Темы

Показ дописів із міткою море. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою море. Показати всі дописи

четвер, 20 вересня 2018 р.

Латвія Лієпая

Домовлялись що поділимо відпустку, злітаємо подивимось якусь далеку країну, а потім другу половинку проведемо у нас на Північному морі. В'єтнам був у травні, а потім сіли над картою наприкінці літа, стали роздивлятись і прийшли до висновку, що усе узбережжя північної Німеччини ми вже знаємо. Але ж поруч з Північним морем є Балтійське і воно не закінчується в Німеччині.
Я не хотіла перетворювати мій блог у пости мандрівок, алеж чомусь час буває тільки між двома відпустками і писати бажано тільки позитивні речі, а весь негатив не помічати. Хоча, дав Бог, не так вже багато в мене у житті негативів.
Машиною - два дні туди, два назад - 4 дні на дорогу - ні! Категорично - НІ!!! Тисячу кілометрів до Ростока, а потім на поромі у Клайпеду - 1600 євриків, не дешево і все рівно цілий день і ніч в дорозі. 271 Євро, 2 години льоту - це варіант! Viva AirBaltic! Стоїш потім посеред Ризького аеропорту, кліпаєш очима, робиш потуги щось згадати ("я ж була тут у 1985 році") і не можеш згадати аж нічого.
Інтернет не обдурив, як все описано, так все і здійснюється за планом, скепсис моментом відпадає.  З аеропорту відвозять тебе на зупинку автобуса на таксі за півтора євро, місця у автобусі заброньовані, платиш щось там 10-11 евро і автобус везе тебе 300 км до Лієпаї. Через дивовижні лісі, узбіччя повне стиглих яблук, луги з птахами, зелень, люди продають  лисички.
А там куди їдеш - море, і перший день нічого іншого не треба.
 
Південний мол
 
 
Чому саме ми двинули у Лієпаю?
За радянських часів там жила одна моя родичка. Чоловік був в неї воєнний і вони прожили 5 років у цьому місті. Я була в неї в гостях, можу згадати чим накривався стіл, які пеклись торти, Балтійське море, дитсадочок в якому вона працювала, смачну молочку і як я купила 20 консервів кальмарів - тоді були часи дефіцитів, і тарабанила їх у Київ. Сини цієї родички теж стали воєнними і захищають зараз Україну.
А зараз воєнне містечко Лієпаї - це частка недобитого совка посеред якого стоїть музей окупації поруч з російською православною церквою.
Ось вам і експонати, воєн торг, символіка:
 
 
Але ж воєнною Кароста (частина міста) стала ще за часів царя на початку 20 століття, тому самі кріпкі будівлі - це ще царські споруди з червоної цегли: манеж, капличка, будинки офіцерів, казарми, водонапірна башта.
 
Люди живуть в Корості дуже скромно, це єдине місце де мій чоловік захотів ватрушку, зжував її як у студентські часи на зупинці. І в ресторан не потягнуло - не видно було там ресторанів. Згадав молодість. Мимо нас пройшлись якісь беззубі тридцятирічні алкоголіки матюкаючись російською. Ми розмовляли німецькою, то вони стали враз ввічливими і почали вклонятися. Чомусь було гірко, смішно і прикро водночас.
Дійшли, хоч і повільно, до Корости європейські гроші, потроху проходить реновація п'ятиповерхівок. Дешева там зовнішність вулиць і сердита. Однокімнатну квартиру можна купити вже за 4,5 тисяч євро, з ремонтом за 7.
На жаль в той день лив дощ як з відра. Церква була пуста. В ній все заборонено, тому і не цікаво. Заходиш у собор, щось очікуєш - виходиш пустим на душі.
 
А все навколишнє середовище - це музей під відкритим небом. Море і час пере жмакали в руїни всі оборонні споруди. Вони тяжким камінням, як відхожа у минуле спадщина, лежать на узбережжі кі-ло-мет-ра-ми....Кароста, руїни, канал, знову руїни...
 
 
 
Тільки пам'ять, тихо як вогник, за містом згадує смерть, жорстокість і людяность. "Той, хто врятує одне життя, врятує весь світ." Весь монумент загиблим євреям, латишам, людям інших націй не зняти на фото, на нього треба дивитися з повітря, з неба...
А так я шукала там нову Латвію, трохи скандинавську, трохи модерну. Шукала і знаходила.
Велика кількість древніх дерев'яних домівок відреставрована і впевнено стоїть поруч з скляними стінами будівель нашої епохи.
 
 Біліє Лієпайський університет. Вивчаться там діти і випурхнуть з своєї країни у світ як цей метелик. Населення Латвії складає зараз тільки 1,9 мільйони людей. Країну покинуло вже багато молоді. Але ж вони всі колись повернуться, я в цьому впевнена.
 
Майже всі церкви, а там велика кількість концесій, були на реставрації, ми геть фото не робили. Всі вулиці перекопані, старе заміняється на нове.
 
