Що не так у датському королівстві?

Чи то Гамлет, чи Ляшко, хтось з них вже ставив це запитання. То що ж не так? - були ми там у Данії на наприкінці літа та на початку вересня цього року, як то мовлять - з перевіркою. Три неділі, своїм ходом, с півдня вздовж усього західного узбережжя, на самій північній крапці країни де зливаються Північне море з Балтійським, потім зигзагом по центру, через мости, через місто Оденсее де народився Ганс Христіан Андерсен, вздовж західної Балтики, один день у Копенгагені, а потім у Гедсер, який ми вже бачили багато років тому.

Першим враженням був пляж на острові Rømø - 700 м у ширину і кілометри в довжину. Вітер і кисень. Туди їхати по новенькій прямісінький дорозі було одне задоволення. Справа і зліва солені луги, які кожний день заливаються морською водою. Вівці, корови, кози. 

 

Таке було враження що геть медузи посміхалися.

День пізніше ми знову поїхали на цей острів на прогулянку. Я знайшла один пагорб, стала зверху і зупинила дихання. Потім кажу до чоловіка українською: "Дивись, скрізь цвіте верес до горизонту. Запам'ятай в який час ми біли у цій чудовій країні. Місяць звався вересень." Він мені не повірив, перевіряв дома у google перекладачі. От така у нас мова - романтична.

 

Наступним островом був Mandø. Нас відвезли туди на тракторбусах.

 

Перед від'їздом я десь хвилин з 15 спостерігала як інвалідам допомагать прийняти участь у нормальному активному житті. Були дуже тяжкі люди, без найменшої можливості рухатися. Їхня менеджерка стояла с телефоном та дистанційним управленням і грузила людей на ці тракторбуси. Все робилося автоматично, дуже швидко, з допомогою спеціальних пристроїв та приладів, бездоганно організовано. А коли ми приїхали на острів я почала помічати, що дефібрилятори є в цій країні скрізь, на кожній будці, в супермаркетах, просто на рогах домівок. І ніякі вандали їх не ламають чи крадуть.

 

От так виглядає сам острів Мандьо.

 

На півдні ми були у самому старовинному місті Данії - місто Ribe.

Що там не так? - собак возять у візочках. Діти ходять пішки.

 

У відомому соборі є дитячий куточок. Мені так паралельно згадалося як у нашій Ладижинській церкві московського патріархата місцевий піп сварив мене, вже дорослу, що руки схрестила за спиною в час служби. Ой жеж гріх! У нас тоді, як мама померла, це була єдина православна церква в місті. А замість дитячого куточка була "стойка смірно" для всіх, старих і малих, кілька годин, та продаж церковних не потреб.

 

Місто Eisjerg також входило в план нашої подорожі

 

І вже коли ми через 4 дні залишили першу зупинку, то десь на півдороги до Fjerittslev заїхали у відомий в країні музей Hjerl Hede. Я бачила у своєму житті вже чимало музеїв під відкритим небом. Чимало музейних експонатів ще можна знайти на горищі у моїх свекрів. Але ж цей музей дійсно вразив. Планували провести там дві години, затримались на чотири. Експозиції бувають дуже продумані, історично досліджені, але ж щоб з душею, з смаком - це рідко.

Я думала весь час, от сиділи люди у шевця в гостях, співали під гармошку, пили горілку, грали в карти і вийшли на хвилинку довжиною в віка.

 

 

Мій чоловік у дитинстві був на канікулах у родича коваля. Ковальське діло припало йому до серця, він зробив чимало фото у кузні.

 

І комірник теж залишив нас обох емоційно зворушеними.

 

Ну що там ще не так? За парковку ніде не платили. Податок на додатну вартість в них аж 25%, на все, і на продукти харчування також, але ж чомусь їжа обійшлася нам там дешевше чим вдома. В ресторанах за 3 неділі харчувались тільки 4 рази. Люди дуже ввічливі. Англійською розмовляють всі, не тільки молодь, а й літні люди. Дуже багато безкоштовних музеїв. Нечисленні бункери від першої і другої Світових воїн і вздовж Балтійського узбережжя бункери з часів холодної війни, тоб-то наш час. Ніде немає базарів, але коли їдишь по країні, то майже біля кожного двору стоїть на полчці товар і металева каса. Біля кожного товару датський прапорець. Продавців не видно і вони не з‘являються коли хочешь щось купити: бачиш гарні яблука, кинь гроші в кассу і бери товар. Ніхто не додумається і касу підхопити. Продають картоплю, моркву, інші овочі, яблука, мед, джем з шипшини, плетені підхватки на кастрюлі, кошикі і стільці, а найбільше мені сподобалось коли читала Loppemarket, це щось схоже на гаражні американські розпродажі чи на блошиний базар.

От і відео знайшлось про цей регіон. Подивіться кого цікавить.

Утілізаційне рукоділля. Проект кошик.

