пʼятниця, 1 червня 2018 р.

Ханой. Халлонг бухта.

Травень був насичений подіями, подорожами і роботою.
Я першй раз побувала у Азії. Члени моєй родини вже були у Японії, Тайланді, Північній Кореї, Сінгапурі, а я якось досі від довгих перельотів боронилась. Конкретно, ми були з чоловіком в відпусці у В'єтнамі. Переліт дуже тяжкий. Мозок не хоче спряти ту інформацію яку надає навколишне середовище. Їдешь, летишь дві доби, а за часом був три дні в дорозі, дата стоїть - час іде. Сідаєш у літак, в Мюнхені 25 граудсів тепла, у повітрі минус 55, приземлився з транзітною зупинкою в Катарі, а там 42 плюс, а потім знову у повітря и знову мінус 50, опинився в Ханої плюс 35. Душно, спекотно, парко. Вікна в готелі не відчиняються, після 17 годин перельотів ще 2 години чекання, тому що начеб-то за міжнародними правилами check-in тількі з 12 годин дня. Пішов поміняв на початок 100 євро - став майже втріччі мільонером. Купляєшь пляшку води, тому що спрага страшенна, платиш десятки тисяч донгів. Ніякої орієнтаціі, метушня, скрежит, ніякої знайомої мови, не контрольована сітуація. Кажуть скрізь треба торгуватися, а от поробуй поторгуватися в'єтнамською.
Ханой вразив, дуже вразив.
Місто не молоде. Пам'ятник засновнику.
Місто-мільонник. Майже 8 з половиною мільонів людей живе там офіційно, а ще скільки не офійційно ніхто не знає. А ні метро, ні трамваїв, ні тролейбусів. Невеличка кількість автівок і автобусів, є дешеві таксі, алеж ніякого більше іншого міського суспільного транспорту. Ми приземлилися вранці, попали в час-пік, нас морально чуть не задавила лавина з мопедів. Мопедами перевозять все - всю сім'ю і корову, пляшки з водою і ящики з товаром, коромисла з фруктами і півтуши м'яса без упаковки.
Ханой це те місто, яке після американсько-в'єтнамської війни 70-х років не було дуже розбомбленим, тому там залишилося архальне життя яке перемішується с сучастністью. Можна побачити рікшу і Tesla, чудові відреставровані будівлі часів французськой колонізаціі і розвалюхи.
Річний середній прибуток людей ставить десь 2,0-2,3 тисячи долларів, тому і кожна людина прагне заробити хоч "копійку" продаючи фрукти, чи от як на світлині - добуваючи мідь, як вторинну сировину, з проводів.
 
Мені взагалі в'єтнамці запам'ятались сидячими чи в присядку, чи от на таких маленьких дитячих стільчиках і завжди за якоюсь кропіткою роботою.
Сувенирні лавки - самий надійний бізнес, туристів в містах не багато, алеж вони є, і вони щиро купляють ширвжиток.
 
От так продають у самому центрі кавуни - вивалили з соломою на пішоходну доріжку, беріть хто хоче і платіть що хочете.
Електро проводи і проводки - це своя тема. З'явилася чомусь величезна повага до їхніх електриків.
Я продемонструю тількі дві світлини.
 
 Як у кожній країні самими привабливими і чистими є міста пов'язані з вірою. Буддистська віра сама розповсюджена, алеж до всіх конфесій поважливе ставленя.
 

 
Великий респект демонструють в'єтнамці до будь яких діячів своєї історіі, чи то політічні діячі, чи науковці, чи духовні особи.
Мовзолей Хо Джи Міна. Про нього говорять з повагою і називють його дядечка Хо. В'єтнам і досі соціалістична країна, з одною комуністичною партією та ринковою економікою. Вони кажуть: "Партия відкорректувала економіку". Там дійсно править ринок, алеж майорять червоні прапори.
 
Дітям після закінчення детячого садочка не проводять святкових утреників, в ведуть у Храм знань - Літературну пагоду. Там вони вмить стають хоч і майбутніми, алеж вже  "академиками".
 
Бували ми в Ханої і в лялковому театрі на воді- чудова культурна вистава.
Ще є в Ханої ароматна дуже солодка кава - Eggkoffee, з яєчною пінкою і сгущеним молоком, яку колись доставляли з Радянського Союзу. Кава росте в цій країні і екпортується. Ми прикупували кілька сортів, з типовим в'єтнамським фільтром на пробу вдома.
 
Надалі, після двох ночівок, ми покинули місто і їхали який час до Халлонг бухти. Де на нас чекала ночівля у джунці з чудовими дивовидами і смачний See Food.
 