 Великий концертний зал під назвою "Dzintars" (Бурштин) зображує архітектуру сьогодення.
 
Мені б хотілось за життя ще не раз побувати в цьому місті.  Там є щось просте і життєво важливе.
Гуляючи по місту ми натрапили на базарчик серед багатоповерхівок, де люди продавали свій сир, хліб, ковбасу, мед. Винесли провітрити кроликів, козенят і курчат. Якісь місцеві творчі колективи співали російських, українських, білоруських і латиських пісень. Було душевно і чудово, мене пробивало на сльози.
 
 
 
 Petertirgus (Базар) у центрі.
 
Майбутнього тобі Латвія, майбутнього тобі Лієпая.

четвер, 21 вересня 2017 р.

Ще трошки про Ірландію

Вже і літо закінчилося, алеж руки так і не дійшли писати далі про ірландську подорож. Якщо згадуєте, в Ірландіі я була в червні. В мене взагалі таке відчуття що всі хто пише блоги зробили в цьому році якусь блого-відпустку. На прикінці посту ще буде декілька фото с підписами, тому що я їх приготувала 2 місяці тому, не викідати ж...Сьогодні вся ейфорія пройшла, залишилися спогади. Ті почутя які були присутні на прикінці мандрівки видійшли на другий план, на їх місце стали нові теми. Саме ці теми я підхопила в Ірландії. Може не всі знають, алеж Ірландія дуже літературна країна. Чотири нобелівськи лауреати є вихідцями з Ірландіі. На могилу Йейтса Уильяма Батлера в Друмслиф (Drumcliff Cementry) нас також возили. Йшов дощик, вітер навіюів щось осіннє. Наш гид, колишній вчитель німецької мови в Ірландіі, возив з собою збірник переведених віршів, шукав серед нас людей з емоціональною дикцією і просив нас зачитати ці вірші в дорозі у мікрофон. Мені чомусь було весь час смішно, тому що вся наша группа складалася з людей з різних куточків Німеччини, у кожного свій діалект. Перекладена з англійської романтика та філософія Йейса на баварському чи саксонському діалекті - це хіт! Я відмовилася від швабської інтепритації з слов'янським акцентом. Прийшлось як на кару піздніше для всіх зтанцювати...
На могилі Йейтса:
 
Інфа з інтернету:
 
Будь у меня в руках небесный шёлк,
Расшитый светом солнца и луны...
Прозрачный, тусклый или тёмный шёлк,
Беззвёздной ночи, солнца и луны.
Я шёлк бы расстилал у ног твоих.
Но я — бедняк, и у меня лишь грёзы...
И я простираю грёзы под ноги тебе!
Ступай легко, мои ты топчешь грёзы..

Весь час нам розповідали про велику кількість книжок, вийшовших з під пера ірландських письменників і поетів. Люди описували своє життя, думки, снагу на любов, тягости і злидні багатодітного дитинства. Кожна книжка видана в Ірландіі сберігається хоча б в одному примірнику на терріторіі Триниті колледжу, і вся ця добірка заповнила вже декілька будівль. Були ми в останній день  в Дубліні на территорії цього відомого універсітету, бачили чергу з півкилометра - люди хотіли подивитися книжкову екпозицію, та на одну з чотирьох книжок Кельтів. 
Вже вдома, я полізла в інтернет і почала купували книжки про Ірландію, ірландських авторів. Почала по іншому дивитись на все що бачила своїми очима, вражалась тому який стрибок в суспільних стосунках зробила ця країна за часів відношення до Європейського Союзу. От така вже купка перечитана і зложена в кульочок на виїзд до свекрів - вони також люблять читати.
Шо ще хочеться записати в память?
Символичну гладахську обручку:
Колись місто Галвей було рибацьким селищем Гладах. Сьогодні це один із культурніх центрів республики Ірландія. На концерт ірландської музики ми потрапили не по плану, алеж все що стається спонтанно залишється в памяті як потужна емоція. В маленькому сімейному ансамблі виступали артісти з River Dance, високій рівень міжнародно визнаного містецтва, нам демонстрували старовинні музичні інструменті. Коли почався концерт, ведучий вітягнув лист паперу і зачитав всі нації які біли присутні в залі: американці, німці, канадці, францзі, бельгійці, австралійці, японці, корейці, десь 17-18... Люди відгукалися, зривалися з міст. Я підняла на прикінці руку і сказала тихенько "Ukraine", всі хто сидів навкруги почали вставати і вітати мене оплесками, а я потім півконцерта змочувала сльозами носовика. Хоча по правді, я хоч і з України, алеж дуже давно...До 2014 року я такої сітуаціі і уявити собі не змогла б. От що з нами робить життя.
В Ірландії існує каталог місцевостей, де знімались голівудськи стрічки, може деякі світлини будуть вам знайомими:

А от це подвірря, яких в світі багато. Зміна поколінь, нова хата поруч з старою:
Види з Dun Aonghus
Були ми також на клипах від Мохер, йшов сильний дощ. Burren, Blasket Island, Cork, Rock of Cashel...Досить! Вже осінь, інші плани, а може і мандри.

