See Alpensee

Хочеться заголосити: осінь зупинись! - Я ще не встигла написати про літо. :)
Літо було дуже робочим. Я якось у тому стресі кажу чоловікові, що треба  зупинитись хоч на хвилинку, дійсно відпочити хоч день, відключитись, бо дах поїде. "Сідай у машину, бери воду у рюкзак, гірські палки і черевики з альпійською підошвою".
Поїхали ми до країни, вона в нас тут за поворотом, де люди йдуть на зустріч і посміхаючись кажуть "Грюці!". Чомусь було смішно, в Австрії кажуть "Сервус!", у нас у Верхній Швабії "Грюс Готт!" - все у радіусі 100 км.
Доїхали ми до одного альпійського містечка, здивувалися кількості машин на паркінгу, невже ж у всіх дах їде? А потім я питаю: як озеро зветься? (Озеро німецькою - See) - Альпенсее. Я розумію, що воно альпійське, а зветься як? - Так і зветься Alpensee. Отже See Alpensee / Озеро Альпенсее, Швейцарія.
На початку йшли вздовж річки, потім ривок 200 метрів в гору, а потім підйом на верх по трошки, крок за кроком. 

 

До озера йдуть сім'ями, штовхають вперед стареньких батьків на інвалідних візках і  дитячі коляски, гордо рухаються з собаками на поводку. От як двигати назад - кожний вирішує сам. Можна і на вершині гірського масиву, можна по краю прірви, можна і спуститися у долину.
По дорозі ми зустрічали королев і принців гір, які зробили своєю молочкою цей колись бідний регіон одним з найвідоміших сирних територій світу.

 

 

І колись, через годинку-другу ми побачили дзеркало озера

 

 

Його бірюзу

 

В горах завжди є присутність вирі у Бога, людина не хоче залишатися з своїми думками наодинці. Церква чи капличка.

 

Пізніше на скелі: "Починайте з серцем. Мир скрізь з Богом, тому що Бог - це мир". Нікідус фон Флює. Доброту демонструйте - насилля переборіть - майте щастя у серці- живіть з радістю.

 

Там вражають простотою  квіти, могутністю коріння і величністю ліс 

 

Колись дійшли ми до сироварні, вистояли в черзі за шматком дорогущого сиру, але ж були чомусь такі щасливі, як діти. Кава, молоко до кави, печиво було безкоштовним.

 

 

 

Каченя по спішки веслувало до матусі

 

 

Щось таке добротне є у цих будівлях, наче вічне. І людей туди тягне з усього світу.

 

 

 

А потім ми по трошки почовгали в гору. Добре що взяли с собою палиці, а то б мабуть прийшлось би визвати гелікоптер.

 

От така вона Аппенцелер ланд.

Шауляй, Каунас, Тракай, Вільнюс

"Очень здорово, что вы едете в Литву, литовцы прогрессировали еще при "совке". Когда я жила в Латвии, мы ездили в Клайпеду за харчами, и уже тогда у них были супермаркеты. А еще ранее, в 1978 году, мы с родителями  на машине ездили в Тракай, Вильнюс, были потрясены наличием автобана. Безусловно, вы получите удовольствие."- писала мені моя родичка.Я чомусь очікувала не благодать цивілізації і прогрес, а вологий ліс, озера з качками, хутори, тварин на пасовищах, чарующу квітучу природу. Це був травень - чекала високі трави. Чим ми глибше просовувалися від Клайпеди у центр країни, тим більше було суму и якоїсь печалі. З права і з ліва все було засіяно рапсом та іншими енергетичними монокультурами. Таке було враження, що Литва чомусь була вимушена от так, за безцінок, продати свою територію. Ні я не можу сказати, що був розпач, чи розчарування, не було того задоволення яке бажалося.  І було почуття, що з кожним кілометром я повертаюсь у совок.Але ж у нас був план, що ми хочемо побачити, і ми об'їзджали заплановані точки на мапі. Перша зупинка була на горі Хрестів біля містечка Шауляй. Я віру в ту версію, що гора виникла у 1831 році після продавлення царською владою селянських повстань. Багато людей загинули в ту пору. Рідним не давали дозвіл на прояву свого трауру, тому 12 кілометрів від міста вони почали виставляти хрести і мовчки ходити до тих хрестів. Цей пагорб швидко став містом паломництва. За Радянських часів хрести багато разів зносили, тому що хрести це завжди релігійний символ. 