Страв було багато, з любовью декорованих на блюдах, і не тільки устрици запечені з сиром.
Все це вирощують в дуже тяжких умовах.
Були ми також і на фермі для виробництва перлин. Колись нам розповідали, що перлина з'являється коли в мушлю потрапляє пісчинка. Теорія вона така, алеж в дійсності з ракушкою проводять цілу операцію.
Коли їхали країною на Півночі, придивлялись до провінційної архетектури - вузеньки, алеж нові домівки. Земля дорога, тому купляють клаптик у два метри шириною вздовж дороги і будують у небо.
Поля, городи, грядки - це хоч і не великий, алеж традіційних заробіток. Є і техника, є і старі методи обробки.
Вже сама Халлонг бухта віддячила величчям і загадковими легендами. З погодою пощастило, вночі пройшов дощик. Тому підтвердити те, що пишуть в інтернеті, наче б то в бухті смердить дізелем, не можу.
Там нас возили човнами дивитися на місцеву фауну. Кумедно було коли одна американка випустила на беріг своє цуценя. Як сполошилася вся мавпова команда - не передати.
Ще ми ходили у печеру, яку знайшли на прикінці 19 століття французі. Приємна прохолода у спеку.
От такі перші пункті про Північ країни.


неділя, 8 квітня 2018 р.

Пасха, Ostern чи Великдень

Ми вже начеб-то відсвяткували неділю назад наш німецький Ostern. Було чотири вихідних. За традицією їздили до свекрів. З півдня на північ проїхали 5 годин, та простояли 2 години в пробці, між рядами рухали чотири евакуатора, пробка була 16 км і в небі кружляли гелікоптери. Хтось не доїхав, не дожив, не відсвяткував - таке життя.
Холодна погода не давала нам відчуття весни. Природа ще не прокинулась, бруньки не почали народжувати лист, ліси ще прозорі сірого кольору. Всі декорації в місті якось самотньо чекали на веселих бюрґерів. А люди, вони старалися прикрасити будівлі, вікна, криниці.
 
Збільшений фрагмент
 
 
 
Геть на балконі ратуші улігся святковий заяць
 
Криниці звуть і великденьнєві дні Osterbrunen, там мабудь жива вода ;-)
 
Щоб не сидіти весь час за столами шукали ціль куди б поїхати і щось подивитись, нове для нас, алеж щоб не далеко. Я вичитала в газетах про фортецю з підходящою назвою Osterburg у містечку Вайда (Weida). З якої саме і відкривався дивовид на старовинне місто. Колись ще до мирових воїн місто славилося віробами із шкіри, рукавички-перчатки made in DDR водилися і в мене. Зараз на шкіряній фабриці все закрито, забито, забуто, тільки парковкою можна користуватися безкоштовно.
 
Вулички Вайди з архитектурою маленького міста
 
Також старовинні будівлі, трохи фахверк

Піднімаючись до фортеці, побудованной у XII сторіччі, бачиш на стінах різні стилі та епохи, яr задумувалось, як перебудовувалось. Ремонти робили і раніше.
 
А потім експонати відображують час: зброю, стільци та лежанки для тортур
 
 
Були і мирні часи, іноді, коли точилося, кувалося, пасли тварин і оброблялась земля
 
Алеж людство воно жорстоке, один до одного і до самих себе. В'язниці, гандьба, тортури, потім пам'ятники - так скрізь і завжди.
 
На той неділі там був ярмарок, свято, напої, смаколики
 
 
Я прикупила пляшку добротного французського вина, місцевого соняшниково-рапсового меду, попили всі разом пуншу з горобини від холоду.  Ще на слідуючий рік купила українських плівок з петриківськими мотивами, які натягають на варені яйця, кидають у теплу воду і не треба нічого фарбувати.
Місцевий дитячий садок зробив сюжетну декорацію у дворі фортеці
 
Fuchs, du hast die Gans gestohlen,
|: gib sie wieder her. :|
|: Sonst wird dich der Jäger holen
mit dem Schießgewehr. :|
 
Сестра написала цього року: "З святами! Підемо у місто святити пасху, а потім святкувати Паску поїдемо на дачу". "Сестричка, Паска - це те що печуть, саме паска, а не куліч, як каже твоя нова рідня. Пасха - це свято, еврейска назва російською мовою. Кажи "Великдень", нашою, українською - ніколи не переплутаєшь". 
Веселих свят!
Христос воскрес!

субота, 24 лютого 2018 р.

Печиво "Лимончик"