понеділок, 10 липня 2017 р.

Дикий атлантичний шлях

Увесь Дикий атлантичний шлях Ірландії складає 2,5 тисячі кілометрів. Але ж на великому автобусі на 58 міст, де ми дуже комфортно порозлягалися на 2 міста, бо у группі було лише 25 чоловік, не у кожну бухту можна заїхати, не кожну скелю можна роздивитися.Та і на саму північ республіки Ірландія не планувалося заїзжати.
Наш шлях став колом, коло було ось таке, як на мапі, з "носиком" у Дубліні. Ірландці з їхнім туризмом не пагано придумали: побудували біля кожної історичної чи природньої пам'ятки Visitor Center з сувенірними бутіками, книжковими лавками, з невеличким кафе та кінотеатром. Наштампували інформаційних відиків на різних мовах, не надоїдливих, так десь на півгодини. Гід з шофером сидять собі десь у затішному кутку, відпочивають, пьють каву, а группа подивиться все про що хотіла знати в міні-кінотеатрі, вийде, пофоткає, потім всі довольні сядуть в автобус і поїдуть далі. Ніхто не втомлюється, не перегруженний інформацією, почуває себе вільно, повний росслабон - відпустка. Тому  я вирішила це пост також зробити не напруженним ні датами, ні назвами, ні фактами. Хто захоче, пошукає в інтернеті. Десь на півдороги вже була зупинка і перші враження.
Clonmacnoise Клонмакнойс
До Клонмакнойсу ми рухались по Шеннону на катері.Чудова казка про монастир,  заснований у 545 році Святим Кіаряном на перехресті доріг та узбережжі річки Шеннон. За годину 4 рази мінялася погода, то накрапало, то світило сонце на блакитному небі, потім був град, а надалі всі боролися з вітром і парасольками. У Ірландії дуже багато кельтських хрестів, дуже багато кам'яних храмів без дахів. Це був перший.
Перша зустріч з Атлантичним океаном була наповнена киснем, вітром та трагедією вбивства Лорда Моунтбаттена (німецькою тут, українською тут). Наша зупинка на фоні його замку. Mullaghmore Head.
 
 
 
Я залізла в воду (11°C) біля Yeats Contry Hotel у Слайго, чим дуже роздратувала мого чоловіка. Принципово не став мене фотографувати. Скільки б він не бурчав, тоді день закінчився веселкою.
 
Downpatrik Head
 
Фуксії там цвітуть великими кущами замість парканів.
 
Піздніше був відпочинок на єдиному фьорді Республіки Ірландія - Killary Fjord. Бідний наш шофер Роберт, аж тремтів від хвилювання. Коли запитала чому, віявилось що це його Батьківщіна, маленьке місто Линаун. Він дуже хотів щоб нам сподобалось. Нас накормили дуже свіжими сконсами з джемом і вершками, напоїли чорним ароматним чаєм. Розповіли про промисловість на фьорді (вирощування устріц у водяній культурі).
 
 
Колись піздніше нас довезли до Kylemore Abbey. На жаль замок був наполовину закритий будівними лісами - йшла реставрація. Але добре видно ту частину де ще кілька років тому існував інтернат.
 
Захоплення визвали венеціанські сади
 
Для травички там справжня цірюльня
 
Готична церква мала струнку форму і дивувала великою кількістью різноманітного мрамору во внутрішньому інтерьєрі. До Мовзолею, де захореніні перші володарі цього парку ми так й не встигли дійти. іншим разом якось.
 
Весь острів покритиій лісом тільки на 19 відсотків. Тому топили раніше, ще й зараз, дуже інтенсивно торфом. Торф присутній скрізь. Зверніть увагу на прилади біля камінів, вони відрізняються від тих які застосовані при паливі древини. Камінів і пічок я нафоткала забагато. Ось для простого люду.
Для середняків
 
Для хозяїв
Автобус зупинявся й посеред дороги, де не було ніких будівль, не видно було океану, щоб розповісти нам і показати на дійсному прикладі як здобувають торф. Здобуття торфу в Ірландді це дуже стара, багатовікова галузь промисловості, яку заборонило ЕС. Причиною тому гази, які виходять у атмосферу при здобутті торфу і які забрудняють навколишнє середовище. Вже з 2020 року, ніхто не буде цим займатись, повна заборона, вже давно їснують більш прогресивніші ресурси. Зараз ще фермери орендують участок землі, де є торф.
Ріжуть його чи лопатою, чи спеційною технікою на брикети і викадають в от такі кучки, щоб вітер їх обвіяв з усіх сторін і висушив
Дякую всім, в кого був терпець дочитати сьогодняший текст до кінця. Зі мною ви "проїхали" третю частину нашої подорожі.