Ви ж знаєте, релігія була опіумом для народу. Я не віруюча людина і мало досі читала про цей пагорб, але ж думки які нахлинули в ту годину визвали в мене багато емоцій і спогадів про тих хто пішов з мого життя останні 30 років.

Є там хрести з усіх країн світу

Маленькі і великі

Тематичні

 

сімейні

і забуті

але ж найбільше вразили і визвали сльози не тільки в мене, а і в мого чоловіка хрести з українською стрічкою чи українсько-литовськими стрічками

 

Їх було якось більше в одній купі, дуже свіжі, як рани...

Біля пагорба побудували цивільну автопарковку, яка коштує усього 90 центів, мабуть на цілий день. На цій парковці була припаркована наша автівка і ще штуки три, а також десь з 7-8 автобусів. Усі інші туристи не знайшли 90 центів і припаркувалися вздовж дороги - сотні автівок. Черга в туалет теж нервувала німецькою мовою (!) про те, що за туалет треба платити. Німкені прямо зубожіли позбувшись 50 центів у чистому литовському туалеті з білосніжним папером.Сам Шаулай хоча і є четвертим за величиною містом Литви, але ж виглядає як тихенька законсервована провінція, відбудована після війни пів століття тому.

 

Наступною зупинкою був Каунас. І готель був новісіньким, і центр виновленим та помитим дощем, але ж якось пусто, самотньо. Кажуть Прибалтику після входу в ЕС покинула третя частина населення. Мені сподобалось, що в кожному супермаркеті можливо в автоматі здати тару, помити руки, витерти їх чистим паперовим полотенцем. Сучасно якось і турбота про довкілля помітна. Прогулявшись в день по центру, зайшли в готель, зібрали свої пластикові пляшки і алюмінієві банки з пива та пепсі, зайшли в супермаркет, взяли знову пляшку води і дві банки пива і здобули великий облом на касі. Це була неділя, з 15:00 годин продаж алкогольних напоїв заборонена! Ми себе дійсно почували у той момент не туристами з заходу, чи сучасними турботу-вальниками про навколишнє середовище, а тими хто пляшки збирає тримтячими руками на один ковток алкоголю. Але ж згадуємо все з посмішкою.От декілька фото з Каунаса. Старовинний центр.

У народі кажуть: наш Ватикан.

По дорозі до Вільнюса був стоп у Тракаї. До автопарковки підбіг дідусь, запитав чи ми не хочемо припаркуватися на його території, в нього дешевше, то ми і припаркувалися у такого от приватного підприємця. Спитав звідки ми, кажу що з Німеччини, то він раптово перейшов на російську мову, вона для нього була єдиною іноземною яку він знав. "Приходите потом в соседский ресторан, там вкусные кибанай" - так і зробили. Кібанай - це пиріжки з різноманітними начинками. Місцева кухня, але ж не литовська, а ще з тих часів як на території Тракая жили турецько-татарські племена.

 

 

  

  Вільнюс був на початку повним негативом. Діряві дороги і величезні бугори на в'їздах до кругового руху. Зареєструвалися в готелі, вийшли до автівки за чемоданами - побачили штрафний папірець на лобовому склі. Три нещасні паркові ніші не належали готелю, були муніципальними, за них треба було на початку заплатити, а потім заходити в (möchte gern) "інтернаціональний" готель. Вся інформація на стовпчиках литовською. На реєстрації при вході всім все по барабану - повний совок. На сніданок були не погані страви, але ж ніхто не прибирав на столах, чим пізніше люди приходили поснідати, тим менше в них було шансу знайти чистий стіл. Але ми не збиралися жити в тому готелі вічно. Приємно було, що коли включили телевізор зразу все було українською мовою, а наступна програма німецькою. Чоловік сказав: нас чекали. ;-) .Центр підняв настрій, блукали два дні поки не починали боліти ноги, пробували етнічну їжу, а в останній день в грузинському ресторані пили вино з рогу до смачнющих шашликів і хачапурі. Я ніде в світі на бачила стільки різноманітних храмів від різних конвенцій як у Вільнюсі.

У Литви є майбутнє. Є і світлі дні, може ми їх застанемо коли прилетимо наступного разу.