Октябрьские видео 2021 - Первая половина

 

Сентябрьские видео 2021 - Вторая половина

 

Сентябрьские видео 2021 - Первая половина

 

Августовские видео 2021 - Вторая половина

 

Июньские видео 2021 года - Вторая половина

Лето-лето. Июнь. Работа. Выходные. Грозы. Радуги. Полнолуние. Водопад. Болото.

Было жарко, но наконец-то были сняты некоторые ограничения связанные с пандемией.

 

Будь со мной!

 

 

Мой канал на YouTube

Привет всем!

Давно я здесь ничего не писала. Пандемия изменила всю нашу жизнь и ход событий. Home office, удалёнка, маски, вакцина, локдаун, ограничения на встречи, закрытые магазины, рестораны, кафе, не функционирующие фитнесс центры, бассейны, сауны - всё это стало каждодневными понятиями, знакомыми всем в самых разных странах мира.

2020 год был не очень положительным. А точнее сказать - совсем отрицательным. Кроме всего прочего я летом лежала в больнице, в общей сложности была 6 недель на больничном. Только после выздоровления осознаёшь, что вновь удалось вписаться в повород судьбы и просто выжить. "Жизнь продолжается" - это девиз! ))) Пришлось отгуливать 300 ранее наработанных часов, понедельник и пятница у меня была Kurzarbeit, на фирме стали некоторым сотрудникам предлагать деньги за то что бы сами ушли, оффициальные увольнения намечены на следующий год. У знакомых накрылся малый бизнес. Когда муж делал налоговую декларацию, то грустно шутил: "Мне бы столько денег зарабатывать не посещая работу". Как бы там ни было, но в 2020 году мы снова были в Дании в отпуске.

Основная проблема всей ситуации - мне катасторофически не хватает нормального общения. Я как в узкую клетку посаженная птица с широкими крыльми. Вся работа перешла в виртуал, на фирме я бываю 2-3 дня в месяц, поездка туда - событие. Вся социальная жизнь остановилась. 

Я, три месяца назад, может-быть как и многие другие люди завела канал в YouTube просто для общения. Уже есть более 50 коротких роликов. Никаких стремлений достичь огромного количества подписчиков у меня нет. Я просто хочу познакомиться с положительными людьми и желаю всем, и себе в том же числе, приятного времяпрепровождения, раз уж всё переселилось в виртуал. 

Хочу поделиться ссылкой на мой канал:

https://www.youtube.com/channel/UCQ_lSVB69i3a3t6p4d4Ap4g

А вдруг кто-то зайдёт, будет смотреть мои короткие видео и у нас вновь возобновится контакт. Приглашаю всех поактивничать в комментариях. 

Темы "Города"

"Кухня":

"Книги":

"Природа":

и многое другое... 

Ваша Наташа

 

Датський записник

Якщо не знаходиться часу описувати думки, то треба хоча б помічати пункти на мапі, щоб були спогади. Як я вже писала, ми об'їхали всю Данію. Друга ночівля, цілу неділю була у регіоні Ямабухт, вздовж річки Слетте у приватному подвір'ї. Я не в курсі що ця назва Ямабухт означає датською мовою, але ж дієслово jammern  німецькою це плакати, страждати. Узбережжя плачу. Чи Північне море завжди плаче, чи нескінченні війни викликали таку асоціацію і назву. Як би там все не звали, сьогодні це куточок де живуть самі найщасливіші люди світу. Ми виходили з будинку, на терасі нас зустрічав песик і котики. До моря було 2 км по чудовому лісу, а ми йшли не на пряму, а вздовж і поперек тому що було якось неймовірно, находили в перший день майже 5 км, поки вийшли до моря. Було таке враження, що це дика природа, але ж мі бачили і лавочки, і шлагбауми, і  містки, і зупинки для велосипедного і кінного спорту. Ліс був живий, багато птахів, різноманітних дерев та й найважливіше - грибів. А коли підходили ближче до води беріг був усипаний обліпихою.

 

 

 

Коли чоловік телефонував з батьками, а ті питали чи дійсно все дорого в Данії, ми відповідали що не в курсі, ми їмо вже третій день гриби. Я також баночку насушила. 

Море було приємним. Запам'яталася назва одного готелю: Svenklovene. Свині копита. Якщо дивитися з моря, то після пісочного пляжу узбережжя має форму копит.

За неділю ми зробили декілька виїздів до різноманітних пунктиків, наприклад, до тої вежі маяку, яка колись стояла далеченько від берега, а море все більше відмивало пісок, тому був ризик, що вежа впаде в море. Вітер вибив вже вікна, в ній ніхто не жив, не працював. Тож це історична пам'ятка Данії. Вежа стала відомою кілька місяців тому - її перемістили. Якісь дільці пропонували зробили все за декілька мільйонів євро, а місцевий фермер сказав, що мені досить і 700 тисяч. Ми застали цю башту ще на старому місці. До неї як паломники йшли сім'ями, старе і мале.