Коли в гості на обід чи вечерю приходить мій син с подружкою, це для мене стрес. Голова пухне що приготувати. Він хоче "etwas aus meine Kindheit /щось із дитинства": рулади, рибу під петрушечним соусом, стейк, котлети, сирну запіканку чи простий Streuselkuchen. Вона... Головна проблема в тому, що подружка в нього веганка, їсть тільки рослинну їжу, не пьє каву, і на етікетках вина читає чи веганське, чи ні. Хто з вас знає чому вино може бути не веганське? Я вже мільон раз була у сітуації, коли ми втрьох їли тортик, пили каву, а вона пила тільки воду. Чи ми їли гуляш, чешськи кнедлики, кислу капусту - вона голий рис, тому що в кнедликах можуть бути яйця. Я вже казала сину що приходьте з своєю їжею, тільки не робіть ваші понти темою в моїй домівці. Якщо я накуплю якихось інгридієнтів щоб приготувати веганську страву, то потім у холодільнику лежить гора продуктів, які ніхто ніколи доїдати не буде. З собою потім вона все це добро теж не хоче забрати, бо в неї також холодільник забитий.
Останній раз мене виручили мої українські коріння. Я наварила пістного борщу на олії, а в їншій кастрюли яловчину, гарний такий шмат. На столі понаставляла зелену цибулю, петрушку-укроп, сметану. М'ясо кусочками, хто хотів, той клав у свою тарілку, трошки часничної олії, та соєвий йогурт замість сметани для деяких. Пампушки полінилася робити цей раз, то підпекла супермарктовські міні-чіабатки, щоб були тепленькі. На друге були вареники з картоплею і грибами, з капустою, з лівером, з пердунцем і фасолькою... :-) Це моя бабуся так казала на жарену цибулю з яйцем «пердунець» (Скажіть, як нашу мову не любити?). А на третьє була тепла малина, морожену підігріла у мікроволновці з невеличкою кількістью цукру, та ванільне морожево з гарною гіркою взбитих вершків. Подружці замість морожева порізала персік з компота, поклала на теплу малину та покрила все веганськими вершками. Ви спитаєте "як це веганськи вершки? З чого?" - з твердого якогось рослинного жиру.
От так виглядають веганські продукти. Соєвий йогурт, натуральний без фруктового смаку, схожий на йогурт з ряжанки, трохи солодший. На жаль продають його в нашому Кауфланді тільки в півлітрових дозах. Веганський крем продають в такому ж спрей-балончику як і натуральні вершки.

Я цей крем почала додавати до омлету, він під кришкою піднімається як суфле, пухнастий такий виходить і смачний. Омлет з печорицями, лисичками чи з томатами посипаний петрушкою мій чоловік їв би кожний день.
А от для соєвого йогурту знайшовся на роздоллях німецького інтернету рецепт смачного печива з лимонним смаком. Пишу тут, може мені пригодиться, може ще комусь.

****
75 грамів веганського маргарина
140 грамів цукру
один біо лимончик
125 грамів муки
30 грамів крохмалю
півтори столові ложки соєвого йогурту
пів чайної ложки розпухувача

На початку треба поставити духовку розігріватися на 180 градусів. Потім теркою потерти всю шкірку лимона. Змішати з цукром, додати маргарин і взбити міксером. Потім вижати цей лимон і потрошку влити в маргариново-цукрову масу. Слідуючим кроком буде додавання муки, крохмалю і розпухувачу. Під кінець у тісто додається соєвий йогурт. Консистенція стає такою як густа сметана, а в ній ще йде хімічний процес: сода від розпухувача реагує з сіком лимона і кіслинокою йогурта.
На деко все викладається чайною ложкою, маленькими кульками, тіста на одну печеньку треба меньше чайної ложки. Між кульками робіть досить місця, вони під температурою розпливаються.

Це дуже ароматне печиво. Чудово до чаю. Для нормальних людей мабудь можна все веганське в рецепті замінити нормальною молочкою, але до цього ще руки не дійшли.
Смачного!

вівторок, 30 січня 2018 р.

Січневий звіт

Вже перший місяць року хоче сказати "Ад'ю!" А я ще не завела мітку "2018". Звіт за січень буде коротким: час біжить, нічого не стоїть на місті.
Очухавшись від свят, були ми на початку року знову в Боденмайсі, хотілося як і торік побачити казковий ліс. Алеж рік на рік не приходиться. Цього разу сніг лежав, алеж тільки на рівні 800 і вище метрів на рівнем моря. Тому ми акцент ставили на сауну і массажи.


В Боденмайс рванули тому, що в нас була зовсім весняна погода, яка панує по цей день 16-18 градусів тепла. Повилазили проліски, надухли на гілках бруньки. Річки і струмочки наповнилися водою. Це місцевість яка зветься Rinkenburger Tobel.
Коли їхали у Баварський ліс, то по дорозі бачили якісь вже інші вітряки у ансамблі з різними відновляющимися джерелами енергії. Вони не нові, це просто мені перший раз вдалось їх засняти. На автобані ж знаєте як - вжих! ...і не встиг.

Останні вихідні гуляли у нас на Боденському озері в містечку Вассербург.
 
Там вся променада в скульптурах: погляди, руки, тіла, обличчя.



Такого спокійного і тихого озера я ще не бачила за останні 20 років.
Одна однісінька байдарка і три чоловіка які єю управляли порушували тишу. Їхні голоси було чутно за кілька кілометрів. А ні птах, ні людей, ніяких хвиль - повна тиша.

Це була прогулка під девізом "вимкнуті мозги, повний розслабон".
Усього доброго всім.