Соль из Гуэранде. Sel de Guérande. Сіль з Геранду. Salz aus Guerande. Sa...

Всё тот же закат…Immer derselbe Sonnenuntergang...

Шум прибоя. Нидерланды. Geräuch der Brandung. Niederlande.

https://www.youtube.com/watch?v=2oV9hzF1BYU

Дорога в Нидерланды. Обзор квартиры. Fahrt nach Niederlande. Ferienwohnung.

https://www.youtube.com/watch?v=jzI_X4IMb6M

 

Порт Меркадор. Остенде. Hafen Mercador. Ostende.

https://www.youtube.com/watch?v=Xb2gJmDYCys

 

 

На трамвае вдоль Атлантики. Mit dem Strassenbahn entlang Atlantik.

https://www.youtube.com/watch?v=ZOl6UPcKUu8

 

Один день в Брюгге. Ein Tag in Brugge.

https://www.youtube.com/watch?v=SFQmPGqQPuM

 

Отлив и закат. Ebbe und Sonnenuntergang.

https://www.youtube.com/watch?v=fccENjdZ6Hk

 

 

Звуки Атлантики. Де Панне. Бельгия. Die Stimme von Atlantik. De Panne. B...

https://www.youtube.com/watch?v=OLsSXamQSrQ

 

Городишко Де Панне. Ort De Panne.

https://www.youtube.com/watch?v=3SXpujBWVck

 

Ноябрьские видео 2021 - Первая половина

 

Октябрьские видео 2021 - Первая половина

 

Сентябрьские видео 2021 - Вторая половина

 

Сентябрьские видео 2021 - Первая половина

 

Що не так у датському королівстві?

Чи то Гамлет, чи Ляшко, хтось з них вже ставив це запитання. То що ж не так? - були ми там у Данії на наприкінці літа та на початку вересня цього року, як то мовлять - з перевіркою. Три неділі, своїм ходом, с півдня вздовж усього західного узбережжя, на самій північній крапці країни де зливаються Північне море з Балтійським, потім зигзагом по центру, через мости, через місто Оденсее де народився Ганс Христіан Андерсен, вздовж західної Балтики, один день у Копенгагені, а потім у Гедсер, який ми вже бачили багато років тому.

Першим враженням був пляж на острові Rømø - 700 м у ширину і кілометри в довжину. Вітер і кисень. Туди їхати по новенькій прямісінький дорозі було одне задоволення. Справа і зліва солені луги, які кожний день заливаються морською водою. Вівці, корови, кози. 

 

Таке було враження що геть медузи посміхалися.

День пізніше ми знову поїхали на цей острів на прогулянку. Я знайшла один пагорб, стала зверху і зупинила дихання. Потім кажу до чоловіка українською: "Дивись, скрізь цвіте верес до горизонту. Запам'ятай в який час ми біли у цій чудовій країні. Місяць звався вересень." Він мені не повірив, перевіряв дома у google перекладачі. От така у нас мова - романтична.

 

Наступним островом був Mandø. Нас відвезли туди на тракторбусах.

 

Перед від'їздом я десь хвилин з 15 спостерігала як інвалідам допомагать прийняти участь у нормальному активному житті. Були дуже тяжкі люди, без найменшої можливості рухатися. Їхня менеджерка стояла с телефоном та дистанційним управленням і грузила людей на ці тракторбуси. Все робилося автоматично, дуже швидко, з допомогою спеціальних пристроїв та приладів, бездоганно організовано. А коли ми приїхали на острів я почала помічати, що дефібрилятори є в цій країні скрізь, на кожній будці, в супермаркетах, просто на рогах домівок. І ніякі вандали їх не ламають чи крадуть.

 

От так виглядає сам острів Мандьо.

 

На півдні ми були у самому старовинному місті Данії - місто Ribe.

Що там не так? - собак возять у візочках. Діти ходять пішки.

 

У відомому соборі є дитячий куточок. Мені так паралельно згадалося як у нашій Ладижинській церкві московського патріархата місцевий піп сварив мене, вже дорослу, що руки схрестила за спиною в час служби. Ой жеж гріх! У нас тоді, як мама померла, це була єдина православна церква в місті. А замість дитячого куточка була "стойка смірно" для всіх, старих і малих, кілька годин, та продаж церковних не потреб.

 

Місто Eisjerg також входило в план нашої подорожі

 

І вже коли ми через 4 дні залишили першу зупинку, то десь на півдороги до Fjerittslev заїхали у відомий в країні музей Hjerl Hede. Я бачила у своєму житті вже чимало музеїв під відкритим небом. Чимало музейних експонатів ще можна знайти на горищі у моїх свекрів. Але ж цей музей дійсно вразив. Планували провести там дві години, затримались на чотири. Експозиції бувають дуже продумані, історично досліджені, але ж щоб з душею, з смаком - це рідко.

Я думала весь час, от сиділи люди у шевця в гостях, співали під гармошку, пили горілку, грали в карти і вийшли на хвилинку довжиною в віка.