 

Іншою поїздкою була точка зливу вод  Північного моря і Балтійського, місто Скаген (Grenen - Skagen). Як у фільмах про появу інопланетян, люди були заворожені, майже зомбовані і йшли у воду до останнього кроку поки на почне замочуватись одяг. Хвилі плескалися з ліва і права. Кожний тримав і руках свою мобілку. Цей куточок Землі 200 років тому ще не існував.

 

Йшовши пішки від автопарковки ми зустрічалися с привітливими тваринами:

 

На автопарковці багато людей були розгублені. Автопарковки у всій країні безкоштовні, а у Скагені прийшлось платити, та не готівкою, а кредиткою. В кого не було кредитки, розводили руками. 

 

 

По дорозі "до дому" я зупинилася і зробила фото як виглядають фермерські поля. Це не тільки злаки, це рамочка по периметру з польових квітів, соняшників, маку. Фото не саме чудове, але ж ідею ви зрозуміли.

 

День пізніше ми  роздивлялися білі будинки у рибацькому селі Nr. Vorupor та були у Stenbjerg.

Наступного дня з'їздили у місті Аальборг (Aalbоrg).

 

 

 

Покинувши нашу домівку на Ямабухті, ми по дорозі зробили трьох часову зупинку у замку Едесков (Edeskov Slot)

 

 

 

Третя і остання ночівля була біля Steven Klint. Це був цілий будинок у нашому розпорядженні, з пральною машиною і сушкою, меблі з IKEA, крісло-качалка, гамак, але ж без телевізора. Білі крейдові височенні скелі. Хотіли пройтися кілька кілометрів вздовж балтійських хвиль, вже через 200 метрів розвернулися назад. Камінці там не плоскі, а  відполіровані з допомогою крейди як кульки підшипника. Рухалися потім зверху серед кущів шипшини.

Була у нас і денна вилазка до Копенгагену. Місто як місто, заповнене туристами з усього світу. У Копенгагені пришвартовуються круїзні кораблі. Натовп - не передати. От у самому історичному центрі і лікті не допоможуть. Як люди у цих будинках живуть - мені не зрозуміло.

 

Дуже багато молоді мають такий собі coole вигляд, навушники, задертий ніс, майже наглий вираз на лиці з темними окулярами, та великий пластиковий кульок у руках - вони збирають пластикові пляшки та алюмінієві банки.  На тарі можна не погано заробити. Одна пляшка 2-4 крони, 2-3 пляшки - це один євро.

 

 

 

 

 

Мене трошки вразило метро. Повністю скляна стіна. Двері розчиняються тільки як під'їде поїзд. Поїзди без людяного управління, без водія, все автоматично. Можна сісти перед лобовим склом в дивитися на рейки. Не тісно як в Парижі, не розмальовано графіті як в Берліні. Я хотіла зробити фото, але ж там все відображувалось і мені не вдалося щось зрозуміло зафіксувати.

 

Вздовж Mons Klint нам вдалося пройтись чимало кілометрів. Там теж високі крейдові скелі. До них чимало сходинок. Скрізь написано що небезпечно, але ж молоді дуже багато і якісь кіношники знімали якусь телевізійну стрічку.

 

 

Останньою станцією було містечко Roskilde, українською Розкілле. У місті стоїть головний собор Данії, усипальниця всіх датських королів і членів їх сімей. Були й там королі у яких померли всі діти, один за одним. Людське щастя, це не гроші і корона на голові.

 

У цьому соборі ми провели майже три години, епоха за епохою.

 

 

 

 

 

 

Останній король не захотів бути похованим разом з предками, йому зробили гробницю на свіжому повітрі. А сьогоднішня королева Данії Маргаретте вже побудувала свій надгробок. Про це можливо подивитись невеличкий фільм. Мармурова біла скульптура залита склом.

У королеви у цей собор свій вхід.

Які датські слова залишились у пам'яті? Til salg - продається, таке враження, що там кожний двір (Gaard) продається і Hjertestarter - серце стартер - Дефібрілатор. Там живуть, на повні груди.

Шауляй, Каунас, Тракай, Вільнюс

"Очень здорово, что вы едете в Литву, литовцы прогрессировали еще при "совке". Когда я жила в Латвии, мы ездили в Клайпеду за харчами, и уже тогда у них были супермаркеты. А еще ранее, в 1978 году, мы с родителями  на машине ездили в Тракай, Вильнюс, были потрясены наличием автобана. Безусловно, вы получите удовольствие."- писала мені моя родичка.Я чомусь очікувала не благодать цивілізації і прогрес, а вологий ліс, озера з качками, хутори, тварин на пасовищах, чарующу квітучу природу. Це був травень - чекала високі трави. Чим ми глибше просовувалися від Клайпеди у центр країни, тим більше було суму и якоїсь печалі. З права і з ліва все було засіяно рапсом та іншими енергетичними монокультурами. Таке було враження, що Литва чомусь була вимушена от так, за безцінок, продати свою територію. Ні я не можу сказати, що був розпач, чи розчарування, не було того задоволення яке бажалося.  І було почуття, що з кожним кілометром я повертаюсь у совок.Але ж у нас був план, що ми хочемо побачити, і ми об'їзджали заплановані точки на мапі. Перша зупинка була на горі Хрестів біля містечка Шауляй. Я віру в ту версію, що гора виникла у 1831 році після продавлення царською владою селянських повстань. Багато людей загинули в ту пору. Рідним не давали дозвіл на прояву свого трауру, тому 12 кілометрів від міста вони почали виставляти хрести і мовчки ходити до тих хрестів. Цей пагорб швидко став містом паломництва. За Радянських часів хрести багато разів зносили, тому що хрести це завжди релігійний символ. 