Мене чомусь зовсім не приваблює зробити своїми руками якусь річ з нових матеріалів, все нове можна купити. Навіщо витрачати час? Хай з нового роблять професіонали, вони цьому вчилися. Може такий висновок має коріння у моєму дитинстві. Коли я вчилася плести, вишивати, шити мені нової вовни і нових тканин спочатку не довіряли, «перешивай щось беушне», «вчись», «розпусти от той светр якщо хочеш довгий шарф», «хочеш навчитися в’язати носки - он там лежать маленькі клубочки». З гумором згадую яскраво червоний светр с трьома коричневими смужками на рукавах, тому що Adidas почав блимати на екранах телебачення і круто було мати одяг с трьома смужками - все вив’язувалось самостійно, геть адідасівські смуги. Знав би про це в той час Адольф Дасслер, потрапила б за сьогоднішніми законами за грати. Я носила той светр з задоволенням коли восени нас посилали від школи у колгосп збирати кукурудзу, соняшники, огірки, помідори чи цукрові буряки. (Згадується з посмішкою).
Десь на YouTube натрапила я нещодавно на проект „Basket“. Там той „basket“ робився з нової вовни, але ж виглядав як з старої. Мені дуже сподобалась ця ідея зібрати всі залишки вовни, все що колись розпускалися і починалося, скрутити в товстенький меланж і пустити на вив’язування гачком такого собі кошика для різноманітних речей. Скільки вільного місця з’явилося у шафі! Гачок був товщиною 10 мм. Кольори без логіки, що знайшлося.

На початку я обв’язала одну петлю 8 раз нормальними стовпчиками. Потім кожну петлю пров’язала двома, стало 16 петель, наступне коло один стовпчик пов'язувався одним стовпчиком, наступний двома, тобто третій ряд це 24 петлі, четвертий ряд 32, п’ятий це 40 петель і в тій же прогресії до 80 петель на коло. Практично я робила  не коло, а восьмикутник.

 

Подальше без добавок плела циліндр та на якомусь рівні зробила повітряні петлі для ручок.

 

В цей кошик можна зібрати різне барахло. Зараз я скрутила пледи, вклала їх у цій кошик та поставила біля дивана - незабаром настане зима. Чи всі дитячі іграшки теж можуть знайти порядок у одному місті.

 

Другий кошик придумався з білого трикотажу. Мене і тут супроводжують смішні згадки з дитинства, коли ми всі старі речі збирали у мішок, а батько відносив той мішок до гаража, щоб мити автівку. Час від часу він діставав з мішка бюстгальтер і питав нас: як цим виробом мити лобове скло?

Так от, я відрізала від двох чоловічих попраних, але ж вже стареньких майок бретельки, та може ще з 5-7 сантиметрів нижче під мишками. Чоловічі майки не мають збоку швів, тому розрізати їх можна по кругу як спіраль. Потім стрічку треба потягнути трошки і ново зроблена бавовняна пряжа готова і чимось згадує махрову структуру. Принцип плетення той самий, крючком 3 мм я зробила десь 6-8 петельок, першу і останню пров’язала в 4 петлі, всі інші одна в одну. Зробилося не коло, а овал. Потім розширювала кількість петельок тільки на кінцівках.

 

 

 

Як вам результат? Я маю багато мила, тому що купляю його майже скрізь, у всіх країнах. Але ж колекцій не роблю, воно переводиться, чи йде комусь на маленький презент з Прибалтики, Португалії чи Греції. От туди я склала зараз мило і поставила на полку, як ароматизатор кімнати. Золота стрічка була колись на коробці від шоколадних цукерок.

See Alpensee

Хочеться заголосити: осінь зупинись! - Я ще не встигла написати про літо. :)
Літо було дуже робочим. Я якось у тому стресі кажу чоловікові, що треба  зупинитись хоч на хвилинку, дійсно відпочити хоч день, відключитись, бо дах поїде. "Сідай у машину, бери воду у рюкзак, гірські палки і черевики з альпійською підошвою".
Поїхали ми до країни, вона в нас тут за поворотом, де люди йдуть на зустріч і посміхаючись кажуть "Грюці!". Чомусь було смішно, в Австрії кажуть "Сервус!", у нас у Верхній Швабії "Грюс Готт!" - все у радіусі 100 км.
Доїхали ми до одного альпійського містечка, здивувалися кількості машин на паркінгу, невже ж у всіх дах їде? А потім я питаю: як озеро зветься? (Озеро німецькою - See) - Альпенсее. Я розумію, що воно альпійське, а зветься як? - Так і зветься Alpensee. Отже See Alpensee / Озеро Альпенсее, Швейцарія.
На початку йшли вздовж річки, потім ривок 200 метрів в гору, а потім підйом на верх по трошки, крок за кроком. 

 

До озера йдуть сім'ями, штовхають вперед стареньких батьків на інвалідних візках і  дитячі коляски, гордо рухаються з собаками на поводку. От як двигати назад - кожний вирішує сам. Можна і на вершині гірського масиву, можна по краю прірви, можна і спуститися у долину.
По дорозі ми зустрічали королев і принців гір, які зробили своєю молочкою цей колись бідний регіон одним з найвідоміших сирних територій світу.

 

 

І колись, через годинку-другу ми побачили дзеркало озера

 

 

Його бірюзу

 

В горах завжди є присутність вирі у Бога, людина не хоче залишатися з своїми думками наодинці. Церква чи капличка.

 

Пізніше на скелі: "Починайте з серцем. Мир скрізь з Богом, тому що Бог - це мир". Нікідус фон Флює. Доброту демонструйте - насилля переборіть - майте щастя у серці- живіть з радістю.

 

Там вражають простотою  квіти, могутністю коріння і величністю ліс 

 

Колись дійшли ми до сироварні, вистояли в черзі за шматком дорогущого сиру, але ж були чомусь такі щасливі, як діти. Кава, молоко до кави, печиво було безкоштовним.

 

 

 

Каченя по спішки веслувало до матусі

 

 

Щось таке добротне є у цих будівлях, наче вічне. І людей туди тягне з усього світу.

 

 

 

А потім ми по трошки почовгали в гору. Добре що взяли с собою палиці, а то б мабуть прийшлось би визвати гелікоптер.

 

От така вона Аппенцелер ланд.