Темы

вівторок, 28 листопада 2017 р.

Дача

Не хотіла зразу після повернення додому писати всі свої думки, бо треба було щоб емоції трохи повлягались. Мені завжди здається, що в Україні непочатий край роботи і моя фантазія вибухає. Надивлюся всіх цих ремонтів, бутиків, кафе, салонів краси, які повідкривали мої знайомі, а потім коли гортаю фото бачу тільки старенькі хати, які фотографувала, тому що саме вони можуть вже зникнути наступного разу, а все нове осталося не освітленим. Але ж є кутки, де час застив. Один день ми провели на дачі. Їхали туди в автобусі з пенсіонерами. Дачі наші будувалися всі за одиним планом на початку 80-х.  Не дозволялося робити ніяких особливих дахів чи веранд. Не було будівельних матералів. Згадую, що батько купив якийсь "фінський домік": купу дощок, 4 вікна, 4 двері - все криве. Потім цеглу, хоч у місті і був завод сілікатної цегли, але ж купити її відмінної якості було не можливо, тому якусь якість другого сорту. Її привезли наполовину перебитою і звалили на подвір’я. Це не так як зараз я бачу в Німеччині: на європалетті, в поліетилені. Поділились тоді вікнами і дверями з сусідом, тому і вставлені у нас і в нього на даху двері, замість вікна. Смішно, але такою була радянська реальність. Сосід на дачах з'являється рідко, майже вже не їздить туди після смерті жінки, а дітей його я ніколи там не бачила. Дачі будували щоб відпочивати, до відпочинку діло не дійшло. Вже не помішало б все і в нас відремонтувати, але ж дачею ніхто не користується, трава не скошена, від дерев тільки стовпчики, нічого не садиться. Племінник їздив літом на велосіпеді фарбувати паркан та скупатися в річці. Тому що поруч знаходився гранітний кар'єр, а повздовж річки стоять величезні валуни, які спортсмени приспособили як скалодром, то дачний кооператив назвали "Швейцарія". От і їздить моя сестра кілька разів за літо у "Швейцарію", поприбирати, помити підлогу, провітрити, в холодний день запалити камін чи в спекотний погойдатися в гамаку.
Типова "швейцарська" вуличка. 😉
Цей раз замість традиційного купання пройшлись по лісу, до гранитних валунів, послухали як співає вода у джакузі - так ми називали водоворіт в нашому Південному Бузі. Щось було таке ностальгичне в той день.
 
Осінь показувала своє барвисте обличчя
 
 
Були і шашлики
 

Але ж врожай винограду, хоча і не можна сказати що дуже вродив, залишиться не збиранним, "він мілкий", компотів ніхто не закручає, вина не робить, морозилка вже забита їм... В зимку птахи подзьобают родзинки.
 

Я трошки поїла, згадала як садили, як підрізали... Як мряли...
Хто тоді мріяв, тих вже немає в живих. Якось так... 

середу, 8 листопада 2017 р.

Жовтневий парк в Умані

Рік поспішно крокує до закінчення. На початку жовтня я схаменилася - в мене ще 21 день відпустки. Купили поспішно квітки на один лоукостер до Київа (Wizzair), оплатили одну валізку, ніяких подарунків, оnline check-in вдома - це ще 16 евро зекономили, політ туди і назад обійшовся в половину, тоб-то на двох 320 евро, аеропорт блище чим Мюнхенський - тільки 78 км, парковка в три рази дешевша чим у Мюнхені. В Київі сказала чоловікові: "Хочешь зрозуміти як люди живуть - ніяких таксі, ніяких ресторанів, спустись на землю, починай лічити гроші і цінуй кожну копійку, і якшо щось не подобається - змовчи, не роби людям прикрощів". Мені було легше, я була в Україні 1,5 роки тому, у мойого чоловіка була перерва в 5 років, як зараз кажуть "був ще до війни". До автовокзалу з Жулян добиралися тролейбусами - сумма 8гривн, це десь 25 евроцентів. Тролейбуси стареньки, алеж чисті, працюють електронні табло, об'являють зупинки, є ще екзотіка останього століття - кондуктори і компостери, алеж рух цих тролейбусів можна прослідкувати на мобілці - скріз wifi, всі тролейбуси з JPS. Перевіряючими працюють вдвох тендітні жінки в униформах, а не амбали в 2 з лишнім метри. 2 Кави і 2 пиріжка з сиром - 35 гривн. Мій чоловік не хотів, начеб-то, алеж з'їв і мій пиріжечок - смачно - так і промовив українською. Потім їхали нормальним автобусом 290 км до дому, дорога поки ще погана. Ми були майже єдині пасажири хто в кассах купив квітки - інші домовляються з водієм, щоб було хоть трішечки дешевше. Шофер на наших очах башляє перевіряючему, а потім скоренько в дорогу. Я завжди пишу ціни і порівнюю їх з ранішіми поїздками (204 гривни - 6,5 евро), тоб-то стало ще дешевше. Взагалі раніше все в Україні нам було на відсотків 30-40 дешевше, а у цій мандрівці в рази, в 3-4.
А вдома тепло, пахне смачною їжею, покладені чисті рушникі у ванній кімнаті, нове мило, підготована постіль і тапочки.
Алеж відпустка є відпустка, скромно не вийшло. Сестра була також у відпусці, тому були і шашлики на дачі при холодному вітрі, і прогулянки, і піцерії і запрошення у гості, і салони краси... про все це може піздніше. Сьогодні про дендропарк у Умані. Ми дуже рано приїхали і в перші години, були майже наодинці з природою.




Вже в мене і слова закінчилися...
 
Хіба ж вони тут потрібні?
 
А потім були і відвідувачи і музики. Парку вже 221 рік.
 
Красу ніхто не відміняв.





Який настрій виникає після таких фото?
 
От такі є в Украіні парки, до них варто завітати.