Ви ж знаєте, релігія була опіумом для народу. Я не віруюча людина і мало досі читала про цей пагорб, але ж думки які нахлинули в ту годину визвали в мене багато емоцій і спогадів про тих хто пішов з мого життя останні 30 років.

Є там хрести з усіх країн світу

Маленькі і великі

Тематичні

 

сімейні

і забуті

але ж найбільше вразили і визвали сльози не тільки в мене, а і в мого чоловіка хрести з українською стрічкою чи українсько-литовськими стрічками

 

Їх було якось більше в одній купі, дуже свіжі, як рани...

Біля пагорба побудували цивільну автопарковку, яка коштує усього 90 центів, мабуть на цілий день. На цій парковці була припаркована наша автівка і ще штуки три, а також десь з 7-8 автобусів. Усі інші туристи не знайшли 90 центів і припаркувалися вздовж дороги - сотні автівок. Черга в туалет теж нервувала німецькою мовою (!) про те, що за туалет треба платити. Німкені прямо зубожіли позбувшись 50 центів у чистому литовському туалеті з білосніжним папером.Сам Шаулай хоча і є четвертим за величиною містом Литви, але ж виглядає як тихенька законсервована провінція, відбудована після війни пів століття тому.

 

Наступною зупинкою був Каунас. І готель був новісіньким, і центр виновленим та помитим дощем, але ж якось пусто, самотньо. Кажуть Прибалтику після входу в ЕС покинула третя частина населення. Мені сподобалось, що в кожному супермаркеті можливо в автоматі здати тару, помити руки, витерти їх чистим паперовим полотенцем. Сучасно якось і турбота про довкілля помітна. Прогулявшись в день по центру, зайшли в готель, зібрали свої пластикові пляшки і алюмінієві банки з пива та пепсі, зайшли в супермаркет, взяли знову пляшку води і дві банки пива і здобули великий облом на касі. Це була неділя, з 15:00 годин продаж алкогольних напоїв заборонена! Ми себе дійсно почували у той момент не туристами з заходу, чи сучасними турботу-вальниками про навколишнє середовище, а тими хто пляшки збирає тримтячими руками на один ковток алкоголю. Але ж згадуємо все з посмішкою.От декілька фото з Каунаса. Старовинний центр.

У народі кажуть: наш Ватикан.

По дорозі до Вільнюса був стоп у Тракаї. До автопарковки підбіг дідусь, запитав чи ми не хочемо припаркуватися на його території, в нього дешевше, то ми і припаркувалися у такого от приватного підприємця. Спитав звідки ми, кажу що з Німеччини, то він раптово перейшов на російську мову, вона для нього була єдиною іноземною яку він знав. "Приходите потом в соседский ресторан, там вкусные кибанай" - так і зробили. Кібанай - це пиріжки з різноманітними начинками. Місцева кухня, але ж не литовська, а ще з тих часів як на території Тракая жили турецько-татарські племена.

 

 

  

  Вільнюс був на початку повним негативом. Діряві дороги і величезні бугори на в'їздах до кругового руху. Зареєструвалися в готелі, вийшли до автівки за чемоданами - побачили штрафний папірець на лобовому склі. Три нещасні паркові ніші не належали готелю, були муніципальними, за них треба було на початку заплатити, а потім заходити в (möchte gern) "інтернаціональний" готель. Вся інформація на стовпчиках литовською. На реєстрації при вході всім все по барабану - повний совок. На сніданок були не погані страви, але ж ніхто не прибирав на столах, чим пізніше люди приходили поснідати, тим менше в них було шансу знайти чистий стіл. Але ми не збиралися жити в тому готелі вічно. Приємно було, що коли включили телевізор зразу все було українською мовою, а наступна програма німецькою. Чоловік сказав: нас чекали. ;-) .Центр підняв настрій, блукали два дні поки не починали боліти ноги, пробували етнічну їжу, а в останній день в грузинському ресторані пили вино з рогу до смачнющих шашликів і хачапурі. Я ніде в світі на бачила стільки різноманітних храмів від різних конвенцій як у Вільнюсі.

У Литви є майбутнє. Є і світлі дні, може ми їх застанемо коли прилетимо наступного разу.