 

 

Мій чоловік у дитинстві був на канікулах у родича коваля. Ковальське діло припало йому до серця, він зробив чимало фото у кузні.

 

І комірник теж залишив нас обох емоційно зворушеними.

 

Ну що там ще не так? За парковку ніде не платили. Податок на додатну вартість в них аж 25%, на все, і на продукти харчування також, але ж чомусь їжа обійшлася нам там дешевше чим вдома. В ресторанах за 3 неділі харчувались тільки 4 рази. Люди дуже ввічливі. Англійською розмовляють всі, не тільки молодь, а й літні люди. Дуже багато безкоштовних музеїв. Нечисленні бункери від першої і другої Світових воїн і вздовж Балтійського узбережжя бункери з часів холодної війни, тоб-то наш час. Ніде немає базарів, але коли їдишь по країні, то майже біля кожного двору стоїть на полчці товар і металева каса. Біля кожного товару датський прапорець. Продавців не видно і вони не з‘являються коли хочешь щось купити: бачиш гарні яблука, кинь гроші в кассу і бери товар. Ніхто не додумається і касу підхопити. Продають картоплю, моркву, інші овочі, яблука, мед, джем з шипшини, плетені підхватки на кастрюлі, кошикі і стільці, а найбільше мені сподобалось коли читала Loppemarket, це щось схоже на гаражні американські розпродажі чи на блошиний базар.

От і відео знайшлось про цей регіон. Подивіться кого цікавить.

See Alpensee

Хочеться заголосити: осінь зупинись! - Я ще не встигла написати про літо. :)
Літо було дуже робочим. Я якось у тому стресі кажу чоловікові, що треба  зупинитись хоч на хвилинку, дійсно відпочити хоч день, відключитись, бо дах поїде. "Сідай у машину, бери воду у рюкзак, гірські палки і черевики з альпійською підошвою".
Поїхали ми до країни, вона в нас тут за поворотом, де люди йдуть на зустріч і посміхаючись кажуть "Грюці!". Чомусь було смішно, в Австрії кажуть "Сервус!", у нас у Верхній Швабії "Грюс Готт!" - все у радіусі 100 км.
Доїхали ми до одного альпійського містечка, здивувалися кількості машин на паркінгу, невже ж у всіх дах їде? А потім я питаю: як озеро зветься? (Озеро німецькою - See) - Альпенсее. Я розумію, що воно альпійське, а зветься як? - Так і зветься Alpensee. Отже See Alpensee / Озеро Альпенсее, Швейцарія.
На початку йшли вздовж річки, потім ривок 200 метрів в гору, а потім підйом на верх по трошки, крок за кроком. 

 

До озера йдуть сім'ями, штовхають вперед стареньких батьків на інвалідних візках і  дитячі коляски, гордо рухаються з собаками на поводку. От як двигати назад - кожний вирішує сам. Можна і на вершині гірського масиву, можна по краю прірви, можна і спуститися у долину.
По дорозі ми зустрічали королев і принців гір, які зробили своєю молочкою цей колись бідний регіон одним з найвідоміших сирних територій світу.

 

 

І колись, через годинку-другу ми побачили дзеркало озера

 

 

Його бірюзу

 

В горах завжди є присутність вирі у Бога, людина не хоче залишатися з своїми думками наодинці. Церква чи капличка.

 

Пізніше на скелі: "Починайте з серцем. Мир скрізь з Богом, тому що Бог - це мир". Нікідус фон Флює. Доброту демонструйте - насилля переборіть - майте щастя у серці- живіть з радістю.

 

Там вражають простотою  квіти, могутністю коріння і величністю ліс 

 

Колись дійшли ми до сироварні, вистояли в черзі за шматком дорогущого сиру, але ж були чомусь такі щасливі, як діти. Кава, молоко до кави, печиво було безкоштовним.

 

 

 

Каченя по спішки веслувало до матусі

 

 

Щось таке добротне є у цих будівлях, наче вічне. І людей туди тягне з усього світу.

 

 

 

А потім ми по трошки почовгали в гору. Добре що взяли с собою палиці, а то б мабуть прийшлось би визвати гелікоптер.

 

От така вона Аппенцелер ланд.

