро - став майже втричі мільйонером. Купляєшь пляшку води, тому що спрага страшенна, платиш десятки тисяч донгів. Ніякої орієнтації, метушня, скрегіт, ніякої знайомої мови - не контрольована ситуація. Кажуть скрізь треба торгуватися, а от поробуй поторгуватися в'єтнамською.
Ханой вразив, дуже вразив.
Місто не молоде. Пам'ятник засновнику.

Місто-мільйонник. Майже 8,5 мільйонів людей живе там офіційно, а ще скільки не офіційно - ніхто не знає. А ні метро, ні трамваїв, ні тролейбусів. Невеличка кількість автівок і автобусів, є дешеві таксі, але ж ніякого більше іншого міського суспільного транспорту. Ми приземлилися вранці, попали в час-пік, нас морально чуть не задавила лавина з мопедів. Мопедами перевозять все - всю сім'ю і корову, пляшки з водою і ящики з товаром, коромисла з фруктами і півтуши м'яса без упаковки.

Ханой - це те місто, яке після американсько-в'єтнамської війни 70-х років не було дуже розбомбленим, тому там залишилося архальне життя яке перемішується с сучасністю. Можна побачити рікшу і Tesla, чудові відреставровані будівлі часів французськой колонізаціі і розвалюхи.
Річний середній прибуток людей ставить десь 2,0-2,3 тисячи долларів, тому і кожна людина прагне заробити хоч "копійку" продаючи фрукти, чи от як на світлині - добуваючи мідь, як вторинну сировину, з проводів.

 

Мені взагалі в'єтнамці запам'ятались сидячими чи в присядку, чи от на таких маленьких дитячих стільчиках і завжди за якоюсь кропіткою роботою.

Сувенирні лавки - самий надійний бізнес, туристів в містах не багато, але ж вони є, і вони щиро купляють ширвжиток.

 

От так продають у самому центрі кавуни - вивалили з соломою на пішоходну доріжку, беріть хто хоче і платіть що хочете.

Електро проводи і проводки - це своя тема. З'явилася чомусь величезна повага до їхніх електриків.

Я продемонструю тількі дві світлини.

 

 Як у кожній країні самими привабливими і чистими є міста пов'язані з вірою. Буддистська віра сама розповсюджена, але ж до всіх конфесій поважне ставлення.

 

 

Великий респект демонструють в'єтнамці до будь яких діячів своєї історіі, чи то політічні діячі, чи науковці, чи духовні особи.

Мовзолей Хо Джи Міна. Про нього говорять з повагою і називють його дядечка Хо. В'єтнам і досі соціалістична країна, з одною комуністичною партією та ринковою економікою. Вони кажуть: "Партия відкорректувала економіку". Там дійсно править ринок, алеж майорять червоні прапори.

 

Дітям після закінчення дитячого садочка не проводять святкових заходів, в ведуть у Храм знань - Літературну пагоду. Там вони вмить стають хоч і майбутніми, але ж вже  "академіками".

 

Бували ми в Ханої і в ляльковому театрі на воді - чудова культурна вистава.

Ще є в Ханої ароматна дуже солодка кава - Eggkoffee, з яєчною пінкою і сгущеним молоком, яку колись доставляли з Радянського Союзу. Кава росте в цій країні і екпортується. Ми прикупували кілька сортів, з типовим в'єтнамським фільтром на пробу вдома.

 

Надалі, після двох ночівок, ми покинули місто і їхали який час до Халлонг бухти. Де на нас чекала ночівля у джунці з чудовими дивовидами і смачний See Food.

 

Страв було багато, з любовью декорованих на блюдах, і не тільки устрици запечені з сиром.

Все це вирощують в дуже тяжких умовах.

Були ми також і на фермі для виробництва перлин. Колись нам розповідали, що перлина з'являється коли в мушлю потрапляє пісчинка. Теорія вона така, алеж в дійсності з ракушкою проводять цілу операцію.

Коли їхали країною на Півночі, придивлялись до провінційної архітектури - вузенькі, але ж нові домівки. Земля дорога, тому купляють клаптик у два метри шириною вздовж дороги і будують у небо.

Поля, городи, грядки - це хоч і не великий, алеж традіційних заробіток. Є і техника, є і старі методи обробки.

Вже сама Халлонг бухта віддячила величчям і загадковими легендами. З погодою пощастило, вночі пройшов дощик. Тому підтвердити те, що пишуть в інтернеті, наче б то в бухті смердить дізелем, не можу.

Там нас возили човнами дивитися на місцеву фауну. Кумедно було коли одна американка випустила на беріг своє цуценя. Як сполошилася вся мавпова команда - не передати.

Ще ми ходили у печеру, яку знайшли на прикінці 19 століття французі. Приємна прохолода у спеку.

От такі перші пункті про Північ країни.