Темы

понеділок, 10 липня 2017 р.

Дикий атлантичний шлях

Увесь Дикий атлантичний шлях Ірландії складає 2,5 тисячі кілометрів. Але ж на великому автобусі на 58 міст, де ми дуже комфортно порозлягалися на 2 міста, бо у группі було лише 25 чоловік, не у кожну бухту можна заїхати, не кожну скелю можна роздивитися.Та і на саму північ республіки Ірландія не планувалося заїзжати.
Наш шлях став колом, коло було ось таке, як на мапі, з "носиком" у Дубліні. Ірландці з їхнім туризмом не пагано придумали: побудували біля кожної історичної чи природньої пам'ятки Visitor Center з сувенірними бутіками, книжковими лавками, з невеличким кафе та кінотеатром. Наштампували інформаційних відиків на різних мовах, не надоїдливих, так десь на півгодини. Гід з шофером сидять собі десь у затішному кутку, відпочивають, пьють каву, а группа подивиться все про що хотіла знати в міні-кінотеатрі, вийде, пофоткає, потім всі довольні сядуть в автобус і поїдуть далі. Ніхто не втомлюється, не перегруженний інформацією, почуває себе вільно, повний росслабон - відпустка. Тому  я вирішила це пост також зробити не напруженним ні датами, ні назвами, ні фактами. Хто захоче, пошукає в інтернеті. Десь на півдороги вже була зупинка і перші враження.
Clonmacnoise Клонмакнойс
До Клонмакнойсу ми рухались по Шеннону на катері.Чудова казка про монастир,  заснований у 545 році Святим Кіаряном на перехресті доріг та узбережжі річки Шеннон. За годину 4 рази мінялася погода, то накрапало, то світило сонце на блакитному небі, потім був град, а надалі всі боролися з вітром і парасольками. У Ірландії дуже багато кельтських хрестів, дуже багато кам'яних храмів без дахів. Це був перший.
Перша зустріч з Атлантичним океаном була наповнена киснем, вітром та трагедією вбивства Лорда Моунтбаттена (німецькою тут, українською тут). Наша зупинка на фоні його замку. Mullaghmore Head.
 
 
 
Я залізла в воду (11°C) біля Yeats Contry Hotel у Слайго, чим дуже роздратувала мого чоловіка. Принципово не став мене фотографувати. Скільки б він не бурчав, тоді день закінчився веселкою.
 
Downpatrik Head
 
Фуксії там цвітуть великими кущами замість парканів.
 
Піздніше був відпочинок на єдиному фьорді Республіки Ірландія - Killary Fjord. Бідний наш шофер Роберт, аж тремтів від хвилювання. Коли запитала чому, віявилось що це його Батьківщіна, маленьке місто Линаун. Він дуже хотів щоб нам сподобалось. Нас накормили дуже свіжими сконсами з джемом і вершками, напоїли чорним ароматним чаєм. Розповіли про промисловість на фьорді (вирощування устріц у водяній культурі).
 
 
Колись піздніше нас довезли до Kylemore Abbey. На жаль замок був наполовину закритий будівними лісами - йшла реставрація. Але добре видно ту частину де ще кілька років тому існував інтернат.
 
Захоплення визвали венеціанські сади
 
Для травички там справжня цірюльня
 
Готична церква мала струнку форму і дивувала великою кількістью різноманітного мрамору во внутрішньому інтерьєрі. До Мовзолею, де захореніні перші володарі цього парку ми так й не встигли дійти. іншим разом якось.
 
Весь острів покритиій лісом тільки на 19 відсотків. Тому топили раніше, ще й зараз, дуже інтенсивно торфом. Торф присутній скрізь. Зверніть увагу на прилади біля камінів, вони відрізняються від тих які застосовані при паливі древини. Камінів і пічок я нафоткала забагато. Ось для простого люду.
Для середняків
 
Для хозяїв
Автобус зупинявся й посеред дороги, де не було ніких будівль, не видно було океану, щоб розповісти нам і показати на дійсному прикладі як здобувають торф. Здобуття торфу в Ірландді це дуже стара, багатовікова галузь промисловості, яку заборонило ЕС. Причиною тому гази, які виходять у атмосферу при здобутті торфу і які забрудняють навколишнє середовище. Вже з 2020 року, ніхто не буде цим займатись, повна заборона, вже давно їснують більш прогресивніші ресурси. Зараз ще фермери орендують участок землі, де є торф.
Ріжуть його чи лопатою, чи спеційною технікою на брикети і викадають в от такі кучки, щоб вітер їх обвіяв з усіх сторін і висушив
Дякую всім, в кого був терпець дочитати сьогодняший текст до кінця. Зі мною ви "проїхали" третю частину нашої подорожі.

4 коментарі:

Людмила Левина сказав...

Дякую, як я це люблю! Мандри...

Natalija K. сказав...

Треба трошки про все писати, тому що вже через короткий час забуваються назви і моменти. А так наче закладинка в спогадах.

Tetyana Mazur сказав...

Цікава подорож! Кілька раз переглянула фотографії. Клумби і венеціанські сади .... такі рівненькі і доглянуті надсадження !!!! та, і не дивно, якщо клумби мають свого власного цирульника ))))

Natalija K. сказав...

Хоч і чудово було, а так скоро всі назви и послідовність забувається. Жалію що всі пункти не записувала. А зараз часу немає хоч у блозі написати. Через місяць вже зовсім нічого не згадаю.