Шауляй, Каунас, Тракай, Вільнюс

"Очень здорово, что вы едете в Литву, литовцы прогрессировали еще при "совке". Когда я жила в Латвии, мы ездили в Клайпеду за харчами, и уже тогда у них были супермаркеты. А еще ранее, в 1978 году, мы с родителями  на машине ездили в Тракай, Вильнюс, были потрясены наличием автобана. Безусловно, вы получите удовольствие."- писала мені моя родичка.Я чомусь очікувала не благодать цивілізації і прогрес, а вологий ліс, озера з качками, хутори, тварин на пасовищах, чарующу квітучу природу. Це був травень - чекала високі трави. Чим ми глибше просовувалися від Клайпеди у центр країни, тим більше було суму и якоїсь печалі. З права і з ліва все було засіяно рапсом та іншими енергетичними монокультурами. Таке було враження, що Литва чомусь була вимушена от так, за безцінок, продати свою територію. Ні я не можу сказати, що був розпач, чи розчарування, не було того задоволення яке бажалося.  І було почуття, що з кожним кілометром я повертаюсь у совок.Але ж у нас був план, що ми хочемо побачити, і ми об'їзджали заплановані точки на мапі. Перша зупинка була на горі Хрестів біля містечка Шауляй. Я віру в ту версію, що гора виникла у 1831 році після продавлення царською владою селянських повстань. Багато людей загинули в ту пору. Рідним не давали дозвіл на прояву свого трауру, тому 12 кілометрів від міста вони почали виставляти хрести і мовчки ходити до тих хрестів. Цей пагорб швидко став містом паломництва. За Радянських часів хрести багато разів зносили, тому що хрести це завжди релігійний символ. 

Ви ж знаєте, релігія була опіумом для народу. Я не віруюча людина і мало досі читала про цей пагорб, але ж думки які нахлинули в ту годину визвали в мене багато емоцій і спогадів про тих хто пішов з мого життя останні 30 років.

Є там хрести з усіх країн світу

Маленькі і великі

Тематичні

 

сімейні

і забуті

але ж найбільше вразили і визвали сльози не тільки в мене, а і в мого чоловіка хрести з українською стрічкою чи українсько-литовськими стрічками

 

Їх було якось більше в одній купі, дуже свіжі, як рани...

Біля пагорба побудували цивільну автопарковку, яка коштує усього 90 центів, мабуть на цілий день. На цій парковці була припаркована наша автівка і ще штуки три, а також десь з 7-8 автобусів. Усі інші туристи не знайшли 90 центів і припаркувалися вздовж дороги - сотні автівок. Черга в туалет теж нервувала німецькою мовою (!) про те, що за туалет треба платити. Німкені прямо зубожіли позбувшись 50 центів у чистому литовському туалеті з білосніжним папером.Сам Шаулай хоча і є четвертим за величиною містом Литви, але ж виглядає як тихенька законсервована провінція, відбудована після війни пів століття тому.

 

Наступною зупинкою був Каунас. І готель був новісіньким, і центр виновленим та помитим дощем, але ж якось пусто, самотньо. Кажуть Прибалтику після входу в ЕС покинула третя частина населення. Мені сподобалось, що в кожному супермаркеті можливо в автоматі здати тару, помити руки, витерти їх чистим паперовим полотенцем. Сучасно якось і турбота про довкілля помітна. Прогулявшись в день по центру, зайшли в готель, зібрали свої пластикові пляшки і алюмінієві банки з пива та пепсі, зайшли в супермаркет, взяли знову пляшку води і дві банки пива і здобули великий облом на касі. Це була неділя, з 15:00 годин продаж алкогольних напоїв заборонена! Ми себе дійсно почували у той момент не туристами з заходу, чи сучасними турботу-вальниками про навколишнє середовище, а тими хто пляшки збирає тримтячими руками на один ковток алкоголю. Але ж згадуємо все з посмішкою.От декілька фото з Каунаса. Старовинний центр.

У народі кажуть: наш Ватикан.

По дорозі до Вільнюса був стоп у Тракаї. До автопарковки підбіг дідусь, запитав чи ми не хочемо припаркуватися на його території, в нього дешевше, то ми і припаркувалися у такого от приватного підприємця. Спитав звідки ми, кажу що з Німеччини, то він раптово перейшов на російську мову, вона для нього була єдиною іноземною яку він знав. "Приходите потом в соседский ресторан, там вкусные кибанай" - так і зробили. Кібанай - це пиріжки з різноманітними начинками. Місцева кухня, але ж не литовська, а ще з тих часів як на території Тракая жили турецько-татарські племена.

 

 

  

  Вільнюс був на початку повним негативом. Діряві дороги і величезні бугори на в'їздах до кругового руху. Зареєструвалися в готелі, вийшли до автівки за чемоданами - побачили штрафний папірець на лобовому склі. Три нещасні паркові ніші не належали готелю, були муніципальними, за них треба було на початку заплатити, а потім заходити в (möchte gern) "інтернаціональний" готель. Вся інформація на стовпчиках литовською. На реєстрації при вході всім все по барабану - повний совок. На сніданок були не погані страви, але ж ніхто не прибирав на столах, чим пізніше люди приходили поснідати, тим менше в них було шансу знайти чистий стіл. Але ми не збиралися жити в тому готелі вічно. Приємно було, що коли включили телевізор зразу все було українською мовою, а наступна програма німецькою. Чоловік сказав: нас чекали. ;-) .Центр підняв настрій, блукали два дні поки не починали боліти ноги, пробували етнічну їжу, а в останній день в грузинському ресторані пили вино з рогу до смачнющих шашликів і хачапурі. Я ніде в світі на бачила стільки різноманітних храмів від різних конвенцій як у Вільнюсі.

У Литви є майбутнє. Є і світлі дні, може ми їх застанемо коли прилетимо наступного разу.