Чи варто щось писати про корону? Про вірус який так неочікувано та безповернено змінює наше життя? Ми свідки великих подій, позитивних і негативних, тож мабудь і є сенс зафіксували все що бачимо зараз і як усе переживаємо.
Майже вже чотири неділі тому на роботі ввели особливій стан. Позаклеювали автомати з водою, у столовці напочатку ввели зміни, оставили тількі по 2 стільця біля одного столу, де при нормальному становищі сідів весь відділ, поставили таблички дотримуватись 1,5м відстані. Через неділю відмінили теплі обіди, залишились тільки салати у пластикових закритих коробках та теплі бутерброди. Ніякого самообслуговування. Виробництво також розділили на зміни, зробили меж змінами велику паузу в годину. Ніхто вже не передавав робочі місця. Посилили гігієну. Треба було дезінфікаційною рідиною протерати мишки, столи, клавіатурі, геть станки і машини. Пів нашого відділу відправили у homeoffice. Почалась епоха планьорок і meetings
по скайпу.
Мені вже заборонялось прямувати у цех, щоб роздивитись нові деталі. Їх виносили у подвірря заводу, клали на асфальт і відходили на 5 метрів. А потім підходила я і роздивлялась все що хотіла оцінити. А іноді надсилали тільки фото. Я у цей час ще їздила на роботу у майже пустих автобусах і
поїздах.
Піша частина дороги на роботу теж наводила депрессію плакатами і пустими вулицями.
Діти вже не ходили до садочків і шкіл. Білети на проїзд у
міському транспорті не можливо було купити: хто мав проїздний, той і
підтримував фінансово роботу міського транспорту. Підійти до шофера ближче чим за 2м не
дозволялось, передні двері залишались зачиненими та перекресленими стрічкою.
За неділю у нас звільнили одну коллегу. Вона працювала у нашій команді вже 2 роки, дуже приємна дівчинка, але ж не мала контракту від нашої фірма, тільки через посередника. Звільнені люди йдуть тихо, з камнем на душі, та комком у горловині. Нашу співробітницю ми не змогли геть обійняти. Але ж кожний робітник підняв бокал перед монітором, подякував за хорошу роботу і побажав їй лучших часів: може ще повернешься в наступному році. А шеф розповів як було тяжко знайти гарний букет квітів у квітні місяці 2020 року, тому що всі магазини флористів вже були зачинені. Після неділі праці вдома, я знову війшла на роботу, але ж вже не їздила поїздом, тому що повідміняли майже всі поїзди. Пустий вокзал у пікову годину.
Чоловік відвозив мене кожного ранку, ввечері поверталась приміською електричкою. Неділя перед Великоднем була короткою, в п'ятницю вже святки, у вівторок брала відгул. В останній день перед святами об'явили, що фірма повністю зачиняється на 2 неділі.
А потім через ці 2 неділі в мене повинна була починатись відпустка. Ми мріяли у цьому році відвідати Канаду: Торонто, Оттава, Квебек Сити, Монтреаль, Калгарі, Кенморе, Венькувер...Чи здійсниться колись? Чи вже ніколи? Сьогодні туроператор вже повернув заначку.
Поки що пройшло півтори неділі після Великодня. Кожний день ходили по лісу, кілометрів з 6-8, жахалися від людей, вони від нас. Багато солнця, весняні квіти, пташки співають як скаженні, але ж бачили і природні рани, які залишив останній смерч.
Занадто посилилось спілкування з допомогою скайпу. Хто десь загубився у житті, всі знайшлись у ці дні.
Заросла волоссям, перукарні ж закриті. Бути в ізоляціі для мене є не таким страшним становищем, як безсилля і незмога привести свою голову в порядок. Сльозно просила чоловіка мене підстригти. Він дуже боявся критики після стрижки, каже "аж руки тремтіли". Результат не паганий, як для майстра-початківця, дивіться. Це фото навіяло на мене ще більше негативу - цей сивий волос, миттю пролетівше життя.
Ще до початку короновірусної заварушки, може за день-два мій син з подружкою полетіли у Таіланд. Гадали що вирвалися. Не мали відчуття глобальності проблеми. Він висилав світлини гарної риби з Ко Самуї, фоткав бунгалов де розмістилися, бассейн, джунглі. А потім було повідомленні з мінистерства: люди, ноги в руки і додому! Дві доби у різних аеропортах Азії. Швейцарія вже не приймала німців, вказівки перевели на Берлін. Яке це було щастя коли вони знову були у Німеччині! А не обняти, не приторкнутися, дістанція, карантин. Машину прийшлось забирати в Швейцарії.
На сьогодняшній день у нашому місті 513 хворих на корона вірус, 6 людей померли. На нашій фірмі 10 хворих, 7 робітників вже перехворіли. З понеділка скрізь вводять маски. Була сьогодня в місті, повідкривали деякі магазини. Заходити до приміщення можна по 2 персони, черги людей вздовж вулиці на відстані 1,5-2 метри один от одного. Дефіцит гуми, щоб шити маски.
Що усім побажати? - Будьмо оптімістами. В Німеччині вже почати тести на прививку.
"Сидіть вдома, трумайтесь всі разом! Мийте руки, заспівайте рази з 2
Happy bithday! Ніяких цьомок та обийм, але ж частіще посміхайтесь один
до одного! Ніякої паніки, не запасайтесь їжою, допомагайте один одному!"
